Коротко

В англійській мові є непомітне місце в кінці речення для стану, в якому хтось перебував, поки відбувалося щось інше: «він прибув виснаженим», «вона пішла усміхненою», «я випив чай гарячим». Слово в цьому місці не каже, чим людина чи річ є — воно каже, якою вона була в той момент. В арабській мові є одна спеціальна граматична форма саме для цього завдання, і це закінчення, а не слово: поставте опис у знахідному відмінку й залиште його неозначеним. جاءَ الطّالِبُ مُسْرِعًا — «студент прийшов поспіхом». Це مُسْرِعًا - الحال.

Ця тема заслуговує на цілий урок із двох причин. По-перше, الحال — це слот, а не окремий клас слів: його можна заповнити одним дієприкметником, цілим підрядним реченням, уведеним через وَ, простим дієсловом теперішнього часу або прийменниковим зворотом — чотири форми, одне значення. По-друге, одне маленьке правило відрізняє його від звичайного прикметника: слово, чий стан описується (صاحِبُ الحالِ), є означеним, а сам حال — неозначеним. Поміняйте це місцями — і речення непомітно перетвориться на щось інше.

Правило

1. Визначення і питання, на яке воно відповідає. الحال — це неозначений знахідний відмінок, що описує стан когось або чогось у момент дії. Він відповідає на питання كَيْفَ جاءَ؟ «як / у якому стані він прийшов?». Іменник, якому він належить, називається صاحِبُ الحالِ, «власник стану», і зазвичай він означений — власна назва, іменник з الـ, займенник або перший член означеної إِضافَة. Тож повне речення з حال складається з трьох частин: дієслова, означеного صاحِب і неозначеного знахідного відмінка в кінці:

• عادَ الوَلَدُ باكِيًا. — Хлопчик повернувся в сльозах.
• خَرَجَ الرَّجُلُ غاضِبًا. — Чоловік вийшов сердитим.

صاحِبُ الحالِ зазвичай є підметом, але може бути й додатком: у شَرِبْتُ الشّايَ ساخِنًا гарячим був саме чай, а не я. Сенс і узгодження визначають, хто саме мається на увазі, а коли можливі обидва варіанти, читач обирає ближчий і правдоподібніший: قَرَأْتُ الرِّسالَةَ واقِفًا може описувати лише мене, бо лист не може стояти.

2. Перша форма: одне слово (حالٌ مُفْرَدٌ). Це найпоширеніша форма, і саме її варто засвоїти першою. Заповнювачем майже завжди слугує дієприкметник з уроку 53 — اسْمُ الفاعِلِ для стану, у якому людина перебуває з власної волі (مُسْرِعًا، ضاحِكًا، واقِفًا، جالِسًا), або اسْمُ المَفْعولِ для стану, у який щось було приведене (مَفْتوحَةً، مَكْسورًا، مَشْوِيًّا). Підходять і прикметники тимчасового стану: ساخِنًا، بارِدًا، مُتْعَبَةً، سَعيدًا.

Дві властивості не змінюються ніколи: він завжди مَنْصوب і завжди نَكِرَة. Ніякого الـ і жодного прийменника перед ним — лише закінчення знахідного відмінка.

3. Узгодження: рід і число, але ніколи означеність. На відміну від прислівників з уроку 31, які незмінні, حالٌ مُفْرَدٌ узгоджується з صاحِبِ الحالِ у роді й числі точно так само, як прикметник: عادَتِ الطّالِبَةُ مُتْعَبَةً، خَرَجوا ضاحِكينَ، وَصَلَ الطّالِبانِ مُتَأَخِّرَيْنِ. Але означеність він копіювати відмовляється. І правило неістот у множині з уроку 11 тут теж діє: وَصَلَتِ الرَّسائِلُ مَفْتوحَةً, жіночий рід однини для множини речей.

Це узгодження — ще й практичний тест на відміну від прислівника способу дії: سارَ سَريعًا «він ішов швидко» описує саму ходьбу і ніколи не змінює форми, тоді як جاءَ مُسْرِعًا описує його самого і стає مُسْرِعَةً، مُسْرِعينَ залежно від підмета.

