Коротко

Уроки 43 і 44 показали вам два механізми, які беруть безприсудкове (іменне) речення й переоформлюють його відмінки: كانَ залишає перше слово مَرْفوع і переводить друге в знахідний, إِنَّ робить дзеркальну операцію. Цей урок додає останні два механізми такого роду. ظَنَّ وأَخَواتُها поглинають ціле іменне речення і перетворюють обидві його частини на знахідний відмінок — الجَوُّ جَميلٌ стає ظَنَنْتُ الجَوَّ جَميلًا. كادَ وأَخَواتُها залишають першу частину مَرْفوع і вимагають, щоб присудком був مُضارِع дієслово, а не іменник — كِدْتُ أَسْقُطُ, «я мало не впав».

Вони опинилися на одній сторінці, бо мають спільну звичку: кожне з них бере речення, яке ви вже вмієте будувати, і змінює його закінчення. Складність тут потрійна — пам’ятати, що ظَنَّ вимагає двох знахідних, а не одного, пам’ятати, яка «сестра» كادَ наполягає на أَنْ, а яка його забороняє, і впоратися з двома незручними основами (ظَنَّ подвоєне, كادَ порожнє), які перебудовуються, щойно суфікс починається на приголосний.

Правило

1. ظَنَّ поглинає іменне речення і видає два додатки. Візьміть будь-яке مُبْتَدَأ плюс خَبَر, поставте одне з цих дієслів попереду — і обидва слова переходять у مَنْصوب:

الجَوُّ جَميلٌ. → ظَنَنْتُ الجَوَّ جَميلًا. — «Я думав, що погода гарна».

Традиційна граматика називає ці два слова مَفْعولانِ أَصْلُهُما المُبْتَدَأُ والخَبَر — «два додатки, чиє походження — підмет і присудок». Запам’ятайте цю назву, бо вона одразу дає вам тест: якщо два слова самі по собі не утворюють речення, вони не є парою ظَنَّ. الجَوُّ جَميلٌ — це речення, тож ظَنَنْتُ الجَوَّ جَميلًا працює; الكِتابُ الجَديدُ — це лише іменник з його прикметником, тож *ظَنَنْتُ الكِتابَ الجَديدَ нічого не означає.

2. Члени, які вам справді потрібні. Традиційний список довгий, і половина з нього мертва. Ось вісім дієслів, на яких тримається сучасна арабська:

ظَنَّ، حَسِبَ، وَجَدَ، رَأى، عَلِمَ، اِعْتَبَرَ، جَعَلَ، اِتَّخَذَ

Вони діляться на три групи за значенням, і згрупувати їх легше, ніж просто завчити список:

• вважати ймовірним — ظَنَّ «думати, гадати», حَسِبَ «вважати, приймати за». Мовець може помилятися, і дуже часто помиляється.
• знати або судити, що це так — عَلِمَ «знати (що)», وَجَدَ «виявити (що)» повідомляють факт; رَأى «вважати, розглядати як», اِعْتَبَرَ «вважати, зараховувати до» виносять оцінку.
• перетворювати X на Y — جَعَلَ «робити чимось», اِتَّخَذَ «брати як». Тут другий знахідний — це результат, а не думка.

3. Обидва додатки стоять у مَنْصوب, і порядок фіксований. Перший знахідний — це те, про що судять, другий — саме судження: اِعْتَبَرْتُ القَرارَ خَطَأً. Поміняйте їх місцями — і зміниться сенс, точно як в англійському «I consider the decision a mistake» («я вважаю рішення помилкою») проти «I consider the mistake a decision» («я вважаю помилку рішенням»). Другий додаток може бути й словосполученням або цілим реченням, і тоді змінювати закінчення нічого: ظَنَنْتُهُ في المَكْتَبِ. / ظَنَنْتُ الطَّبيبَ يَنْتَظِرُني.

Перший додаток часто буває приєднаним займенником — ظَنَنْتُهُ نائِمًا «я думав, що він спить», وَجَدْتُها مُغْلَقَةً «я знайшов її (жін. р.) зачиненою». Займенник виконує роль знахідного відмінка так само, як у 29 уроці; лише друге слово й далі показує видиму фатху.

4. Половина цих дієслів веде подвійне життя. رَأى, وَجَدَ, عَلِمَ і جَعَلَ є також звичайними перехідними дієсловами, і з одним додатком вони означають щось зовсім інше:

Ніщо, крім кількості знахідних відмінків, не показує різниці. Порахуйте їх, перш ніж перекладати.

