Коротко

Арабська мова записує щонайменше шість різних слів як ما і п’ять — як لا. Це не відтінки одного значення; це окремі граматичні об’єкти, які просто випадково мають однакові дві літери. ما може бути питальним словом, відносним займенником, заперечною часткою, перетворювачем речення на іменник, умовною часткою або порожнім заповнювачем без жодного значення — і кожен вибір змінює закінчення слів навколо нього. لا — та сама історія в мініатюрі: ті самі дві літери заперечують дієслово теперішнього часу, забороняють дію, заперечують цілу категорію, сурядно поєднують два іменники або відповідають «ні».

Кожне з цих значень уже траплялося вам десь на цьому шляху, представлене разом із потрібною для нього структурою. На рівні C1 завдання постає навпаки: ви зустрічаєте ما у реченні й маєте за секунду вирішити, яке саме це ما, бо від цього рішення залежить закінчення наступного слова. Тож цей урок дає тест для кожного обличчя замість нових правил і збирає докупи стійкі сполучення — إِنَّما، رُبَّما، قَلَّما، بَعْدَما، لِئَلّا — які найкраще вивчати цілими.

Правило

1. Обличчя ما і тести, що їх розрізняють. Пройдіться по списку зверху вниз; перший тест, що підійде, і буде відповіддю.

1. Чи відкриває ما речення, що закінчується на «؟» — اِسْتِفْهامِيَّة, «що».
2. Чи можна замінити ما на الَّذي / الشَّيْءُ الَّذي — مَوْصولَة, «те, що».
3. Чи йде далі дієслово минулого часу і чи щось заперечується — نافِيَة.
4. Чи йде далі іменне речення, яке можна переписати з لَيْسَ — حِجازِيَّة.
5. Чи можна замінити ما + дієслово на مَصْدَر — مَصْدَرِيَّة, зазвичай із часовим відтінком.
6. Чи є два дієслова в усіченому способі, «що б не… то» — شَرْطِيَّة.
7. Чи зрощене воно з іншою часткою — إِنَّ، رُبَّ، قَلَّ، طالَ، بَعْدَ، كُلَّ، إِذا — زائِدَة / كافّة, без власного значення.

2. ما الاِسْتِفْهامِيَّة, і чому дієслову потрібне ماذا. Питальне ما запитує про неживі предмети (مَنْ запитує про людей) і стоїть безпосередньо перед іменником або займенником: ما اسْمُ الشَّرِكَةِ؟، ما رَأْيُكَ؟، ما الفَرْقُ بَيْنَ النَّصَّيْنِ؟ Перед дієсловом сучасна писемна арабська вживає ماذا: ماذا تَفْعَلُ؟، ماذا قالَ المُديرُ؟ Це не питання стилю, а питання безпеки — ما перед дієсловом читається як заперечна частка з правила 5, тож ما تَفْعَلُ؟ для сучасного ока означає «ти не робиш», а ما فَعَلْتَ؟ — це просто «ти не зробив». Тримайте цей поділ: ما + اسْم، ماذا + فِعْل.

3. Після прийменника питальне слово втрачає свій аліф. Це найяскравіша ознака питального ما, і її варто не лише впізнавати, а й відтворювати самому. Прийменник і ما зливаються, аліф зникає, лишається гола фатха: عَنْ + ما = عَمَّ، مِنْ + ما = مِمَّ، في + ما = فيمَ، بِـ + ما = بِمَ، لِـ + ما = لِمَ، عَلى + ما = عَلامَ. Звідси عَمَّ تَبْحَثُ؟ «що ти шукаєш?», لِمَ تَأَخَّرْتَ؟ «чому ти запізнився?» (لِمَ — формальний близнюк لِماذا).

Це випадання стосується лише питального слова. Відносне ما у тому самому оточенні зберігає свій аліф, що дає чітку мінімальну пару: عَمَّ تَبْحَثُ؟ проти بَحَثْتُ عَمّا طَلَبْتَ «я шукав те, що ти просив». Два слова, один аліф, два різні речення.

4. ما المَوْصولَة і рамки, які на ньому будує сучасна проза. Відносне ما означає «те, що; що б не» і потребує за собою صِلَة — цілого підрядного речення — із займенником, що вказує назад. Цей займенник зазвичай опускають, коли він є прямим додатком: قَرَأْتُ ما كَتَبْتَ (= ما كَتَبْتَهُ). Уся фраза з ما далі поводиться як єдиний іменник і отримує той відмінок, якого вимагає її позиція: ما لَدَيَّ قَليلٌ، اِسْتَمَعْتُ إِلى ما قالَتْهُ.