4. Друга форма: іменне речення з واو الحال. Ціле речення може заповнювати цей слот. Якщо це جُمْلَة اسْمِيَّة (підмет + присудок), воно вводиться через واو الحال — واو, що означає «поки, при тому що», а не «і»:

• خَرَجَ وَهُوَ يَبْتَسِمُ. — Він вийшов усміхаючись.
• دَخَلْتُ البَيْتَ وَالمَطَرُ يَنْزِلُ. — Я зайшов у дім, коли лив дощ.

Речення має бути пов’язане з صاحِبِ الحالِ через رابِط, тобто зв’язку. Їх два: сам واو і займенник, що вказує назад. Коли йдеться про ту саму особу, потрібен займенник: وَهُوَ، وَهِيَ، وَأَنا، وَهُمْ. Коли йдеться про щось інше, як-от у وَالمَطَرُ يَنْزِلُ, зв’язок забезпечує сам واو. Зверніть увагу: тут ніщо не має видимого закінчення знахідного відмінка; усе речення посідає позицію знахідного відмінка (في مَحَلِّ نَصْبٍ), а більшого граматиці й не потрібно.

5. Третя форма: дієслівне речення з голим مُضارِع — і без واو. Коли стан — це дія, що триває й виконується тією самою особою, арабська відкидає займенник і واو та просто ставить дієслово теперішнього часу:

• ذَهَبَ يَجْري. — Він побіг геть.
• وَقَفَ يَنْتَظِرُ الحافِلَةَ. — Він стояв, чекаючи на автобус.
• جَلَسَتْ تَقْرَأُ في الحَديقَةِ. — Вона сиділа, читаючи в саду.

Зв’язком слугує займенник, уже закладений у дієслові, тож واو тут була б помилкою: не *ذَهَبَ وَيَجْري. Це одна з найприродніших конструкцій в арабській розповіді, і вона перекладає англійське «-ing» майже слово в слово. Заперечений مُضارِع поводиться так само і залишається без واو: جَلَسَ لا يَتَكَلَّمُ «він сидів там, нічого не кажучи».

6. Речення в минулому часі потребує قَدْ. Дієслово ماضٍ саме по собі не може описувати теперішній стан, тому речення حال, побудоване на ньому, бере قَدْ (урок 45), зазвичай разом із واو:

• جاءَ وَقَدْ تَعِبَ. — Він прийшов виснажений.
• وَصَلْنا وَقَدْ غابَتِ الشَّمْسُ. — Ми прибули, коли сонце вже сіло.

Якщо опустити قَدْ, читач зазвичай сприйме واو як просте сурядне сполучення: جاءَ وَتَعِبَ читається як дві послідовні події, «він прийшов і втомився». Заперечний відповідник використовує لَمْ + усічений спосіб, знову разом із واو: خَرَجَ مِنَ القاعَةِ وَلَمْ يَقُلْ شَيْئًا «він вийшов із зали, не сказавши ні слова» — дуже поширений спосіб передати англійське «without …ing».

7. Четверта форма: прийменникова або обставинна фраза (شِبْهُ جُمْلَةٍ). Слот можуть заповнити й حَرْفُ جَرٍّ + іменник, і ظَرْف:

• رَأَيْتُهُ عَلى الشّاطِئِ. — Я побачив його на пляжі.
• وَجَدْتُ القِطَّةَ تَحْتَ الطّاوِلَةِ. — Я знайшов кота під столом.

Тут теж ніщо не має позначки знахідного відмінка — عَلى і далі керує родовим відмінком усередині своєї фрази, تَحْتَ і далі є першим членом إِضافَة. Уся фраза просто посідає позицію حال.

8. Контраст означеності з النَّعْت. Це те саме рішення, яке визначає всю конструкцію. Порівняйте:

• عادَ الوَلَدُ باكِيًا. — Хлопчик повернувся в сльозах. (حال — стан, неозначений)
• عادَ الوَلَدُ الباكي. — Хлопчик, що плакав, повернувся. (نَعْت — опис, означений)

Друге речення цілком граматичне, але в ньому немає حال: الباكي стало прикметником, приклеєним до الوَلَدُ, і речення лише повідомляє, який саме хлопчик. Тож правило — дзеркальне відображення уроку 8: прикметник копіює означеність свого іменника, а حال — ніколи.

