Коротко

Англійська підсилює дієслово прислівником: «I thanked him warmly» («я тепло подякував йому»), «the news spread like wildfire» («новина розлетілася як пожежа»), «she knocked twice» («вона постукала двічі»). В арабській мові є акуратніший прийом. Вона бере власне مَصْدَر дієслова — віддієслівний іменник із 54 уроку — ставить його в знахідний і кладе одразу після дієслова: شَكَرْتُهُ شُكْرًا. Буквально «я подякував йому подякою». Цю луну називають المَفْعولُ المُطْلَقُ, і щойно ви навчитеся її будувати, ви зможете підсилювати, характеризувати чи рахувати будь-яку дію в цій мові, бо кожне дієслово має своє مَصْدَر.

Друга половина уроку — інший знахідний مَصْدَر. المَفْعولُ لِأَجْلِهِ вказує причину дії: قُمْتُ اِحْتِرامًا لِلْأُسْتاذِ «я встав із поваги до вчителя». Обидва — це مَصادِر, обидва стоять у مَنْصوب, і кожен розрізняється одним питанням: المُطْلَق відповідає на «як / скільки разів?», لِأَجْلِهِ відповідає на «навіщо?». І бонус на додачу: شُكْرًا، عَفْوًا، أَهْلًا وَسَهْلًا، حَقًّا — усе це застиглі абсолютні додатки, тож ви користуєтеся цією конструкцією ще з першого тижня.

Правило

1. Що означає «абсолютний». Інші додатки в арабській мові називають за прийменником — المَفْعولُ بِهِ (29 урок), المَفْعولُ فيهِ (31 урок), المَفْعولُ لِأَجْلِهِ нижче. Цей же тримається при дієслові взагалі без прийменника, «абсолютно». Це مَصْدَر того самого дієслова, завжди у مَنْصوب, і він нічого не змінює навколо себе: كَتَبَ الطّالِبُ الرِّسالَةَ كِتابَةً зберігає і свій підмет, і свій звичайний додаток, а مَصْدَر додається зверху.

Єдина жорстка вимога — مَصْدَر має походити від того самого дієслова, у тій самій породі. عَلَّمَ — це II порода, тож його مَصْدَر — саме تَعْليمًا і нічого інше; عِلْمًا належить до عَلِمَ.

2. Перша функція: تَوْكيد, чисте підсилення. Голе مَصْدَر подвоює дієслово: дія відбулася, і відбулася як слід. Англійська в такому разі бере «really», «indeed», «warmly» або наголошене дієслово.

• شَكَرْتُهُ شُكْرًا. — Я щиро подякував йому.
• فَرِحَ الأَوْلادُ فَرَحًا. — Діти справді зраділи.
• تَغَيَّرَتِ المَدينَةُ تَغَيُّرًا. — Місто й справді змінилося.

У цій ролі مَصْدَر стоїть саме собою, неозначеним: без множини, без الـ.

3. Друга функція: نَوْع, яким саме був спосіб дії. Це продуктивна функція. مَصْدَر тут уже не голе: за ним стоїть або прикметник, або воно стає першим членом إِضافَة (20 урок), і саме опис виконує основну роботу.

• نامَ الطِّفْلُ نَوْمًا عَميقًا. — Дитина спала глибоким сном.
• تَصَرَّفَ تَصَرُّفًا حَكيمًا. — Він діяв мудро.
• اِنْتَشَرَ الخَبَرُ اِنْتِشارَ النّارِ في الهَشيمِ. — Новина поширилася, як вогонь у сухому чагарнику.
• عَمِلَ عَمَلَ المُحْتَرِفينَ. — Він працював так, як працюють професіонали.

Зверніть увагу, що дає вам варіант із إِضافَة: це звичайний арабський спосіб будувати порівняння з дієслова. مَصْدَر втрачає танвін, бо воно є مُضاف (اِنْتِشارَ, а не *اِنْتِشارًا), точно як будь-який перший член ідафи.

4. Третя функція: عَدَد, скільки разів. Додайте ة одиничної дії — і зможете рахувати дію: ضَرَبَ дає ضَرْبَةً «один удар», دارَ дає دَوْرَةً «один оберт», а далі рахунок ведуть двоїна й множина:

• دارَتِ الأَرْضُ دَوْرَتَيْنِ. — Земля обернулася двічі.
• طَرَقَ البابَ طَرْقَتَيْنِ. — Він постукав у двері двічі.
• قَفَزَ ثَلاثَ قَفَزاتٍ. — Він стрибнув тричі.

