Коротко

Арабська може зменшити іменник, переголосивши його, замість додавання окремого слова. كَلْبٌ «собака» стає كُلَيْبٌ، نَهْرٌ «річка» стає نُهَيْرٌ: приголосні лишаються точно на своїх місцях, голосні заміняються фіксованою моделлю, а після другого приголосного з’являється ي. Ця ознака коротка й ніколи не змінюється — дамма на першому приголосному, потім ـَيْ — тож слово, що на письмі виглядає незнайомим, часто виявляється словом, яке ви вже знаєте, просто вбраним у цей костюм.

Сприймайте цей урок як розпізнавальний. Сучасна проза майже ніколи не утворює зменшувальну форму на ходу; щоб сказати «маленька книжка», вона каже كِتابٌ صَغيرٌ. Натомість вона вживає невеликий запас зменшувальних форм, що затвердли як звичайна лексика — كُتَيِّبٌ книжечка, بُحَيْرَةٌ озеро, جُسَيْمٌ частинка, دُوَيْلَةٌ державка, сказане зневажливо — плюс два газетні прислівники قُبَيْلَ і بُعَيْدَ. Ваше завдання — зняти модель до кореня, знайти основу в словнику й вивчити цей десяток слів як лексику. Утворювати нові зменшувальні форми — не ваше завдання.

Правило

1. Ознака: ـُ, потім ـَيْ. Кожна зменшувальна форма в мові, хоч би якого розміру, починається однаково: перший приголосний несе дамму, другий — фатху, і одразу за ним іде ي із сукуном. كُـ لَـ يْـ … — ось і весь сигнал. Що йде далі, залежить від довжини основи, і є лише три продовження, перелічені нижче. Якщо слово не починається з ـُ ـَيْ, це не зменшувальна форма, хоч би що воно означало.

2. فُعَيْل — трилітерна основа. Найпоширеніша й найпростіша модель. Візьміть іменник із трьох приголосних, відкиньте його власні голосні й влийте його в فُعَيْل:

كَلْبٌ → كُلَيْبٌ، نَهْرٌ → نُهَيْرٌ، جَبَلٌ → جُبَيْلٌ، قَلَمٌ → قُلَيْمٌ، جِسْمٌ → جُسَيْمٌ.

Основа, чий середній корінний приголосний — слабка літера, не є винятком: ي або و — це справжній корінний приголосний, і він знову стає видимим. بَيْتٌ (корінь ب ي ت) → بُيَيْتٌ, із двома ي поспіль і без шадди між ними. دارٌ (корінь د و ر) → دُوَيْرَةٌ، نارٌ (корінь ن و ر) → نُوَيْرَةٌ: повертається و, замість якого стояв аліф (обидва слова жіночого роду, звідси й додане ة із правила 6). Це той самий прийом «відновити слабкий корінний приголосний», який ви вже вивчили для порожніх дієслів в уроці 50.

3. فُعَيِّل — коли трилітерна основа несе довгий голосний після другого кореневого приголосного. Цей окремий випадок важливий, бо дає найкориснішу зменшувальну форму в сучасному друку. У كِتابٌ ا стоїть на третьому місці, після ك і ت; у зменшувальній формі цей довгий голосний перетворюється на ي і зливається з власним ي зменшувальної форми під шаддою:

كِتابٌ → كُتَيِّبٌ (книжечка)، رَغيفٌ → رُغَيِّفٌ (маленька хлібина)، غَزالٌ → غُزَيِّلٌ.

Зверніть увагу, що показує шадда, коли ви читаєте: подвоєний ي перед останнім приголосним зменшувальної форми означає, що в основі там був довгий голосний, хоч би який саме. Подвоєний ي у самому кінці — це щось інше — بُنَيٌّ، كُرَيَّةٌ — і походить від слабкого кінцевого кореневого приголосного.

4. فُعَيْعِل — чотирилітерна основа. Чотири приголосні не залишають місця для довгого голосного, тож зайва літера просто бере касру:

دَفْتَرٌ → دُفَيْتِرٌ، دِرْهَمٌ → دُرَيْهِمٌ، عَقْرَبٌ → عُقَيْرِبٌ، مَكْتَبٌ → مُكَيْتِبٌ.