Інша половина того самого правила: صاحِبُ الحالِ має бути означеним. Напишіть جاءَ رَجُلٌ مُسْرِعًا — і читач просто сприйме مُسْرِعٌ як прикметник до رَجُلٌ, бо неозначений іменник запрошує прикметник. Зробіть іменник означеним — جاءَ الرَّجُلُ مُسْرِعًا — або перебудуйте речення. Винесений наперед حال із неозначеним صاحِب справді трапляється в ретельно вивіреному письмі, але вам його вживати не обов’язково.

9. Написання та вимова закінчення. Знахідний відмінок у حالٌ مُفْرَدٌ пишеться з опорним аліфом — مُسْرِعًا، ساخِنًا، واقِفًا — із двома винятками, які ви вже зустрічали в уроці 31: слово, що закінчується на ة, несе танвін на ة (مُسْرِعَةً، مُتْعَبَةً, ніколи *مُتْعَبَةاً), а слово, що закінчується на хамзу після довгого аліфа, несе його на хамзі (مَساءً, ніколи *مَساءاً). Диптот (урок 41) бере голу фатху без жодного танвіна: رَجَعَ الطِّفْلُ جَوْعانَ.

Одна винагорода за старання: у паузальній формі ـٌ і ـٍ зникають, а от ـً — ні, вона й далі звучить як довге ā. Тож مُسْرِعًا، ضاحِكًا، واقِفًا зберігають чутне закінчення навіть у мовців, які не вимовляють жодного іншого відмінкового закінчення. Тип ة — той єдиний виняток, про який попереджав розділ про вимову: у нього немає опорного аліфа, на який можна спертися, тож مُتْعَبَةً звучить як зупинка на مُتْعَبَهْ. Навчіться промовляти це закінчення вголос — і ви звучатимете правильно.

10. Застиглі форми. Невелика група знахідних відмінків — одні за походженням حال, інші — старий مَفْعول مُطْلَق — тепер працюють просто як прислівники. Не розбирайте їх — завчіть напам’ять: مَعًا «разом», جَميعًا «усі разом», أَيْضًا «також», مَثَلًا «наприклад», طَبْعًا «звісно», أَوَّلًا «по-перше», ثانِيًا «по-друге», عادَةً «зазвичай», خُصوصًا «особливо». Вони ніколи ні з чим не узгоджуються і належать до найчастотніших слів писемної арабської мови.

11. Два сусіди, з якими його не варто плутати. خَبَرُ كانَ теж стоїть у знахідному відмінку (كانَ الطّالِبُ مُسْرِعًا), але саме він є основним змістом речення: приберіть його — і нічого не залишиться. حال — це додаткова інформація: приберіть مُسْرِعًا з جاءَ الطّالِبُ مُسْرِعًا — і речення все одно залишиться повним. А прислівник способу дії (урок 31) ніколи не узгоджується, тоді як حالٌ مُفْرَدٌ узгоджується.

Ще два знахідні відмінки залишено для окремих уроків: той, що уточнює, в чому виміряна кількість чи порівняння (التَّمْييز, урок 61), і той, що повторює власний مَصْدَر дієслова для підсилення (المَفْعولُ المُطْلَقُ, урок 60). Обидва на письмі виглядають як حال, але жоден не описує стан.

Форми й моделі

Чотири форми الحال:

Узгодження одиничного حال (основа مُسْرِع «поспішаючи»):

Як пов’язується речення (الرّابِط):

Написання закінчення знахідного відмінка:

Застиглі знахідні відмінки, які варто вивчити як лексику:

