Коротко

Англійська мова жонглює словами who, whom, whose, which, that та where. Повсякденна грецька мова використовує для всіх них одне слово: που, ненаголошене й незмінне. Воно ніколи ні з чим не узгоджується і ніколи не відмінюється, хоч би яким був рід, число чи відмінок іменника, до якого воно приліплюється, і хоч би яку роль цей іменник виконував усередині речення.

Плата за цю простоту невелика й механічна: коли іменникові був би потрібен відмінок, якого που показати не може — непрямий додаток, присвійник, додаток прийменника — грецька ставить усередині речення звичайний слабкий займенник, щоб нести цю роль: ο φίλος που του έδωσα τα κλειδιά.

І відрізняйте його від двох схожих слів. Відносне που не має наголосу. Питальне слово πού «де?» (урок 12) завжди наголошене. Сполучник που «що» після дієслів емоції (урок 36) — це знову третє слово: ненаголошене, як і відносне, але воно вводить додаткове речення, а не описує іменник.

Правило

Відносне речення означає іменник, який уже було названо (означуване слово), і в грецькій воно йде одразу за цим іменником:

ο άντρας που ήρθε — чоловік, який прийшов

Сполучна ланка — це που у всіх цих ситуаціях:

• Підмет речення: ο άντρας που ήρθε, τα παιδιά που παίζουν.
• Прямий додаток речення: το βιβλίο που διάβασα, οι φίλοι που κάλεσα.
• Обставина часу чи місця: τη μέρα που γνωριστήκαμε, το χωριό που μεγάλωσα.

У цих трьох випадках більше нічого не потрібно — речення повне таким, як є.

Резюмптивний (дублювальний) займенник. Оскільки που не має власного відмінка, деякі ролі не можна виразити самим лише που. Тоді грецька залишає που як просту сполучну ланку й позначає роль слабким займенником усередині речення — саме там, де цей займенник стояв би у звичайному реченні:

• непрямий додаток → слабкий родовий: η γυναίκα που της μιλούσες
• присвійник («чий») → слабкий родовий при належному іменнику: ο κύριος που ξέχασα το όνομά του
• додаток прийменника → прийменник + сильний займенник: το σπίτι που μένω σ’ αυτό

З обставиною місця чи часу голе το σπίτι που μένω насправді і є звичайною формою — που саме собою вже виконує роботу «прийменник + відносне», а додане σ’ αυτό — це розмовне підсилення. З іншими прийменниками (ο άνθρωπος που σου μίλησα γι’ αυτόν) саме повніший варіант зберігає речення зрозумілим.

Обмежувальні й необмежувальні. Без ком речення звужує означуване слово — воно вказує, котрих саме ви маєте на увазі. Виділене комами, воно лише додає інформацію про вже впізнане означуване слово. Порівняйте:

• Οι μαθητές που διάβασαν πέρασαν. — склали лише ті, хто вчився.
• Οι μαθητές, που διάβασαν, πέρασαν. — склали всі; і, до речі, вони вчилися.

Тому власні імена та інші однозначно впізнані означувані слова беруть коми: ο Γιώργος, που μένει στη Θεσσαλονίκη, …

Три омографи, одне написання, за яким варто стежити. που (відносне), πού (питальне «де?») і που (сполучник «що»). Наголос має лише питальне слово — див. таблицю нижче.

Форми й моделі

που — це одна форма для будь-якого означуваного слова. У лівій частині речення нічого не змінюється:

Означуване слово відмінюється; που — ні. Іменник перед ним набуває будь-якого відмінка, якого вимагає його власне речення — включно зі зсувом наголосу в пропарокситонних іменниках чоловічого роду — тоді як που незмінно стоїть позаду нього:

Коли потрібен резюмптивний займенник?

Слабкі займенники, які знадобляться всередині речення (повний набір, з уроку 10):

Три слова, схожі одне на одне:

Приклади

Типові помилки

• Ο άντρας ποιος ήρθε -> Ο άντρας που ήρθε — ποιος лише питальне слово («хто?», «який?»); англійське who виконує подвійну роботу, грецьке ποιος — ні.
• Η γυναίκα πού μιλάει -> Η γυναίκα που μιλάει — саме наголос робить πού питальним; відносне που — без наголосу.
• Ο φίλος που έδωσα τα κλειδιά -> Ο φίλος που του έδωσα τα κλειδιά — που не може нести родовий відмінок, тож слабкий займенник του мусить заповнити позицію непрямого додатка.
• Το κορίτσι που τη μιλούσες -> Το κορίτσι που της μιλούσες — μιλάω керує слабким родовим, а не знахідним (урок 34).
• Το βιβλίο που το διάβασα ήταν ωραίο -> Το βιβλίο που διάβασα ήταν ωραίο — прямий додаток не потребує резюмптива; зайве το дублює означуване слово.
• Χαίρομαι πού ήρθες -> Χαίρομαι που ήρθες — після дієслова емоції це που означає «що»; з наголосом воно означало б «де».
• Ο Γιώργος που μένει στη Θεσσαλονίκη έρχεται αύριο -> Ο Γιώργος, που μένει στη Θεσσαλονίκη, έρχεται αύριο — без ком речення нібито обирає одного Γιώργος з кількох.

Поради

• Запам’ятайте που як «відносне без капелюшка». Якщо слово відповідає на питання «де?», воно носить його: πού.
• Щоб перевірити потребу в резюмптиві, перебудуйте речення як самостійне речення зі звичайним займенником. Έδωσα τα κλειδιά σε αυτόν → займенник тут — непрямий додаток, тож він зберігається як του усередині відносного речення. Якщо виходить звичайний прямий додаток — прибирайте його.
• Усе, що потребувало б відмінювання, стоїть на іменнику перед που, а не на самому που — тож спершу будуйте головне речення, а тоді приєднуйте відносне речення позаду іменника.
• Коми несуть те значення, яке англійська отримує через протиставлення that і which: без ком — звуження, з комами — додаткова інформація.
• З обставиною місця чи часу прийменник і сильний займенник зазвичай узагалі опускають (το σπίτι που μένω) — саме που несе значення прийменника. Обидва варіанти правильні; повний варіант лишайте, коли речення довге або двозначне, а також з будь-яким іншим прийменником.
• Тримайте που близько до свого іменника. Якщо їх розділяє довгий зворот, речення стає важким для розбору, і грецька радше перебудовується або переходить на ο οποίος.
• ο οποίος (урок 58) — це відмінюваний, книжний варіант для письма; ό,τι, όποιος і όπου (урок 46) — зовсім інша річ: вони несуть власне означуване слово всередині себе. Лише όπου подвоюється як означене відносне слово після іменника місця (οι γειτονιές όπου έπαιζε).