Коли попереду стоїть числівник, знахідний бере на себе числівник, а مَصْدَر стає його مُضاف إِلَيْهِ (26 урок): ثَلاثَ قَفَزاتٍ, родовий після знахідного ثَلاثَ.

5. Утворення مَصْدَر: узгодьте форму. Саме тут учні найчастіше помиляються, і це чиста тема 54 уроку. Візьміть дієслово, визначте його породу, візьміть مَصْدَر цієї породи:

ضَرَبَ (I) → ضَرْبًا, عَلَّمَ (II) → تَعْليمًا, تَقَدَّمَ (V) → تَقَدُّمًا, اِهْتَمَّ (VIII) → اِهْتِمامًا, اِسْتَقْبَلَ (X) → اِسْتِقْبالًا. I порода лексична, тож її треба перевіряти за словником; від II породи й далі — усе механічно. Зверніть увагу на дієслово اِهْتَمَّ, مُضَعَّف: його шадда розпадається в مَصْدَر (اِهْتِمامًا), бо форма іменника розділяє два однакові кореневі приголосні.

6. النّائِبُ عَنِ المَفْعولِ المُطْلَقِ — замінники. Арабська часто пропускає саме مَصْدَر і ставить у той самий знахідний слот щось, що вказує на нього. Чотири варіанти покривають майже все:

• كُلَّ / بَعْضَ + مَصْدَر: أُحِبُّهُ كُلَّ الحُبِّ «я люблю його всім серцем», فَهِمْتُ بَعْضَ الفَهْمِ «я зрозумів частково».
• прислівник міри: أَحْتَرِمُهُ كَثيرًا «я дуже поважаю його», تَأَخَّرَ قَليلًا «він трохи запізнився».
• вказівний займенник: جَلَسْتُ هٰذِهِ الجِلْسَةَ «я сів саме так».
• сам прикметник, коли مَصْدَر опущено: سِرْنا سَريعًا «ми йшли швидко», де повна форма була б سَيْرًا سَريعًا.

Цей останній випадок пояснює цілий клас арабських прислівників: окремої частини мови для «швидко» немає, є лише знахідний відмінок, що займає місце абсолютного додатка.

7. Застиглі слова — ваш найбільший бонус. Низка щоденних слів — це знахідні відмінки, дієслово яких опущене і ніколи не вимовляється вголос. Більшість із них — абсолютні додатки: مَصْدَر, що залишилося саме собою:

• شُكْرًا — мається на увазі أَشْكُرُ شُكْرًا. «Дякую».
• عَفْوًا — «вибачте / прошу», від عَفا «пробачати».
• حَقًّا — «справді, дійсно». صَبْرًا — «терпіння!». مَهْلًا — «спокійно, зачекайте».
• أَهْلًا وَسَهْلًا — «ласкаво просимо», особливий випадок: тут опущене дієслово бере два іменники як додаток і місце, а не як مَصادِر (وَجَدْتَ أَهْلًا «ви знайшли родину»), але знахідний відмінок поводиться так само.

Ось чому вони мають це ـً: це не «ввічливе» написання, а граматика. Щойно ви побачите в شُكْرًا абсолютний додаток, фатхатан перестане здаватися випадковим, і ви ніколи більше не напишете *شُكْرٌ.

8. المَفْعولُ لِأَجْلِهِ: причина. Візьміть مَصْدَر, що називає внутрішній стан — почуття, бажання, мотив, — поставте його в знахідний після дієслова, і воно скаже вам чому:

• قُمْتُ اِحْتِرامًا لِلْأُسْتاذِ. — Я встав із поваги до вчителя.
• سافَرَ طَلَبًا لِلْعِلْمِ. — Він поїхав у пошуках знань.
• صَمَتَ خَوْفًا مِنَ الخَطَأِ. — Він мовчав зі страху помилитися.
• تَبَرَّعَ بِالمالِ رَغْبَةً في المُساعَدَةِ. — Він пожертвував гроші з бажання допомогти.

Він відповідає на لِماذا؟ і є стислою альтернативою цілому підрядному реченню з لِأَنَّ (38 урок): صَمَتَ خَوْفًا مِنَ الخَطَأِ = صَمَتَ لِأَنَّهُ خافَ مِنَ الخَطَأِ.