Довгий ا на другому місці рахується як один із чотирьох слотів і виходить як و: كاتِبٌ → كُوَيْتِبٌ، شاعِرٌ → شُوَيْعِرٌ. Друге з цих слів — справжнє, і досі вживане слово для поганенького поетика, і воно показує зневажливий відтінок, який може нести ця модель.

5. فُعَيْعيل — чотири приголосні з довгим голосним на четвертому місці. Якщо в основі є довгий голосний між двома останніми приголосними, він зберігається і завжди виходить як ي, хоч би яким був спочатку:

مِفْتاحٌ → مُفَيْتيحٌ، عُصْفورٌ → عُصَيْفيرٌ، قِنْديلٌ → قُنَيْديلٌ، مِصْباحٌ → مُصَيْبيحٌ، سُلْطانٌ → سُلَيْطينٌ.

Аліф у مِفْتاح, و у عُصْفور і ي у قِنْديل — усі вони перетворюються на той самий ي. Зверніть увагу, як точно це повторює ламані множини з уроку 10: مَفاتيحُ / مُفَيْتيحٌ، عَصافيرُ / عُصَيْفيرٌ، قَناديلُ / قُنَيْديلٌ — один скелет, два набори голосних.

6. Немаркована основа жіночого роду отримує ة. В арабській є набір іменників, жіночих за природою, але без жіночого закінчення: شَمْسٌ، أَرْضٌ، عَيْنٌ، يَدٌ، نارٌ، دارٌ، حَرْبٌ، بِئْرٌ (урок 5). Коли такий трилітерний іменник переводять у зменшувальну форму, відсутнє ة додається:

شَمْسٌ → شُمَيْسَةٌ، أَرْضٌ → أُرَيْضَةٌ، عَيْنٌ → عُيَيْنَةٌ، يَدٌ → يُدَيَّةٌ.

Основа, яка вже має ة, просто зберігає його: شَجَرَةٌ → شُجَيْرَةٌ، دَوْلَةٌ → دُوَيْلَةٌ، حَديقَةٌ → حُدَيِّقَةٌ (чотири літери плюс ة, тож усередині діє й правило 3). А довші форми жіночого роду не додають зайвого ة: عَقْرَبٌ, жіночого роду й чотирилітерне, дає عُقَيْرِبٌ, а не عُقَيْرِبَةٌ.

7. Вони відмінюються як звичайний іменник. У цій моделі немає нічого, що блокувало б танвін або змінювало відмінкові закінчення. Зменшувальна форма — звичайний триптот:

كُتَيِّبٌ / كُتَيِّبًا / كُتَيِّبٍ, а з артиклем — الكُتَيِّبُ / الكُتَيِّبَ / الكُتَيِّبِ.

Множини — звичайні цілі: كُتَيِّباتٌ، دُوَيْلاتٌ، جُسَيْماتٌ، شُجَيْراتٌ. Сама зменшувальна модель не спричиняє диптотності, тож зменшувальне ім’я відмінюється за звичайними критеріями уроку 41: حُسَيْنٌ бере повний танвін — جاءَ حُسَيْنٌ، سَلَّمْتُ عَلى حُسَيْنٍ — бо فُعَيْل не належить до жодної з категорій диптотів. Ім’я, якому танвін заборонений з іншої причини — скажімо, жіноче ім’я — лишається забороненим.

8. Значення моделі визначає контекст, а не форма. У сучасній арабській живі чотири прочитання: буквальна малість (شُجَيْرَةٌ кущик, بُحَيْرَةٌ озеро, عُصَيْفيرٌ пташка); ніжність, переважно в мовленні до дітей і в переказаному мовленні — يا بُنَيَّ، يا أُخَيَّ; зневага чи приниження, саме це має на увазі журналіст, кажучи دُوَيْلَةٌ чи شُوَيْعِرٌ; і суто технічне вживання, коли зменшувальну форму обрали, щоб утворити термін, і жодної малості вже не відчувається — جُسَيْمٌ частинка у фізиці, كُرَيَّةٌ тільце в медицині (الكُرَيّاتُ الحَمْراءُ, еритроцити). Лише навколишнє речення підказує, яке саме прочитання перед вами, тож прочитайте все речення, перш ніж вирішити, що автор насміхається.

