Коротко

الاسْتِثْناء — це спосіб, яким арабська мова виключає щось із множини: «прийшли всі, крім одного студента». Механізм простий — частка إِلّا і два іменники, які можуть стояти навколо неї, — але відмінок виключеного іменника не довільний. Його визначає форма речення, а таких форм лише три. Навчіться спершу визначати тип речення — і закінчення випливе само собою.

Користь від цього більша, ніж просто «крім», адже третя форма — один із двох стандартних способів, якими літературна арабська мова висловлює тільки. Поряд із простим прислівником فَقَطْ, у писемній арабській мові речення заперечують і ставлять إِلّا перед єдиним елементом, що «вижив»: ما قَرَأْتُ إِلّا كِتابًا — «я прочитав тільки одну книжку», буквально «я не прочитав, крім однієї книжки». Ця модель трапляється на кожній сторінці газети, і саме її ви використовуватимете щодня.

Правило

1. Три складники. Повне речення винятку містить المُسْتَثْنى مِنْهُ (множину, з якої виключають), أَداةُ الاسْتِثْناء (слово винятку — إِلّا، غَيْر، سِوى …) і المُسْتَثْنى (елемент, який виключають; він стоїть останнім із трьох):

حَضَرَ الطُّلّابُ ← المُسْتَثْنى مِنْهُ · إِلّا ← الأَداةُ · طالِبًا ← المُسْتَثْنى

Єдине питання, на яке відповідає цей урок, — яке закінчення має останній іменник. Це визначають два питання «так/ні»: чи названо множину? і чи речення заперечне?

2. تامٌّ مُوجَبٌ — множину названо, заперечення немає: знахідний відмінок обов’язковий. Це класичне речення з «крім», і воно має рівно одне можливе закінчення, незалежно від відмінка множини:

• حَضَرَ الطُّلّابُ إِلّا طالِبًا. — Прийшли всі студенти, крім одного.
• قَرَأْتُ الكُتُبَ إِلّا كِتابًا. — Я прочитав книжки, крім однієї.
• سَلَّمْتُ عَلى الطُّلّابِ إِلّا طالِبًا. — Я привітав студентів, крім одного.

Зверніть увагу на третій приклад: множина стоїть у родовому відмінку після عَلى, а виключений іменник усе одно у знахідному. Тут виключений іменник не є تابِع — він нічого не копіює. Граматисти називають таке закінчення النَّصْبُ عَلى الاسْتِثْناء, «знахідний, бо це виняток», і це найнадійніше правило в цьому уроці. Якщо речення стверджувальне, а множина названа, пишіть фатху.

3. تامٌّ مَنْفِيٌّ — множину названо, речення заперечне: بَدَل є бажаним, نَصْب допустимий. Щойно спереду з’являється заперечення (ما، لَمْ، لَنْ، لا، لَيْسَ), виключений іменник можна також прочитати як بَدَل до множини — прикладку з уроку 58 — і просто скопіювати відмінок множини. Це кращий варіант, і саме його варто писати:

• ما حَضَرَ الطُّلّابُ إِلّا طالِبٌ. (بَدَل, називний, як і الطُّلّابُ) — також можливо: إِلّا طالِبًا.
• ما مَرَرْتُ بِالطُّلّابِ إِلّا طالِبٍ. (بَدَل, родовий, як і الطُّلّابِ) — також можливо: إِلّا طالِبًا.

Цей вибір помітний лише тоді, коли множина стоїть у називному або родовому відмінку. Якщо множина у знахідному (ما رَأَيْتُ الطُّلّابَ إِلّا طالِبًا), обидва тлумачення дають однакову фатху, і різниці немає.

4. مُفَرَّغ — множину не названо, речення заперечне: إِلّا стає прозорим. Приберіть множину — і дієслово залишається «спорожненим» (مُفَرَّغ) від свого доповнення. Іменник після إِلّا тоді потрапляє на це порожнє місце й отримує той відмінок, якого вимагає його власна роль у реченні, так, ніби إِلّا там і не було написано. Затуліть إِلّا пальцем і прочитайте речення: закінчення, яке ви отримаєте, і буде правильним.

