Коротко

Арабська будує умову лише з трьох частин, не більше: слова, що її відкриває, дієслова умови й відповіді. إِنْ تَدْرُسْ تَنْجَحْ — «якщо ти вчитимешся, ти складеш іспит». Англійська позначає обидві половини за допомогою if і майбутнього часу; арабська позначає їх, переформовуючи обидва дієслова, і це переформовування — той самий مَجْزوم, який ви вже знаєте з уроку 35, але тепер він працює двічі в одному реченні й без жодного заперечення в полі зору.

Урок тримається на одному-єдиному поділі. Більшість умовних слів — إِنْ та родина «хто/що/коли/де» — ставлять обидва дієслова в усічений спосіб. Два найпоширеніші, إِذا і كُلَّما, не керують нічим і беруть форму минулого часу, навіть коли йдеться про майбутнє. Додайте فَ, якої вимагають певні відповіді, — і реальні умови завершено. Нереальні умови — «якби я знав», «якби не…» — будуються на لَوْ і لَوْلا і належать до уроку 65; не запозичуйте їх сюди.

Правило

1. Три частини. Кожне умовне речення — це أَداةُ الشَّرْطِ (умовне слово) + فِعْلُ الشَّرْطِ (дієслово умови) + جَوابُ الشَّرْطِ (відповідь, яку також називають جَزاءُ الشَّرْطِ). Усе це одне речення, і أَداة стоїть на початку; перед ним нічого не ставиться, крім сполучника на кшталт وَ або теми речення. Кома між двома половинами не потрібна — сучасне редагування часто ставить там ،, але граматично від цього нічого не залежить; межа проходить там, де закінчується речення першого дієслова.

2. Дві родини, і в цьому весь урок. أَدَواتُ الشَّرْطِ діляться на ті, що спричиняють جَزْم, і ті, що ні.

• الجازِمَة — إِنْ، مَنْ، ما، مَهْما، مَتى، أَيْنَما، كَيْفَما، أَيّ. Обидва дієслова стають مَجْزوم: إِنْ تَدْرُسْ تَنْجَحْ.
• غَيْرُ الجازِمَة — إِذا і كُلَّما. Вони не ставлять дієслово в жоден спосіб; після них зазвичай стоїть форма минулого часу: إِذا دَرَسْتَ نَجَحْتَ.

Ці два приклади перекладаються англійською однаково («if/when you study, you will pass»), і в них немає жодної спільної граматичної риси. Завчіть їх як пару — і половина помилок у цій темі просто зникне.

3. إِنْ: два усічені способи, і другий — несподіванка. Після إِنْ дієслово умови набуває جَزْم так само, як після لَمْ. Новина в тому, що відповідь теж набуває цієї форми, хоча перед відповіддю взагалі не стоїть жодна частка:

إِنْ تَجْتَهِدْ (شَرْط، مَجْزوم) تَنْجَحْ (جَواب، مَجْزوم).

Нічого тут не заперечує, не забороняє, не наказує; сукун на تَنْجَحْ спричинений виключно умовною конструкцією. Два дієслова, два сукуни, один إِنْ.

4. Де جَزْم насправді видно. У правильному дієслові позначка — це просто сукун, і невокалізований текст ховає його повністю. В інших класах слово помітно скорочується, і саме ці форми варто відпрацьовувати — читач почує вашу помилку саме там:

• الصَّحيحُ السّالِمُ: تَدْرُسُ → تَدْرُسْ. Сукун замінює дамму.
• النّاقِص (слабка кінцева літера): تَمْشي → تَمْشِ. ي випадає, а його касра залишається.
• الأَجْوَف (слабка середня літера): تَزورُ → تَزُرْ. Довгий و скорочується до дамми.
• الأَفْعالُ الخَمْسَةُ: تَدْرُسونَ → تَدْرُسوا. نون випадає, а німий аліф пишеться.

5. Форми минулого часу всередині усіченої рамки. Після إِنْ можна так само вжити дієслово в минулому часі, і це дуже поширено на письмі: إِنْ دَرَسْتَ نَجَحْتَ. Форма минулого часу — مَبْنِيّ, тобто вбудована й незмінна, тож із нею нічого видимого не відбувається; граматисти кажуть, що вона стоїть فِي مَحَلِّ جَزْمٍ, на місці усіченого способу. Змішування допустиме в один бік: минулий شَرْط з усіченим جَواب — це добра арабська мова (إِنْ دَرَسْتَ تَنْجَحْ). Зворотне — усічений شَرْط з минулим جَواب — не варто вживати; тримайтеся трьох рамок із таблиці нижче.