5. اِعْتَبَرَ — робочий кінь преси. Це дієслово VIII породи від кореня عبر (اِعْتَبَرَ, يَعْتَبِرُ), і на ньому тримається вся сучасна журналістика: اِعْتَبَرَتِ الصَّحيفَةُ القَرارَ خَطَأً فادِحًا. Одразу вивчіть і його пасив, бо пасив трапляється навіть частіше за актив. Коли дієслово з двома додатками стає пасивним, перший додаток перетворюється на نائِبُ الفاعِل і переходить у مَرْفوع, а другий залишається مَنْصوب точно на своєму місці (52 урок):

اِعْتَبَرَ الخُبَراءُ الاتِّفاقَ ناجِحًا. → يُعْتَبَرُ الاتِّفاقُ ناجِحًا.

Той самотній знахідний відмінок, що йде за підметом у مَرْفوع, — يُعْتَبَرُ المَشْروعُ ضَرورِيًّا — одна з найпізнаваніших конструкцій на шпальтах новин.

6. Запасний вихід: أَنَّ. Дієслова думки й судження — ظَنَّ, حَسِبَ, عَلِمَ, وَجَدَ, رَأى, اِعْتَبَرَ — також приймають ціле підрядне речення з أَنَّ замість двох додатків, і в сучасній прозі це частіша конструкція:

ظَنَنْتُ الجَوَّ جَميلًا. = ظَنَنْتُ أَنَّ الجَوَّ جَميلٌ.

Стежте, як перевертаються закінчення. Усередині أَنَّ діє правило 44 уроку: іменник після أَنَّ стоїть у مَنْصوب (الجَوَّ), а його присудок — у مَرْفوع (جَميلٌ). Тож друге слово стоїть у знахідному в конструкції з двома додатками і в називному в конструкції з أَنَّ - اِعْتَبَرَتِ الوِزارَةُ أَنَّ الخُطَّةَ ناجِحَةٌ. У двох дієслів зі значенням «перетворювати X на Y» такого запасного шляху немає: جَعَلَ і اِتَّخَذَ потребують двох справжніх додатків, і *جَعَلْتُ أَنَّ الغُرْفَةَ مَكْتَبٌ — це не арабська мова.

7. ظَنَّ — це مُضَعَّف, і подвоєння розпадається. Корінь — ظنن, тож обидва ن стоять під шаддою, лише поки закінчення починається з голосного: ظَنَّ, ظَنَّتْ, ظَنّوا, يَظُنُّ. Щойно закінчення починається з приголосного, літери розходяться і повертається голосний основи — фатха, бо ظَنَّ — це дієслово فَعَلَ (49 урок):

ظَنَّ → ظَنَنْتُ, ظَنَنّا, ظَنَنْتُمْ, ظَنَنَّ — ніколи *ظَنَّتُ

Той самий розкол проходить і крізь теперішній час з نونُ النِّسْوَة: يَظُنُّ, але هُنَّ يَظْنُنَّ. Це та сама поведінка ظَلَّ / ظَلِلْتُ з 43 уроку, тільки з іншим голосним.

8. Друга родина: كادَ плюс голе مُضارِع. كادَ وأَخَواتُها — традиційно أَفْعالُ المُقارَبَةِ والرَّجاءِ والشُّروع, «дієслова наближення, надії та початку» — залишають свій підмет у مَرْفوع і беруть як присудок дієслово, завжди مُضارِع:

كادَ الوَلَدُ يَسْقُطُ. — Хлопчик мало не впав. كِدْتُ أَسْقُطُ عَلى الدَّرَجِ. — Я мало не впав на сходах.

كادَ означає «був на межі того, щоб; ледь не зробив» — і в стверджувальній формі це означає, що дія не відбулася. كادَ الوَلَدُ يَسْقُطُ каже, що хлопчик утримався на ногах.

9. Хто бере أَنْ, а хто його відкидає. У цьому — вся практична складність цієї родини, і вона розпадається на три випадки:

• كادَ — без أَنْ. كادَ يَسْقُطُ, كِدْنا نَصِلُ. مُضارِع зберігає свою звичайну مَرْفوع дамму.
• أَوْشَكَ і عَسى — з أَنْ. أَوْشَكَ القِطارُ أَنْ يَتَحَرَّكَ. / عَسى المَطَرُ أَنْ يَتَوَقَّفَ. Оскільки тут є أَنْ, дієслово стоїть у مَنْصوب (34 урок): يَتَحَرَّكَ, а не يَتَحَرَّكُ.
• شَرَعَ, بَدَأَ, أَخَذَ — ніколи أَنْ. شَرَعَ الطُّلّابُ يَكْتُبونَ. / بَدَأَ المُديرُ يَشْرَحُ الخُطَّةَ. / أَخَذَ الطِّفْلُ يَبْكي. *شَرَعَ أَنْ يَكْتُبَ — це просто неправильно.