• ما حَضَرَ إِلّا طالِبٌ. — іменник тут فاعِل, тому مَرْفوع.
• ما قَرَأْتُ إِلّا كِتابًا. — іменник тут مَفْعولٌ بِهِ, тому مَنْصوب.
• ما سَلَّمْتُ إِلّا عَلى طالِبٍ. — тут порожнє місце — прийменникове словосполучення, тому إِلّا стоїть перед усім словосполученням, а керує عَلى: مَجْرور.
• ما هٰذا إِلّا خَبَرٌ قَديمٌ. — іменник тут خَبَر іменного речення, тому مَرْفوع.
• لا أَعْمَلُ إِلّا صَباحًا. — обставинна позиція (урок 31), тому مَنْصوب.

Це та форма, яка означає «тільки», і вона є центром цього уроку. Усе, крім відмінка, фіксоване: заперечення + дієслово + إِلّا + єдиний елемент, що залишився.

5. Що уможливлює речення مُفَرَّغ. Підійде будь-яке заперечення — ما، لَمْ، لَنْ، لا، لَيْسَ (уроки 23 і 37) — а також заборона (لا تَثِقْ إِلّا بِنَفْسِكَ) чи риторичне питання, яке очікує відповіді «ніхто» (هَلْ يَنْجَحُ إِلّا المُجْتَهِدُ؟). Чого не можна робити — це будувати таку конструкцію у звичайному стверджувальному реченні: حَضَرَ إِلّا طالِبٌ — це не арабська мова. Для стверджувального «тільки» використовуйте فَقَطْ або إِنَّما на початку речення (урок 68): حَضَرَ طالِبٌ فَقَطْ / إِنَّما حَضَرَ طالِبٌ واحِدٌ.

6. لَيْسَ … إِلّا і فَقَطْ. لَيْسَ заперечує так само, як і будь-яке інше заперечення, і уможливлює ту саму конструкцію مُفَرَّغ — لَيْسَ في الغُرْفَةِ إِلّا كُرْسِيٌّ (اسْمُ لَيْسَ، مَرْفوعٌ)، لَسْتُ إِلّا مُوَظَّفًا (خَبَرُ لَيْسَ، مَنْصوبٌ). Окремо لَيْسَ إِلّا — застигла приказка, яку кидають наприкінці речення зі значенням «і нічого більше»: مُلاحَظَةٌ صَغيرَةٌ، لَيْسَ إِلّا. Після неї нічого не йде і форма не змінюється. فَقَطْ — це простий сучасний прислівник «тільки»; він невідмінюваний, закінчується сукуном і стоїть після елемента, який обмежує: قَرَأْتُ صَفْحَةً واحِدَةً فَقَطْ. Використовуйте один засіб або інший — поєднання ما … إِلّا з فَقَطْ — це тавтологія початківця.

7. غَيْر і سِوى: іменники, а не частки. Вони означають те саме, що й إِلّا, але є іменниками, тож поводяться одразу на двох рівнях:

• Відмінок самого غَيْر / سِوى — це той відмінок, який мав би іменник після إِلّا. Ті самі три типи речень, те саме рішення: حَضَرَ الطُّلّابُ غَيْرَ طالِبٍ (تامٌّ مُوجَبٌ → نَصْبٌ)، ما حَضَرَ الطُّلّابُ غَيْرُ طالِبٍ (تامٌّ مَنْفِيٌّ → بَدَلٌ)، ما حَضَرَ غَيْرُ طالِبٍ (مُفَرَّغٌ، فاعِلٌ → رَفْعٌ)، ما قَرَأْتُ غَيْرَ كِتابٍ (مُفَرَّغٌ، مَفْعولٌ بِهِ → نَصْبٌ)، ما سَلَّمْتُ عَلى غَيْرِ طالِبٍ (مَجْرورٌ بِـعَلى).
• Те, що йде після них, — це مَجْرور, щоразу, коли після них стоїть іменник, бо غَيْر/سِوى — це перший член إِضافَة (урок 20), а виключений іменник — його مُضافٌ إِلَيْهِ: غَيْرُ طالِبٍ، غَيْرَ الطّالِبِ، سِوى يَوْمَيْنِ.