6. إِذا: форма минулого часу, що означає майбутнє. إِذا — це взагалі не керівна частка. Арабська граматика зараховує її до часових слів (ظَرْف) з умовним значенням, а часове слово не ставить нічого в жоден спосіб. Його дієслово стоїть у минулому часі, а часова віднесеність — майбутня:

إِذا وَصَلَ القِطارُ رَكِبْنا مَعًا. — «Коли потяг прибуде, ми сядемо разом».

Два докази того, що إِذا нічим не керує. По-перше, дієслово теперішнього часу у відповіді зберігає дамму незмінною: إِذا زارَني صَديقي أُقَدِّمُ لَهُ القَهْوَةَ. По-друге, коли після إِذا ви таки бачите сукун, у нього завжди інша причина — إِذا لَمْ تَفْهَمْ فَاسْأَلْ: цей сукун належить لَمْ, яка сама є часткою, що спричиняє усічений спосіб. У сучасній прозі після إِذا одразу йде його дієслово; вам також трапиться إِذا ما, де ما нічого не додає до значення.

7. إِنْ чи إِذا — справжня різниця в значенні. Це не стилістичні варіанти.

• إِذا = мовець очікує, що це станеться, або знає, що станеться: إِذا جاءَ الصَّيْفُ سافَرْنا. Це «коли» не менше, ніж «якщо», і саме воно набагато частіше вживається в сучасній прозі.
• إِنْ = мовець справді не впевнений або вважає це малоймовірним: إِنْ تَتَغَيَّرْ خُطَّتُهُمْ نُخْبِرْكَ. Це гіпотетичне «якщо», і воно домінує в умовах із لَمْ, у формальному письмі та в усталених виразах на кшталт إِنْ شاءَ اللهُ.

8. Решта родини جازِمَة: вони виконують роль усередині речення. إِنْ — це частка й більше нічого. Інші — іменники або прислівники, тож окрім того що відкривають умову, вони заповнюють якусь позицію в реченні — підмета, додатка, місця, способу дії:

• مَنْ «хто б не», про людей: مَنْ يَعْمَلْ بِجِدٍّ يَنَلْ ما يُريدُ.
• ما і مَهْما «що б не», про речі; مَهْما — емфатичніший варіант і не може стосуватися людини: مَهْما تَقُلْ فَلَنْ أُغَيِّرَ رَأْيي.
• مَتى «коли б не»: مَتى تَصِلْ إِلى المَطارِ أَسْتَقْبِلْكَ. Те саме слово, що й питальне مَتى؟ «коли?», але інша роль — тут це не питання, і знак питання не ставиться.
• أَيْنَما «де б не» і كَيْفَما «як би не»: أَيْنَما تَذْهَبْ تَجِدْ أَصْدِقاءَ.
• أَيّ «який би не», яке унікальне тим, що бере за собою іменник у إِضافَة і саме змінює закінчення залежно від своєї ролі: أَيُّ طالِبٍ يَجْتَهِدْ يَنْجَحْ (مُبْتَدَأ، مَرْفوع) поруч із أَيَّ كِتابٍ تَقْرَأْ تَسْتَفِدْ مِنْهُ (مَفْعول بِهِ، مَنْصوب).

9. فاءُ الجَوابِ - فَ, яка не факультативна. Усічена або минула форма у відповіді приєднується напряму, без нічого між ними: إِنْ تَدْرُسْ تَنْجَحْ، إِذا دَرَسْتَ نَجَحْتَ. Але деякі відповіді взагалі не можуть стояти в усіченому способі, і тоді арабська вимагає فَـ, приклеєної на початок відповіді. Список короткий, і його варто запам’ятати цілком:

1. відповідь — це іменне речення: إِذا نَجَحْتَ فَلَكَ جائِزَةٌ.
2. відповідь — це наказовий спосіб (або заборона з لا): إِذا وَصَلْتَ فَاتَّصِلْ بي.
3. відповідь відкривається на سَـ / سَوْفَ: إِنْ تَحْضُرْ فَسَنَبْدَأُ فَوْرًا.
4. відповідь відкривається на قَدْ: إِنْ تَسْأَلْهُ فَقَدْ يُساعِدُكَ.
5. відповідь відкривається на ما: إِنْ تَبْحَثْ عَنْهُ فَما هُوَ هُنا.
6. відповідь відкривається на لَنْ: مَهْما تَقُلْ فَلَنْ أُغَيِّرَ رَأْيي.