У дієслів початку є ще одне обмеження: у цій конструкції вони трапляються лише в минулому часі. Кажуть شَرَعَ يَكْتُبُ, ніколи *يَشْرَعُ يَكْتُبُ — а для теперішнього «він починає» використовують بَدَأَ з مَصْدَر: يَبْدَأُ العَمَلَ. Зауважте також, що тут трапляється й جَعَلَ у значенні «він узявся за»: جَعَلَ يَضْحَكُ «він розреготався». Те саме дієслово, дві родини.

10. أَوْشَكَ і عَسى. أَوْشَكَ (IV порода, корінь وشك) дієвідмінюється звичайно: أَوْشَكَ, أَوْشَكَتْ, أَوْشَكْتُ, يُوشِكُ. Це нейтральне «ось-ось», трохи офіційніше за كادَ, і його віддають перевагу, коли подія очікувана, а не ледь уникнена.

عَسى — це جامِد, застигла форма. У нього немає ні مُضارِع, ні أَمْر, ні дієприкметника, і в сучасному письмі воно практично незмінне: عَسى أَنْ يَصِلَ الوَفْدُ غَدًا «делегація, можливо, прибуде завтра». Воно виражає надію, і ви зустрінете його значно частіше при читанні, ніж у власному письмі — لَعَلَّ (44 урок) виконує ту саму роботу природніше. Воно також приєднує займенник, і в цій одній формі أَنْ зазвичай опускають: عَساهُ يَعودُ.

11. لَمْ يَكَدْ … حَتّى — «щойно … як». У запереченні كادَ читається навпаки: стверджувальне كادَ = дія ледь не сталася, але не сталася; заперечене كادَ з наступним حَتّى = дія ледь таки сталася. Звідси й стала конструкція:

لَمْ يَكَدْ يَجْلِسُ حَتّى رَنَّ الهاتِفُ. — Він щойно сів, як задзвонив телефон. ما كادَ يَبْدَأُ الحَديثَ حَتّى قاطَعَهُ أَحَدُهُمْ. — Він тільки почав говорити, як хтось його перебив.

ما كادَ і لَمْ يَكَدْ тут взаємозамінні. Те саме прочитання дає дуже вживану لا أَكادُ أَسْمَعُكَ «я вас ледве чую» — я таки чую, тільки ледь-ледь. Поза цими двома конструкціями заперечене كادَ так само може бути повним запереченням («і близько до цього не підійшов»), тому граматисти сперечаються про нього століттями; читайте його з контексту, а не за формулою. Зауважте, що لَمْ ставить усічений спосіб лише на يَكَدْ; друге дієслово зберігає свою дамму, бо لَمْ не сягає далі за дієслово, яке воно передує, а цей مُضارِع — окреме речення, خَبَر дієслова كادَ.

12. كادَ — це أَجْوَف, і його основа скорочується. Корінь — كود, а довгий аліф не може стояти перед сукуном (50 урок), тож перед закінченням, яке починається з приголосного, він стягується до короткого голосного: كادَ → كِدْتُ, كِدْنا, كِدْتُمْ. Зверніть увагу, що цей голосний — касра: корінь із و зазвичай залишає дамму (قالَ → قُلْتُ), але كادَ за походженням є كَوِدَ / يَكادُ, тобто належить до класу خافَ / خِفْتُ, а цей клас зберігає касру. مُضارِع — це يَكادُ з фатхою, і в усіченому способі він знову коротшає: لَمْ يَكَدْ.

13. كادَ أَنْ — чесне зауваження. Ви постійно зустрічатимете كادَ أَنْ يَسْقُطَ у газетах і романах. Класична граматика цього не схвалює — أَنْ з كادَ описують як قَليل, рідкісне явище, а нормою вважають голе مُضارِع, — але сучасне вживання здебільшого це ігнорує. Тож розпізнавайте كادَ أَنْ, не збентежившись, а пишіть كادَ يَسْقُطُ — цього ніхто ніколи не позначить як помилку.

14. Це не тема цього уроку. Коли між ظَنَّ і його додатками стає частка на кшталт ما, لا або إِنَّ, дієслово перестає керувати відмінками, і речення зберігає власні закінчення. Граматисти називають це التَّعْليق, і це явище належить до інших проявів ما з 68 уроку. Рідкісніші класичні члени обох родин (كَرَبَ, طَفِقَ, حَرى, اِخْلَوْلَقَ, خالَ, زَعَمَ) належать до реєстру 70 уроку.

Форми й моделі

ظَنَّ — подвоєна парадигма, де видно розкол

(Форми двоїни тут не наведено; вони зберігають шадду — ظَنّا, ظَنَّتا, يَظُنّانِ.)