Засвойте ці рамки як лексику: ما يَلي «наступне», بِما في ذٰلِكَ «зокрема», ما يُسَمّى «так званий», ما يَقْرُبُ مِنْ «майже», عَلى ما يَبْدو «як видається», كُلُّ ما «усе, що». Зверніть увагу на двослівне كُلُّ ما проти однослівного كُلَّما з уроку 38: كُلُّ ما قُلْتَهُ صَحيحٌ — це не كُلَّما قُلْتَ «щоразу, коли ти казав».

5. ما النّافِيَة і схоже на нього ما زالَ. ما плюс дієслово минулого часу заперечує його: ما وَصَلَ الرَّدُّ حَتّى الآنَ. Дієслово минулого часу тут مَبْنِيّ, тож форма нічого не змінює — саме тому це безпечний запасний варіант, коли усічений спосіб لَمْ підводить вас посеред речення (урок 37). Одне попередження щодо пари, схожої на правило 7: у ما زالَ і ما عادَ ما справді є цією заперечною часткою — «це не припинилося» = «це все ще є». У ما دامَ це مَصْدَرِيَّة з правила 7. Однакова форма, протилежний аналіз; обидва — сестри كانَ, тож обидва беруть присудок у знахідному відмінку, а це саме та частина, яка має значення, коли ви пишете.

6. ما الحِجازِيَّة: ما працює як لَيْسَ. ما може прямо заперечувати іменне речення, лишаючи مُبْتَدَأ مَرْفوع незмінним і ставлячи خَبَر у знахідний відмінок так само, як це робить لَيْسَ: ما الأَمْرُ سَهْلًا. Частіше в друкованих текстах трапляється варіант із зайвим بِـ, який переводить присудок у родовий відмінок без зміни значення: ما هٰذا بِأَمْرٍ سَهْلٍ، ما القَرارُ بِنِهائِيٍّ.

Дві речі скасовують цей ефект. Якщо присудок винесено перед підметом або якщо між ними стоїть إِلّا, ما уже нічим не керує, і виходить звичайне заперечене іменне речення, де все у مَرْفوع: ما هٰذا إِلّا رَأْيٌ شَخْصِيٌّ «це не що інше, як особиста думка». Ця рамка ما … إِلّا дуже поширена (урок 62), тож називний відмінок у ній варто відпрацювати.

7. ما المَصْدَرِيَّة: перетворення підрядного речення на іменник. Це ما плюс дієслово дорівнює مَصْدَر (урок 54). У сучасній літературній арабській воно рідко стоїть окремо; воно живе, приліпившись до слова часу або прийменника, де дозволяє дієслову зайняти позицію, яка інакше вимагала б іменника:

• بَعْدَما وَصَلَ = بَعْدَ وُصولِهِ; так само قَبْلَما، مِثْلَما، بِقَدْرِ ما، رَغْمَ ما.
• كُلَّما — варіант ظَرْفِيَّة, «щоразу, коли»: كُلَّما تَأَخَّرْنا اِرْتَفَعَتِ التَّكْلِفَةُ.
• ما دامَ «доки, поки»: سَنَبْقى في الحَديقَةِ ما دامَ الجَوُّ جَميلًا. Воно застигло у формі минулого часу (ما دُمْتُ، ما دامَتْ) незалежно від часового значення, його присудок — مَنْصوب, і його підрядне речення завжди спирається на головне речення перед собою.

8. ما الشَّرْطِيَّة: «що б не», з двома дієсловами в усіченому способі. ما приєднується до جَوازِم з уроку 56: і дієслово умови, і дієслово відповіді стоять в مَجْزوم — ما تَزْرَعْهُ في الرَّبيعِ تَحْصُدْهُ في الخَريفِ. Його емфатичний партнер مَهْما «хоч би що» ніколи не стосується людей і зазвичай потребує فَـ перед відповіддю, що починається з لَنْ: مَهْما حاوَلْتَ فَلَنْ تُقْنِعَهُ.