9. Три умови, які він має виконати. مَصْدَر займає цей слот лише тоді, коли справджуються всі три:

1. Він — قَلْبِيّ مَصْدَر, тобто «сердечний» іменник: اِحْتِرام, خَوْف, رَغْبَة, طَمَع, حُبّ, كَراهِيَة, طَلَب, أَمَل, رَجاء, حِرْص, إِكْرام, تَقْدير. مَصْدَر звичайної фізичної дії зазвичай сюди не підходить.
2. Він має того самого діяча, що й дієслово: подорожній — це той самий, хто прагне знань.
3. Він має той самий час, що й дієслово: бажання і подорож відбуваються одночасно.

Порушіть умову 1 — і речення розвалюється: *سافَرَ العَمَلَ — це не арабська, бо عَمَل не є почуттям. Треба сказати سافَرَ لِلْعَمَلِ. Порушіть умову 2 — якщо причина належить комусь іншому — і знову знадобиться لِـ або ціле речення.

10. Неозначений, مُضاف, означений. Знахідний відмінок доречний, коли مَصْدَر неозначене й самотнє. Зробіть його مُضاف — і відкриваються обидва шляхи: знахідний або لِـ + родовий; додайте الـ — і арабська віддає перевагу لِـ + родовому:

• سافَرَ طَلَبًا لِلْعِلْمِ. — неозначене: знахідний.
• سافَرَ طَلَبَ العِلْمِ / سافَرَ لِطَلَبِ العِلْمِ. - مُضاف: обидва варіанти правильні.
• سافَرَ لِلطَّلَبِ. — означене за допомогою الـ: لِـ + родовий.

Усі ці варіанти — правильна арабська; لِطَلَبِ العِلْمِ — найпоширеніший у сучасній прозі. Зауважте, що знахідний зазвичай тягне за собою власне доповнення — اِحْتِرامًا لِـ, خَوْفًا مِنْ, رَغْبَةً في, — і цей маленький прийменник фіксований для кожного іменника, тож вивчайте їх парами.

11. Написання ـً і його вимова. Обидві конструкції закінчуються фатхатаном, і правило написання з 55 уроку діє без змін. Слово, що закінчується на звичайний приголосний, отримує опорний аліф: شُكْرًا, تَعْليمًا, اِحْتِرامًا, طَلَبًا. Слова, що вже закінчуються на щось інше, аліфа не отримують: ті, що закінчуються на ة, несуть танвін на ة (رَغْبَةً, مُساعَدَةً, دَوْرَةً — ніколи *رَغْبَةاً), ті, що закінчуються на хамзу після довгого аліфа (مَساءً, اِبْتِداءً, بِناءً), і ті, що закінчуються на ى (رِضًا). اِسْم مَنْقوص спершу повертає свій ي: تَمَنٍّ → تَمَنِّيًا.

І нагорода від правил паузи: із трьох танвінів лише цей переживає الوَقْف. У паузі ـٌ і ـٍ замовкають, а ـً вимовляється як довге а — тому شُكْرًا усі чують як «shukrā», і тому саме ці знахідні закінчення можна спокійно вимовляти вголос.

12. Як розрізнити ці два додатки, і чого тут немає. Поставте питання. شَكَرْتُهُ شُكْرًا — як я подякував йому? Абсолютний додаток. قُمْتُ اِحْتِرامًا — чому я встав? Додаток мети. Другий тест: справжній абсолютний додаток будується на власному корені дієслова — у цьому весь його сенс, — тоді як додаток мети походить з іншого кореня, адже дієслово рідко буває власним мотивом.

Ще один знахідний відмінок залишається для 61 уроку: іменник, що каже, в чому вимірюється кількість або порівняння (اِشْتَرَيْتُ كيلو سُكَّرًا, أَكْثَرُ طُلّابًا). Це التَّمْييز, і він не є ні مَصْدَر, ні луною дієслова.