Приклади

Типові помилки

• جاءَ الطّالِبُ مُسْرِعٌ -> جاءَ الطّالِبُ مُسْرِعًا — حال завжди стоїть у مَنْصوب. Дамма перетворила б його на другий підмет, для якого в реченні немає місця.
• عادَ الوَلَدُ الباكِيَ -> عادَ الوَلَدُ باكِيًا — حال є неозначеним. Додавання الـ перетворює слово на نَعْت (урок 8), тож الوَلَدُ الباكي лише вказує, який саме хлопчик повернувся.
• جاءَ رَجُلٌ مُسْرِعًا -> جاءَ الرَّجُلُ مُسْرِعًا — صاحِبُ الحالِ має бути означеним; після неозначеного іменника читач сприймає слово як прикметник до нього (جاءَ رَجُلٌ مُسْرِعٌ).
• عادَتِ الطّالِبَةُ مُتْعَبًا -> عادَتِ الطّالِبَةُ مُتْعَبَةً — حال узгоджується в роді зі своїм власником, навіть попри те що ніколи не узгоджується в означеності.
• خَرَجوا ضاحِكًا -> خَرَجوا ضاحِكينَ — і в числі: ціла чоловіча множина в знахідному відмінку — ـينَ, а не ـونَ і не форма однини.
• خَرَجْنَ ضاحِكاتً -> خَرَجْنَ ضاحِكاتٍ — ціла жіноча множина в знахідному відмінку бере kasratān (уроки 9 і 40). Писати fatḥatān на ـات завжди неправильно.
• ذَهَبَ وَيَجْري -> ذَهَبَ يَجْري — голий مُضارِع приєднується взагалі без واو; зв’язком слугує займенник, уже закладений у дієслові. З واو речення читається як друга, окрема дія.
• خَرَجَ وَيَبْتَسِمُ -> خَرَجَ وَهُوَ يَبْتَسِمُ — واو الحال вводить саме іменне речення, тож потрібен займенник-підмет. Інший варіант виправлення — опустити واو (خَرَجَ يَبْتَسِمُ).
• جاءَ وَتَعِبَ -> جاءَ وَقَدْ تَعِبَ — речення حال в минулому часі потребує قَدْ; без нього واو читається як просте сурядне сполучення, «він прийшов і втомився».
• رَأَيْتُهُ عَلى الشّاطِئَ -> رَأَيْتُهُ عَلى الشّاطِئِ — уся фраза посідає позицію знахідного відмінка, але всередині неї عَلى і далі керує родовим відмінком. Ніколи не позначайте شِبْهَ الجُمْلَةِ фатхою.

Поради

• Перевіряйте будь-якого кандидата питанням كَيْفَ؟ — якщо відповідь описує стан діяча, це حال; якщо вона описує саму дію, це прислівник способу дії (урок 31), і він не узгоджуватиметься.
• Другий тест, щоб відрізнити حال від خَبَرِ كانَ: приберіть знахідний відмінок. Якщо речення й далі стоїть, це був حال; якщо воно розвалюється, це був присудок.
• Коли не впевнені, яку форму вжити, покладіться на وَ + займенник + дієслово (خَرَجَ وَهُوَ يَجْري). Це завжди граматично правильно, тоді як форма з голим дієсловом працює тільки з مُضارِع, а форма з قَدْ — лише з ماضٍ.
• Завчіть застиглий набір (مَعًا، أَيْضًا، مَثَلًا، طَبْعًا، أَوَّلًا) просто як лексику. Їхня fatḥatān — це не те, що обчислюється щоразу заново.
• Обирайте дієприкметник за станом: اسْمُ الفاعِلِ для того, що робить сам власник стану (ضاحِكًا، واقِفًا), اسْمُ المَفْعولِ для того, що з ним зробили (مَفْتوحَةً، مَشْوِيًّا). Моделі є в уроці 53.
• Промовляйте ـً уголос у кожному حال, написаному з опорним аліфом. Це єдине відмінкове закінчення, яке переживає паузальну форму, тож саме його ви й почуєте в теленовинах.
• Читаючи текст без голосних, орієнтуйтеся на цю ознаку: повне речення, а потім голий іменник без الـ і без прийменника перед ним. Читайте це як حال і додавайте fatḥatān самостійно.
• «Without …ing» майже завжди передається через وَلَمْ + усічений спосіб (خَرَجَ وَلَمْ يَنْظُرْ إِلَيَّ) або через دونَ أَنْ + кон’юнктив з уроку 34. Не шукайте для цього одне окреме арабське слово.