9. ما الزّائِدَة والكافّة: ما, що нічого не означає. Зрощене з іншою часткою, ما або додає емфазу (زائِدَة), або скасовує керування хазяїна (كافّة). Саме на другому типі губляться закінчення:

• إِنَّما = إِنَّ + كافّة ما, «лише, тільки». ما роззброїло إِنَّ, тож воно більше нічого не ставить у знахідний відмінок, і далі йде звичайне іменне речення: إِنَّما النَّجاحُ نَتيجَةُ عَمَلٍ طَويلٍ. Те саме для أَنَّما، كَأَنَّما، لٰكِنَّما.
• رُبَّما «можливо» — رُبَّ це прийменник, і після нього ніколи не могло б стояти дієслово; ما звільняє його: رُبَّما يَتَأَخَّرُ القِطارُ.
• قَلَّما «рідко» і طالَما — тут ما роззброює дієслово, тож далі може йти ціле речення: قَلَّما يَتَغَيَّبُ عَنِ العَمَلِ، طالَما حَذَّرْناهُ. Примітка щодо вживання: طالَما класично означає «як часто», але сьогодні طالَما أَنَّ здебільшого перебрало на себе значення «доки, з огляду на те що».
• Суто декоративне ما після умовних часток: إِذا ما وَصَلَتِ الرِّسالَةُ، مَتى ما، أَيْنَما. Приберіть його — і значення не зміниться. Також كَثيرًا ما «часто».

10. П’ять облич لا. З لا простіше, бо чотири з п’яти розрізняються за закінченням на найближчому наступному слові.

• النّافِيَة لِلْمُضارِع — «не», дієслово مَرْفوع: لا أَعْرِفُ العُنْوانَ، لا يَعْمَلونَ يَوْمَ الجُمُعَةِ (نون від الأَفْعالِ الخَمْسَةِ лишається).
• النّاهِيَة — «не» (заборона), дієслово مَجْزوم: لا تَنْسَ جَوازَ سَفَرِكَ، لا تَقْلَقوا.
• النّافِيَة لِلْجِنْس — «зовсім немає», з голим неозначеним іменником مَبْنِيّ عَلى الفَتْح, без танвіна й без ال: لا شَكَّ، لا بُدَّ، لا داعِيَ لِلْقَلَقِ (урок 63). Додайте застигле لا سِيَّما «особливо», побудоване на тому самому لا: الأَسْعارُ مُرْتَفِعَةٌ، لا سِيَّما في المُدُنِ الكَبيرَةِ.
• العاطِفَة — «а не», поєднує два окремих слова й копіює відмінок першого: حَضَرَ المُديرُ لا نائِبُهُ، نَحْتاجُ إِلى حُلولٍ لا وُعودٍ. Воно працює лише після стверджувального речення або наказу; щоб виправити заперечення, потрібне بَلْ (урок 25).
• الجَوابِيَّة — самостійна відповідь: لا، لَمْ أَرَهُ.

11. أَلّا і لِئَلّا. أَنْ + لا на письмі зливаються в أَلّا, дієслово лишається مَنْصوب: أَرْجو أَلّا تَتَأَخَّرَ. Якщо спереду لِـ, виходить стандартне «щоб не» — لِئَلّا, яке пишеться з хамзою на сидінні-йа: خَرَجْنا مُبَكِّرًا لِئَلّا نَتَأَخَّرَ. كَيْلا / لِكَيْلا означають те саме. Не плутайте أَلّا (з шаддою) із أَلا — літературною вступною часткою «отже, тож», зовсім іншим словом.

12. Прапорець: لا تَكْتُبُ і لا تَكْتُبْ можуть звучати однаково. لا تَكْتُبُ «ти не пишеш» і لا تَكْتُبْ «не пиши» відрізняються лише кінцевим голосним, а в паузальному читанні цей голосний узагалі не вимовляється. Видають різницю два місця: множина, де усічений спосіб втрачає نون (لا تَكْتُبونَ проти لا تَكْتُبوا), і слабкі дієслова, де усічений спосіб «ампутує» видиму літеру (لا تَنْسى / لا تَنْسَ، لا تَقولُ / لا تَقُلْ).

13. Чого тут немає. Окличне ما у ما أَجْمَلَ السَّماءَ! — це урок 64, сьоме обличчя ما: неозначений іменник, після якого стоїть знахідний відмінок. Частки клятви, ما як неозначений іменник («якийсь») та старіші вживання обох літер належать до уроку 70.

Форми й моделі

Обличчя ما. Середня колонка — це тест; застосуйте його перед тим, як вирішувати про будь-яке закінчення.

Прийменник + ما: аліф підказує, яке саме це ما. Ліворуч від межі — питання, праворуч — означальне підрядне речення.

Обличчя لا.

Заперечення проти заборони. Невидимий лише перший рядок; решту вивчайте як звукове підтвердження правила. Поза увагою: لا у минулому часі зі старих молитовних формул, що не є сучасним уживанням.