Форми й моделі

Три функції المَفْعول المُطْلَق:

Дієслово → його مَصْدَر, за породою. Візьміть рядок, що відповідає вашому дієслову, — і нічого не розійдеться:

Замінники (النّائِبُ عَنِ المَفْعولِ المُطْلَقِ):

Застиглі знахідні відмінки з опущеним дієсловом — вивчайте їх як лексику, а не як граматику:

Поширені «сердечні» مَصادِر у слоті لِأَجْلِهِ, із прийменником, який кожне з них воліє:

Знахідний відмінок і його парафраза з لِـ:

Приклади

Типові помилки

• عَلَّمْتُهُ عِلْمًا -> عَلَّمْتُهُ تَعْليمًا — مَصْدَر має походити з тієї самої породи, що й дієслово. عِلْم належить до عَلِمَ (I порода); عَلَّمَ — це II порода, і його مَصْدَر - تَعْليم.
• سافَرَ العَمَلَ -> سافَرَ لِلْعَمَلِ — المَفْعول لِأَجْلِهِ має бути почуттям або мотивом. عَمَل — це фізична дія, тож їй потрібне لِـ і родовий відмінок.
• شَكَرْتُهُ شُكْرٌ -> شَكَرْتُهُ شُكْرًا — абсолютний додаток без винятків стоїть у مَنْصوب. Дамма перетворила б його на зайвий підмет, для якого в реченні немає місця.
• دارَتِ الدَّوْرَةَ -> دارَتْ دَوْرَتَيْنِ — щоб порахувати кількість разів, використовуйте форму ة у двоїні або множині. Голе означене مَصْدَر нічого не рахує.
• سافَرَ طَلَبًا العِلْمِ -> سافَرَ طَلَبًا لِلْعِلْمِ — одне слово не може нести й танвін, і مُضاف إِلَيْهِ водночас. Або залишіть танвін і зв’яжіть слова через لِـ, або приберіть його і побудуйте إِضافَة: سافَرَ طَلَبَ العِلْمِ і سافَرَ لِطَلَبِ العِلْمِ теж правильні.
• تَبَرَّعَ رَغْبَةاً في المُساعَدَةِ -> تَبَرَّعَ رَغْبَةً في المُساعَدَةِ — слово, що закінчується на ة, ніколи не отримує опорного аліфа, так само як і слово, що закінчується на хамзу після довгого аліфа (مَساءً, а не *مَساءاً); танвін стоїть просто на останній літері.
• اِنْتَشَرَ اِنْتِشارًا النّارِ -> اِنْتَشَرَ اِنْتِشارَ النّارِ — مُضاف втрачає танвін. Знахідний відмінок нікуди не зникає — просто тепер це гола фатха.
• أُحِبُّهُ كُلُّ الحُبِّ -> أُحِبُّهُ كُلَّ الحُبِّ — замінник успадковує відмінок слова, яке заміняє, тож كُلَّ стоїть у знахідному, а الحُبِّ — це його مُضاف إِلَيْهِ.
• اِهْتَمَّ اِهْتِمَّامًا -> اِهْتَمَّ اِهْتِمامًا — подвоєний кореневий приголосний مُضَعَّف-дієслова розпадається в مَصْدَر. Пишіть без шадди й з одним довгим ا.

Поради

• Два питання розсортують будь-який знахідний مَصْدَر, що вам трапиться: كَيْفَ / كَمْ مَرَّةً؟ дає المُطْلَق, لِماذا؟ дає لِأَجْلِهِ. Спитайте, перш ніж розбирати.
• Не розсипайте голе تَوْكيد де завгодно. У справжній сучасній прозі корисна форма — це مَصْدَر + прикметник (تَقَدُّمًا مَلْحوظًا, اِهْتِمامًا بالِغًا); саме так арабська передає те, що англійська виражає прислівником.
• Збирайте порівняння з إِضافَة як готові вирази — اِنْتِشارَ النّارِ, عَمَلَ المُحْتَرِفينَ, وُقوفَ الجُنودِ. Це найідіоматичніша частина уроку, і побудувати її за правилом не можна.
• Вивчайте кожне «сердечне» مَصْدَر разом із прийменником, що йде за ним: خَوْفًا مِنْ, رَغْبَةً في, حِرْصًا عَلى, اِحْتِرامًا لِـ. Половина помилок тут — це неправильний прийменник, а не неправильний відмінок.
• Коли ви не впевнені, чи іменник «сердечний», пишіть натомість безпечну парафразу з لِـ. سافَرَ لِلْعِلاجِ завжди правильне; *سافَرَ العِلاجَ — ніколи.
• Вимовляйте ـً. Це єдине закінчення, яке переживає паузальну форму, тож правильно вимовити شُكْرًا, حَقًّا, اِهْتِمامًا не коштує нічого, а звучить одразу природно.
• Читаючи невокалізовану прозу, голий іменник одразу після повного дієслівного словосполучення — без الـ, без прийменника — зазвичай є одним із цих двох. Додайте фатхатан і читайте далі.