Вісім сестер ظَنَّ

Одне речення, три операції

كادَ — порожня парадигма

Родина كادَ і питання أَنْ

Приклади

Типові помилки

• ظَنَنْتُ الجَوَّ جَميلٌ. -> ظَنَنْتُ الجَوَّ جَميلًا. — колишній خَبَر не зберігає свою дамму. Обидві половини поглинутого речення переходять у مَنْصوب, і саме про другу половину учні найчастіше забувають.
• ظَنَنْتُ الجَوُّ جَميلًا. -> ظَنَنْتُ الجَوَّ جَميلًا. — і перша половина теж. Залишковий називний — це рефлекс كانَ وأَخَوات, а тут — не та родина дієслів.
• ظَنَّتُ أَنَّ الخَبَرَ صَحيحٌ. -> ظَنَنْتُ أَنَّ الخَبَرَ صَحيحٌ. — ظَنَّ — подвоєне дієслово: закінчення, що починається з приголосного, розбиває шадду. (ظَنَّتْ, із сукуном на ت, — цілком правильна форма «вона подумала».)
• ظَنَنْتُ أَنَّ الجَوَّ جَميلًا. -> ظَنَنْتُ أَنَّ الجَوَّ جَميلٌ. — щойно в реченні з’являється أَنَّ, керує саме أَنَّ, а не ظَنَّ: іменник у знахідному, присудок у називному (44 урок). Не можна використовувати обидві системи одночасно.
• وَجَدْتُ البابَ مَفْتوحٌ. -> وَجَدْتُ البابَ مَفْتوحًا. — якщо وَجَدَ має два додатки, це «сестра» ظَنَّ, і другий додаток отримує фатху.
• شَرَعَ أَنْ يَكْتُبَ الرِّسالَةَ. -> شَرَعَ يَكْتُبُ الرِّسالَةَ. — дієслова початку відкидають أَنْ, а без أَنْ немає нічого, що поставило б مُضارِع у مَنْصوب.
• كادَ الوَلَدُ يَسْقُطَ. -> كادَ الوَلَدُ يَسْقُطُ. — закінчення мансуб з’явилося без своєї причини. كادَ бере голе مُضارِع, а голе مُضارِع стоїть у مَرْفوع.
• كادْتُ أَسْقُطُ. -> كِدْتُ أَسْقُطُ. — كادَ — порожнє дієслово: довгий аліф зникає перед ـْتُ, що починається з приголосного, і залишає по собі касру, бо كادَ дієвідмінюється як خافَ / خِفْتُ, а не як قالَ / قُلْتُ.
• أَوْشَكَ القِطارُ يَتَحَرَّكُ. -> أَوْشَكَ القِطارُ أَنْ يَتَحَرَّكَ. — أَوْشَكَ із голим مُضارِع допустиме і справді трапляється, але أَنْ — значно звичніша сучасна форма; зберігайте أَنْ, а після нього — кон’юнктив.
• يَعْسى الطَّقْسُ أَنْ يَتَحَسَّنَ. -> عَسى الطَّقْسُ أَنْ يَتَحَسَّنَ. — عَسى — це جامِد: немає ні *يَعْسى, ні أَمْر, ні дієприкметника. Форма минулого часу несе на собі все значення.

Поради

• Перш ніж писати подвійний знахідний, застосуйте тест реченням: заберіть дієслово і перевірте, чи стоять два слова окремо як جُمْلَة اسْمِيَّة. الجَوُّ جَميلٌ проходить цей тест, тож ظَنَنْتُ الجَوَّ جَميلًا — безпечний варіант.
• Коли два знахідних відмінки після дієслова думки чи судження змушують вас вагатися, скористайтеся шляхом через أَنَّ. Він і так частіший у сучасній прозі, а його закінчення — саме ті, які ви відпрацювали в 44 уроці. (У جَعَلَ і اِتَّخَذَ такого шляху через أَنَّ немає — їм потрібні два справжні додатки.)
• Завчіть розподіл أَنْ як триступеневу лічилку — كادَ ніколи, أَوْشَكَ і عَسى завжди, дієслова початку ніколи. Більшість помилок у другій родині — це невірна відповідь саме на це одне питання.
• Один тест на основу охоплює обидві родини — той самий, що з 49 і 50 уроків: чи починається закінчення з приголосного? Якщо так, ظَنَّ → ظَنَنْ і كادَ → كِدْ. Якщо ні, залиште основу без змін.
• Вивчайте اِعْتَبَرَ разом з يُعْتَبَرُ — пасивна форма трапиться вам першою в будь-якій газеті.
• Розрізняйте дві родини за тим, що йде після підмета: كانَ وأَخَوات беруть присудок-іменник у знахідному, كادَ وأَخَوات беруть дієслово. كانَ الوَلَدُ نائِمًا проти كادَ الوَلَدُ يَنامُ.
• Поки що не звертайте уваги на: التَّعْليق, застиглих родичів كَرَبَ і طَفِقَ, а також парадигми двоїни. Весь робочий набір — це вісім дієслів ظَنَّ і сім у таблиці كادَ.