Один тест охоплює всі шість випадків: якщо відповідь неможливо поставити в усічений спосіб, їй потрібна فَ. Іменник не має способу; наказовий спосіб уже фіксований; سَـ، سَوْفَ، قَدْ، ما، لَنْ кожне блокує усічений спосіб, займаючи позицію перед дієсловом. Те саме стосується застиглих дієслів لَيْسَ і عَسى: إِذا تَأَخَّرَ فَلَيْسَ ذٰلِكَ خَطَأَهُ. Оскільки إِذا так часто вводить іменну або майбутню відповідь, ви постійно бачитимете فَ разом із إِذا — але فَ належить до форми відповіді, а не до إِذا.

10. Заперечення всередині умови. «Якщо … не» — це إِنْ لَمْ або إِذا لَمْ плюс усічений спосіб; роботу виконує لَمْ, тож модель однакова в обох випадках: إِنْ لَمْ تُسافِرْ غَدًا فَاتَّصِلْ بي، إِذا لَمْ تَفْهَمِ الدَّرْسَ فَاسْأَلِ المُعَلِّمَ. Компактна альтернатива — وَإِلّا «інакше», яка вміщує وَ + إِنْ + لا в одне слово й опускає дієслово умови — тож власне дієслово в ній усе одно виходить مَجْزوم: اُدْرُسْ وَإِلّا تَرْسُبْ.

11. Два сукуни не можуть зустрітися — те саме виправлення, що й в уроці 35. Усічений спосіб, що закінчується на сукун, перед артиклем бере касру: كَيْفَما تُعامِلِ النّاسَ يُعامِلوكَ، إِذا لَمْ تَفْهَمِ الدَّرْسَ. Це виправлення суто вимовне; дієслово й далі стоїть у مَجْزوم.

12. Що навмисно залишено осторонь. لَوْ і لَوْلا — нереальні умови, «якби ти вчився, ти б склав іспит» — це повністю урок 65, і вживання لَوْ для реальної, ще можливої умови є найпоширенішою помилкою в цій темі. كُلَّما як часовий вираз був уроком 38 і з’являється тут лише для того, щоб посісти місце в стовпці جازِمة / غَيْر جازِمة. З’єднання цілих абзаців через فِي حالِ، شَريطَةَ أَنْ، بِشَرْطِ أَنْ належить до уроку 66. А старіші أَدَوات - إِذْما، أَنّى، حَيْثُما، أَيّانَ теж спричиняють усічений спосіб, але рідкісні в сучасній прозі — розпізнавайте їх, але не утворюйте самостійно. З цих чотирьох лише حَيْثُما «де б не» досі трапляється більш-менш регулярно.

Форми й моделі

Частки, розсортовані за єдиним, що справді важливо. Останні два рядки — ті, що нічим не керують:

Усічений спосіб у різних класах дієслів, щоб позначка була видима хоч десь. Друга особа однини чоловічого роду, бо саме на цю форму зазвичай припадає умова:

Подвоєне дієслово додане лише для повноти: воно поводиться так само, як в уроці 35, де було викладено три дозволені форми.

Три рамки, які варто справді вживати. Усе інше — лише для розпізнавання:

Коли فاءُ الجَوابِ обов’язкова — весь список, тригер виділено жирним:

Приклади

Типові помилки

• إِنْ تَدْرُسُ تَنْجَحُ -> إِنْ تَدْرُسْ تَنْجَحْ — إِنْ спричиняє усічений спосіб, і він поширюється на обидва дієслова. Дві дамми тут — найпоширеніша помилка в усій темі.
• إِذا تَدْرُسُ تَنْجَحُ -> إِذا دَرَسْتَ نَجَحْتَ — إِذا бере форму минулого часу, навіть коли йдеться про майбутнє. Дієслово теперішнього часу одразу після إِذا трапляється в класичній арабській (إِذا تُتْلى عَلَيْهِ آياتُنا), але рідко; у сучасній прозі пишіть форму минулого часу.
• إِذا نَجَحْتَ لَكَ جائِزَةٌ -> إِذا نَجَحْتَ فَلَكَ جائِزَةٌ — відповідь є іменним реченням, тож فاءُ الجَوابِ обов’язкова. Якщо її опустити, вийдуть просто два речення, зліплені разом.
• إِذا وَصَلْتَ اِتَّصِلْ بي -> إِذا وَصَلْتَ فَاتَّصِلْ بي — наказова відповідь потребує тієї самої فَ. Вона приклеюється до дієслова й ніколи не пишеться окремим словом.
• مَهْما تَقُلْ لَنْ أُغَيِّرَ رَأْيي -> مَهْما تَقُلْ فَلَنْ أُغَيِّرَ رَأْيي — لَنْ блокує усічений спосіб, тож відповідь бере فَ. Так само з سَـ، سَوْفَ، قَدْ، ما.
• لَوْ تَدْرُسْ تَنْجَحْ -> إِنْ تَدْرُسْ تَنْجَحْ — لَوْ — для умов, які мовець вважає нереальними або вже втраченими. Для відкритої, ще можливої умови вживайте إِنْ або إِذا.
• إِنْ تَزورْني أَزورْكَ -> إِنْ تَزُرْني أَزُرْكَ — сукун не може стояти після довгого голосного, тому порожнє дієслово скорочується в усіченому способі: تَزورُ стає تَزُرْ.
• إِنْ تَمْشي تَصِلْ -> إِنْ تَمْشِ تَصِلْ — у дієслові зі слабкою кінцевою літерою ي випадає повністю, залишається лише його касра. Слово справді таке коротке.
• إِنْ تَدْرُسونَ تَنْجَحونَ -> إِنْ تَدْرُسوا تَنْجَحوا — الأَفْعالُ الخَمْسَةُ втрачають свій نون в усіченому способі, і у відповіді так само, як і в умові.
• إِذا لَمْ تَفْهَمَ الدَّرْسَ -> إِذا لَمْ تَفْهَمِ الدَّرْسَ — لَمْ вимагає сукуна (а не фатхи кон’юнктива), і цей сукун перетворюється на касру перед артиклем.

Поради

• Завчіть إِنْ تَدْرُسْ تَنْجَحْ і إِذا دَرَسْتَ نَجَحْتَ як одну картку з двома сторонами. Усе інше в цьому уроці — розгортання саме цього контрасту.
• Швидкий орієнтир для вибору: якщо ви природно сказали б англійською «when», пишіть إِذا; якщо наполягли б на «if», пишіть إِنْ. У сучасній прозі إِذا перемагає в більшості випадків.
• Не тренуйте умови лише на правильних дієсловах — إِنْ تَدْرُسْ ховає власну граматику в невокалізованому тексті. Будуйте речення на زارَ، قالَ، مَشى، رَأى، اِسْتَطاعَ, де скорочення форми неможливо підробити.
• Щоразу, коли пишете إِذا, погляньте на відповідь, перш ніж закінчити речення. Якщо вона починається з іменника, наказу, سَـ، سَوْفَ، قَدْ، ما або لَنْ, потрібна فَ. Сама лише ця перевірка усуває цілий клас помилок.
• Заперечну рамку إِنْ لَمْ / إِذا لَمْ варто відпрацювати окремо, бо вона накопичує дві частки, що спричиняють усічений спосіб, і учні регулярно залишають закінчення відкритим.
• Тримайте لَوْ подалі від власного мовлення аж до уроку 65. Якщо не впевнені, реальна умова чи ні, — вважайте її реальною: нереальні умови — ті, які мовець сприймає як суперечні дійсності.
• Читайте газетні редакційні статті заради إِذا: воно відкриває там дуже багато речень, і якщо побачити його з дієсловом минулого часу п’ятдесят разів, модель закріпиться швидше за будь-яку таблицю.
• Наразі не звертайте уваги на архаїчні إِذْما، أَنّى، حَيْثُما і на будь-який класичний приклад, де між إِذا і його дієсловом стоїть іменник. Сучасна писемна арабська майже завжди ставить дієслово одразу після частки.