9. Як знайти слово у словнику. У словнику немає окремої статті для зменшувальної форми — там є основа. Оберніть модель у три кроки (урок 22): вилучіть ي, що йде за другим приголосним, зніміть подвоєння, якщо є шадда, і прочитайте те, що лишилося, як корінь. عُصَيْفير → ع ص ف ر → عُصْفور. مُفَيْتيح → م ف ت ح → م — це доданий елемент, тож корінь ف ت ح, а основа مِفْتاح. دُفَيْتِر → د ف ت ر → دَفْتَر. كُتَيِّب → подвоєний ي розгортається у довгий голосний → كِتاب. У невокалізованому друку дамма й фатха невидимі, але ي — ні: كتيب проти كتاب، عصيفير проти عصفور، دفيتر проти دفتر. Цей ي — вставлений, або ж на місці, де в основі стояв ا чи و, — і є вашою підказкою для читання невокалізованого тексту.

10. Застиглі зменшувальні форми вже не є зменшувальними. Багато імен затвердли в цій формі століття тому і тепер це просто імена: حُسَيْنٌ، زُبَيْرٌ، سُهَيْلٌ، عُبَيْدٌ، جُبَيْلٌ، الكُوَيْتُ، القُنَيْطِرَةُ. Читайте їх як імена й перекладайте як імена. Писати «малий Хасан» для حُسَيْن чи «маленька фортеця» для الكُوَيْت — це етимологія, а не переклад, і в новинному репортажі це просто помилка. Те саме стосується بُحَيْرَةٌ, яке є озером будь-якого розміру, і جُسَيْمٌ, яке є технічним терміном.

11. Що цей урок навмисно обходить. Класичне скорочення імені у кличному відмінку — التَّرْخيم، يا فاطِمَ замість يا فاطِمَةُ — це окремий прийом, і він не входить у цю програму; він не є частиною сучасного письмового вжитку. Похідні іменники, побудовані на فاعِل، مَفْعول، مَفْعَل، مِفْعال, належать до уроку 53, а елятив أَفْعَل — до уроку 28; це моделі, що творять нові значення, тоді як зменшувальна форма лише переналаштовує значення, яке у вас уже є. Зменшувальні форми прикметників і самої множини існують у класичній мові, і їх можна спокійно ігнорувати.

Форми й моделі

Три продовження після ознаки ـُ ـَيْ, на реальних основах. Навчіться читати два середні стовпці як пару:

ة. Лівий стовпець: жіночий рід без закінчення, тож зменшувальна форма додає його. Правий стовпець: закінчення вже було і лишається:

Відмінювання — звичайне й нудне, у цьому й суть:

Лексика, яка справді заслуговує на увагу — лексикалізовані зменшувальні форми, що трапляються в друкованих текстах:

У ці таблиці навмисно не включено зменшувальну форму кольорових прикметників (أَحْمَر → أُحَيْمِر) і множин — обидві класичні й достатньо рідкісні в сучасній прозі, щоб зустрічати їх просто як лексику, якщо взагалі коли-небудь зустрінете.

