Коротко

Імперфект (ο παρατατικός) утворюють найпростіше: беруть основу недоконаного виду — ту саму, яку ви вже вживаєте для теперішнього часу, — і додають ті самі закінчення минулого часу, що й в аористі: -α, -ες, -ε, -αμε, -ατε, -αν. Більше нічого не змінюється. γράφω дає έγραφα «я писав, я звик писати», διαβάζω дає διάβαζα, а дієслово είμαι має власний набір форм: ήμουν, ήσουν, ήταν.

Дієслова другої дієвідміни на -άω/-ώ і -ώ/-είς не приєднують ці закінчення напряму. Вони спершу вставляють -ούσ-: μιλώ дає μιλούσα, αγαπώ дає αγαπούσα, μπορώ дає μπορούσα. Отже, насправді потрібно вивчити лише дві форми — просту і на -ούσα.

Правило

1. Одна основа, один набір закінчень. Аорист уживав просту (доконану) основу: έγραψα. Імперфект уживає основу недоконаного виду: έγραφα. Закінчення в обох часах буквально однакові — усю різницю несе сама основа. Якщо ви вмієте сказати έγραψα, ви вже вмієте закінчити έγραφα.

2. Аугмент з’являється, лише коли на нього падає наголос. Точно як в уроці 32, минулий час хоче мати наголос на третьому складі від кінця. Коли основа закоротка, щоб дати такий склад, додають складовий аугмент ε-, який і несе наголос: έ-γρα-φα, έ-γρα-φες, έ-γρα-φε, έ-γρα-φαν. У першій і другій особі множини довше закінчення -αμε / -ατε уже зсуває наголос назад на основу, тож аугмент відкидають: γράφαμε, γράφατε — ніколи έγραφαμε.

3. Довгі основи ніколи не отримують аугменту. Основа з двох чи більше складів сама здатна нести наголос, тож ε- не потрібен у жодній формі парадигми: διαβάζω → διάβαζα, δουλεύω → δούλευα, περιμένω → περίμενα. Зверніть увагу: наголос відступає на один склад назад порівняно з теперішнім часом (διαβάζω → διάβαζα).

4. Друга дієвідміна: інфікс -ούσ-. Дієслова з наголосом на закінченні в теперішньому часі (μιλάω/μιλώ, αγαπάω/αγαπώ, οδηγώ, μπορώ, ζω, τηλεφωνώ) утворюють імперфект з -ούσα, -ούσες, -ούσε, -ούσαμε, -ούσατε, -ούσαν. Наголос завжди лишається на -ού-, тож аугмент тут узагалі не задіяний.

5. Що означає імперфект. Три звичайні функції:

• Тривалий фон — дія, показана зсередини, без кінцевої межі: χθες έβρεχε «учора йшов дощ», τι έκανες όταν σε πήρα τηλέφωνο;
• Звичка або повторення в минулому — з κάθε μέρα, πάντα, συνήθως, τότε: κάθε μέρα διάβαζα δύο ώρες «щодня я вчився по дві години».
• Ввічливість. ήθελα і θα μπορούσα пом’якшують прохання, роблячи його менш прямим, ніж теперішній час: ήθελα έναν καφέ, παρακαλώ «я хотів би каву, будь ласка»; θα μπορούσατε να μου δείξετε τον δρόμο; «чи не могли б ви показати мені дорогу?» З μπορώ ввічливий варіант зберігає попереду θα; сам лише імперфект μπορούσατε να… лише запитує, чи могли ви щось зробити в той час. Тут узагалі не йдеться про минуле — дистанція в часі — це просто дистанція в тоні.

Вибір між імперфектом і аористом у довшій розповіді — окрема тема; урок 43 розглядає її. А поки що вживайте імперфект там, де англійська каже «was/were -ing» або «used to».

Форми й моделі

Закінчення минулого часу (той самий набір, що й в аористі)

Перша дієвідміна, коротка основа: γράφω → έγραφα

Перша дієвідміна, довга основа: διαβάζω → διάβαζα (аугмент відсутній усюди)

Друга дієвідміна: μιλάω / μιλώ → μιλούσα

Та сама модель дає αγαπούσα (αγαπώ), οδηγούσα (οδηγώ), μπορούσα (μπορώ), ζούσα (ζω), τηλεφωνούσα (τηλεφωνώ), ρωτούσα (ρωτάω).

είμαι → ήμουν (власна парадигма; учіть цілком)

Частовживані неправильні та зі зміненою основою форми імперфекта

είχα — єдине дієслово, яке зберігає наголос на тому самому складі в кожній особі, тож воно не потребує аугменту й не показує розриву між одниною та множиною.

Приклади

Типові помилки

• γραφούσα -> έγραφα — інфікс -ούσ- належить лише до другої дієвідміни; дієслово з наголосом на основі в теперішньому часі (γράφω, а не γραφώ) ніколи його не бере.
• διαβαζούσα -> διάβαζα — та сама пастка з довшим дієсловом першої дієвідміни; довжина основи нічого не змінює.
• έγραφαμε -> γράφαμε — аугмент існує лише для того, щоб нести наголос, а -αμε уже перенесло наголос на основу, тож ε- має зникнути.
• έτρωγαμε -> τρώγαμε — правило механічне і діє також для неправильних дієслів: жодного аугменту у формах εμείς і εσείς.
• έγραφσα / γράφησα -> έγραφα — не приклеюйте аористове -σ- до основи недоконаного виду; закінчення й так однакові, і саме основа позначає час.
• Κάθε βράδυ μίλησα με τη μητέρα μου. -> Κάθε βράδυ μιλούσα με τη μητέρα μου. — повторювана звичка потребує основи недоконаного виду, а не аористової.
• ήμουνα, ήσουνα, ήτανε, είχανε, λέγανε -> ήμουν, ήσουν, ήταν, είχαν, έλεγαν — ці довші варіанти поширені в невимушеному мовленні, і словники їх фіксують, але закінчення -ε / -α належить до розмовного регістру; на письмі тримайтеся коротких форм.

Поради

• Перевіряйте потребу в аугменті вголос: відлічіть три склади з кінця. Якщо палець потрапляє поза слово — потрібен ε-; якщо потрапляє на основу — ні.
• Учіть кожне дієслово першої дієвідміни як пару форм — έγραφα / γράφαμε — а не як шість окремих клітинок. Решта чотири виводяться з цих двох.
• Якщо теперішній час наголошений на останньому складі (μιλώ, αγαπώ, μπορώ), імперфект — це -ούσα. Одне це запитання правильно сортує майже всі дієслова.
• В усному мовленні ви також почуєте μίλαγα, αγάπαγα, ρώταγα поряд із μιλούσα, αγαπούσα, ρωτούσα. Розпізнавайте їх, але пишіть форми на -ούσα.
• ήθελα і θα μπορούσα — ваші звичні інструменти ввічливості в крамниці, офісі чи готелі: вони м’якші за θέλω і μπορείτε, не будучи офіційними.
• Вислови часу виконують половину роботи за вас: з κάθε μέρα, πάντα, συνήθως, τότε, όλη μέρα майже завжди потрібен саме імперфект.
• Стежте за другим наголосом, коли за словом із наголосом на третьому складі від кінця йде слабка форма займенника: ο δάσκαλός μου μιλούσε, το αυτοκίνητό μας ήταν παλιό.