Приклади

Типові помилки

• ما تَفْعَلُ؟ -> ماذا تَفْعَلُ؟ — перед дієсловом питальне слово — це ماذا. Голе ما плюс дієслово читається як заперечення, тож «питання» насправді стверджує, що ти цього не робиш.
• عَنْ ما تَبْحَثُ؟ -> عَمَّ تَبْحَثُ؟ — питальне ما втрачає свій аліф і зливається з прийменником: عَمَّ، مِمَّ، فيمَ، بِمَ، لِمَ، عَلامَ.
• بَحَثْتُ عَمَّ طَلَبْتَ -> بَحَثْتُ عَمّا طَلَبْتَ — дзеркальна помилка. Скорочується лише питальне слово; відносне зберігає свій аліф, і саме цей аліф сигналізує читачеві, що жодного питання тут немає.
• إِنَّما النَّجاحَ نَتيجَةُ عَمَلٍ -> إِنَّما النَّجاحُ نَتيجَةُ عَمَلٍ — ما у إِنَّما є كافّة: воно скасовує здатність إِنَّ ставити свій اسْم у знахідний відмінок, і виходить звичайне іменне речення.
• لا تَنْسَى المَوْعِدَ -> لا تَنْسَ المَوْعِدَ — لا النّاهِيَة вимагає усіченого способу, і дієслово зі слабким кінцем там втрачає свою останню літеру. Те саме для لا تَمْشِ، لا تَبْكِ.
• ما دامَ الجَوُّ جَميلٌ -> ما دامَ الجَوُّ جَميلًا — ما دامَ є сестрою كانَ, тож його присудок — مَنْصوب, так само, як і з ما زالَ та لَيْسَ.
• كُلَّما قُلْتَهُ صَحيحٌ -> كُلُّ ما قُلْتَهُ صَحيحٌ — два слова з даммою на كُلّ означають «усе, що»; одне слово كُلَّما означає «щоразу, коли» і потребує за собою двох підрядних речень.
• ما تَزْرَعُهُ تَحْصُدُهُ -> ما تَزْرَعْهُ تَحْصُدْهُ — умовне ما — одна з جَوازِم, і ставить в усічений спосіб обидва дієслова, а не лише перше.
• حَضَرَ المُديرُ لا نائِبَهُ -> حَضَرَ المُديرُ لا نائِبُهُ — لا العاطِفَة не привносить власного відмінка; другий іменник повторює відмінок першого, тут — називний підмет.
• أُريدُ أَنْ لا تَتَأَخَّرَ -> أُريدُ أَلّا تَتَأَخَّرَ — أَنْ і لا пишуться як одне слово, і якщо спереду لِـ, виходить لِئَلّا, а ніколи не لِأَنْ لا.

Поради

• Проходьте семикроковий тест із правила 1 уголос на одному газетному абзаці щодня. Правильне називання ما формує навичку швидше, ніж декламування категорій, і саме ця навичка допомагає читати.
• Коли за ما йде дієслово в минулому часі, живі лише два прочитання: заперечення або відносне. Запитайте себе, чи щось заперечується, — це єдине питання розв’язує більшість реальних випадків.
• Аліф переживає текст без огласовок, тож це безкоштовна підказка: عم، مم، فيم، بم сигналізують про питання; عما، مما، فيما، بما сигналізують про означальне підрядне речення.
• Учіть стійкі сполучення — إِنَّما، رُبَّما، قَلَّما، طالَما، كُلَّما، بَعْدَما، لا بُدَّ، لا سِيَّما، أَلّا، لِئَلّا — як окремі лексичні одиниці. Розбирати їх наново під час письма — повільно, і саме так виникають описані вище помилки.
• Для لا спершу вирішіть, чи ви наказуєте комусь не робити чогось. Якщо так, дієслово закінчується сукуном або втрачає літеру; якщо ні, воно зберігає свою дамму або своє نون. Перед дієсловом третього варіанту немає.
• Відпрацьовуйте вголос لا تَنْسى / لا تَنْسَ і لا تَكْتُبونَ / لا تَكْتُبوا. Контраст лише в голосному не запам’ятається, а ці видимі пари — так, і вони несуть те саме правило.
• Не нав’язуйте собі ما الحِجازِيَّة у власному письмі. لَيْسَ каже те саме з меншою кількістю умов; лишіть ما … بِـ для читання й відтворюйте його лише у фразах, які ви справді зустрічали.