Приклади

Типові помилки

• شُمَيْس -> شُمَيْسَةٌ — شَمْس жіночого роду, хоч і не має жіночого закінчення, а трилітерна основа жіночого роду в зменшувальній формі отримує ة. Так само з أَرْضٌ → أُرَيْضَةٌ і عَيْنٌ → عُيَيْنَةٌ.
• أُقَيْلامٌ (для أَقْلامٌ) -> قُلَيْماتٌ — сучасна проза не утворює зменшувальну форму від ламаної множини. Спершу зменшіть форму однини, قَلَمٌ → قُلَيْمٌ, а тоді дайте зменшувальній формі звичайну цілу множину. (Стара мова таки утворює зменшувальну форму від جَمْعُ قِلَّةٍ за його ж моделлю, أَقْلامٌ → أُقَيْلامٌ, але сьогодні так не пишуть.)
• كُتَيْبٌ -> كُتَيِّبٌ — ا з كِتاب перетворюється на другий ي і зливається з власним ي зменшувальної форми, тож слово несе шадду. Якщо її опустити, вийде зменшувальна форма трилітерного كَتْب, а не كِتاب.
• مُفَيْتاحٌ -> مُفَيْتيحٌ — довгий голосний на четвертому місці виходить як ي у فُعَيْعيل, хоч би яким був голосний в основі — ا، و чи ي: عُصْفورٌ → عُصَيْفيرٌ, а не عُصَيْفورٌ.
• دُفَيْتَرٌ -> دُفَيْتِرٌ — у فُعَيْعِل передостання літера бере касру. Фатха там — найчастіша помилка з чотирилітерними основами.
• بِيَيْتٌ -> بُيَيْتٌ — перший приголосний зменшувальної форми завжди несе дамму, без винятків. Якщо цього немає, слово — не зменшувальна форма.
• بُنَيِّي -> بُنَيَّ — ي зменшувальної форми та присвійний ي «мій» зливаються в один подвоєний ي із фатхою: يا بُنَيَّ، يا أُخَيَّ.
• قُبَيْلُ الغُروبِ -> قُبَيْلَ الغُروبِ — قُبَيْلَ і بُعَيْدَ — обставинні слова, застиглі в знахідному відмінку й з наступним إِضافَة, точнісінько як قَبْلَ і بَعْدَ (урок 31).
• جاءَ حُسَيْنَ -> جاءَ حُسَيْنٌ — модель зменшувальної форми не належить до жодного диптотного класу. حُسَيْنٌ бере повний танвін у всіх трьох відмінках, так само як і كُتَيِّبٌ.
• «маленька держава Кувейт» -> «Кувейт» — الكُوَيْت، حُسَيْن، جُبَيْل، القُنَيْطِرَة — застиглі імена. Їхнє зменшувальне походження — етимологія, а не значення, і воно не має проникати у ваш переклад.

Поради

• Тренуйте лише один рефлекс: дамма — фатха — ي. Побачивши це, зупиніться, зніміть ي і знайдіть основу у словнику. Один цей рух — це 90 % того, для чого потрібен цей урок.
• У невокалізованому друку голосні зникають, але ي і далі видно. كتيب / كتاب، عصيفير / عصفور، دفيتر / دفتر — у кожній парі написання, де в цій позиції видно ي, і є зменшувальною формою.
• Не утворюйте їх самостійно. Сучасна проза пише كِتابٌ صَغيرٌ, а утворена вами зменшувальна форма прозвучить або архаїчно, або саркастично — рідко саме так, як ви хотіли.
• Вивчіть лексикалізований десяток як просту лексику, а не як похідні форми: كُتَيِّب، بُحَيْرَة، شُجَيْرَة، دُوَيْلَة، جُسَيْم، كُرَيَّة، قُبَيْلَ، بُعَيْدَ.
• قُبَيْلَ і بُعَيْدَ варті справжніх зусиль — вони всюдисущі в новинних репортажах і точніші за قَبْلَ і بَعْدَ: «незадовго до», «щойно після».
• Використовуйте вже відомі ламані множини як опору для довгих моделей: якщо مَفاتيحُ і عَصافيرُ здаються знайомими, то مُفَيْتيحٌ і عُصَيْفيرٌ — ті самі скелети з голосними зменшувальної форми.
• Тон визначається контекстом. دُوَيْلَة зазвичай є образою (хоча دُوَيْلاتُ الطَّوائِفِ — нейтральна історична назва), بُنَيّ — ніжне, جُسَيْم — нейтральний фізичний термін — читайте речення, а не саму модель.
• Один застиглий прислівник варто впізнавати в старішій чи літературній прозі: رُوَيْدَكَ, «легше, не поспішай». Сприймайте його як усталений вираз; не намагайтеся його розбирати.