Два рівні — два незалежні рішення. Ті, хто застигає غَيْرَ у знахідному відмінку, правильно розв’язують другий рівень, але помиляються на першому.

8. سِوى нічого не показує. سِوى — це اسْمٌ مَقْصورٌ: він закінчується на ى, тому його закінчення — مُقَدَّر (урок 41): невидиме на письмі й нечутне в мовленні в усіх трьох відмінках. Це зручно, бо немає закінчення, яке можна написати з помилкою, але іменник після нього все одно родовий, і його потрібно вокалізувати: لَمْ يَبْقَ سِوى يَوْمَيْنِ عَلى الامْتِحانِ (родовий двоїни, а не يَوْمانِ).

9. بِاسْتِثْناءِ، ما عَدا، ما خَلا. У сучасній прозі є ще три способи це висловити:

• بِاسْتِثْناءِ + родовий відмінок — складений прийменник, і найбезпечніший варіант для написання, бо наступний іменник завжди є مُضافٌ إِلَيْهِ: حَضَرَ الجَميعُ بِاسْتِثْناءِ طالِبٍ.
• ما عَدا / ما خَلا + знахідний відмінок — тут عَدا і خَلا є дієсловами, а іменник після них — їхній مَفْعولٌ بِهِ: نَجَحوا جَميعًا ما عَدا واحِدًا. Газетний варіант فيما عَدا працює так само: المَكْتَبُ مَفْتوحٌ فيما عَدا الجُمُعَةَ.
• Без ما слова عَدا і خَلا можна прочитати або як дієслова (знахідний), або як прийменники (родовий), тому правильні і حَضَرَ الجَميعُ عَدا طالِبًا, і عَدا طالِبٍ. Напишіть ما عَدا — і неоднозначність зникає.

10. Одна річ, якою цей урок НЕ є: إِلّا أَنَّ. Коли після إِلّا йде أَنَّ, це не виняток узагалі — це сполучник «однак, крім того що»: الفِكْرَةُ جَيِّدَةٌ، إِلّا أَنَّها مُكْلِفَةٌ. Це належить до дискурсивних сполучників уроку 66. Ще інша річ — الاسْتِثْناءُ المُنْقَطِع, коли виключений елемент узагалі не є членом множини (وَصَلَ المُسافِرونَ إِلّا حَقائِبَهُمْ). Це не обмежується старою арабською мовою, і його іменник завжди у знахідному відмінку незалежно від форми речення — але لٰكِنْ або بَلْ висловлюють те саме простіше.

Форми й моделі

Усе рішення — в одній таблиці. Спочатку визначте тип речення, потім зчитайте закінчення:

Модель مُفَرَّغ у всіх позиціях — це таблиця «тільки»:

Ті самі три типи речень із إِلّا، غَيْر і سِوى поруч. Читайте стовпці згори вниз: лише перше слово в парі змінює відмінок, а друге завжди родове після غَيْر/سِوى.

Решта слів винятку, впорядкованих за тим, що вони роблять з іменником після себе:

Свідомо залишено осторонь: حاشا — третє дієслово цієї родини, яке в літературній арабській мові збереглося переважно у застиглому вигуку حاشا لِلهِ і не варте окремого правила; а також класична вільність ставити виключений іменник перед множиною, якою сучасна проза послуговується рідко.

Приклади

Типові помилки

• حَضَرَ الطُّلّابُ إِلّا طالِبٌ -> حَضَرَ الطُّلّابُ إِلّا طالِبًا — речення стверджувальне, а множину названо, тому знахідний відмінок обов’язковий. Це єдиний випадок без альтернативи.
• ما حَضَرَ إِلّا طالِبًا -> ما حَضَرَ إِلّا طالِبٌ — у реченні مُفَرَّغ частка إِلّا нічим не керує. Іменник — підмет حَضَرَ, тому він у називному відмінку.
• ما قَرَأْتُ إِلّا كِتابٌ -> ما قَرَأْتُ إِلّا كِتابًا — те саме правило, тільки у зворотний бік: тут іменник — додаток قَرَأْتُ, тому він у знахідному відмінку. Читайте позицію, а не частку.
• ما سَلَّمْتُ إِلّا طالِبًا -> ما سَلَّمْتُ إِلّا عَلى طالِبٍ — إِلّا не «поглинає» прийменник. سَلَّمَ усе одно потребує عَلى (урок 30), а إِلّا стоїть перед усім словосполученням.
• حَضَرَ إِلّا طالِبٌ -> ما حَضَرَ إِلّا طالِبٌ / حَضَرَ طالِبٌ فَقَطْ — моделі مُفَرَّغ потрібне заперечення, щоб «спорожнити» позицію. Без нього використовуйте فَقَطْ.
• ما حَضَرَ غَيْرَ طالِبٍ -> ما حَضَرَ غَيْرُ طالِبٍ — غَيْر не застигає у знахідному відмінку. Тут воно посідає позицію فاعِل, тому стоїть у називному.
• حَضَرَ الطُّلّابُ غَيْرُ طالِبٍ -> حَضَرَ الطُّلّابُ غَيْرَ طالِبٍ — і те саме слово у стверджувальному повному реченні набуває знахідного відмінка, який мав би іменник після إِلّا.
• ما حَضَرَ غَيْرُ طالِبٌ -> ما حَضَرَ غَيْرُ طالِبٍ — незалежно від того, у якому відмінку саме غَيْر, іменник після нього — це مُضافٌ إِلَيْهِ і завжди стоїть у родовому відмінку.
• لَمْ يَبْقَ سِوى يَوْمانِ -> لَمْ يَبْقَ سِوى يَوْمَيْنِ — سِوى не має власного видимого закінчення, але це все одно مُضاف, а родовий відмінок двоїни — це يَوْمَيْنِ.
• ما عَدا طالِبٍ / بِاسْتِثْناءِ طالِبًا -> ما عَدا طالِبًا / بِاسْتِثْناءِ طالِبٍ — ці два — дзеркальні: ما عَدا є дієсловом і бере додаток, а بِاسْتِثْناءِ — конструкт і бере родовий відмінок.

Поради

• Два питання, саме в такому порядку: чи названо множину? чи речення заперечне? Названо + стверджувальне = фатха, без роздумів. Названо + заперечне = скопіюйте відмінок множини. Не названо = читайте позицію.
• Для типу مُفَرَّغ фізично затуліть ما … إِلّا двома пальцями й прочитайте те, що залишилося: حَضَرَ … طالِبٌ، قَرَأْتُ … كِتابًا. Закінчення, яке звучить правильно без إِلّا, і є правильним.
• Перекладайте ما … إِلّا як «тільки», а не як «не … крім». Саме буквальне прочитання змушує тих, хто вчиться, вагатися щодо відмінка; прочитання «тільки» одразу показує позицію.
• Обирайте один засіб на речення. ما … إِلّا або فَقَطْ або بِاسْتِثْناءِ — ніколи два одночасно.
• غَيْر виконує дві відомі вам функції: заперечує наступний іменник чи прикметник (غَيْرُ مُمْكِنٍ, урок 23) і позначає виняток. Механізм ідентичний — обидва рази це مُضاف.
• سِوى і بِاسْتِثْناءِ — безпечний вибір, коли пишете під тиском часу: жодне з них не вимагає обчислювати закінчення виключеного іменника, окрім «родового».
• Стежте за написанням, особливо в невокалізованому тексті: إِلّا (крім, тільки), إِلى (до) та أَلّا (أَنْ + لا, «що … не», урок 34) — це три різні слова з трьома різними формами.
• Не зловживайте застиглим لَيْسَ إِلّا. Це легка розмовна приказка; у звіті краще використати просте فَقَطْ.