Коротко

У арабській немає окремих слів для «писати», «письменник», «написаний», «письмовий стіл» та «контора». Є корінь ك-ت-ب і набір моделей, які перетворюють дієслово на іменник: كاتِبٌ — той, хто пише, مَكْتوبٌ — те, що написане, مَكْتَبٌ — місце писання, مَكْتَبَةٌ — місце для книжок. Ці іменникові моделі звуться المُشْتَقّات, «похідні», і їх варто вивчати як систему лише чотири родини: діяч, той-на-кого-подіяли, місце-або-час і знаряддя.

Це найкорисніший словниковий урок у курсі. Кожна міра з уроків 46-48 автоматично живить ці моделі, тож одне нове дієслово безкоштовно дає вам три-чотири нові іменники — а дивний іменник у газеті перестає бути дивним, щойно ви бачите його модель. Ціна одна: починаючи з форми II, діяч і той-на-кого-подіяли зазвичай різняться лише одним голосним, а звичайна арабська не друкує жодного з них.

Правило

1. Усе починається від дієслова. Похідний іменник будується за моделлю, і модель обирають за мірою дієслова (форма I чи форми II-X), а не за значенням. Тож перше питання завжди те саме, якого урок 46 навчив вас ставити: це дієслово مُجَرَّد (форма I, три голі корінні приголосні) чи مَزيد (будь-яке розширене)? Форма I має власні особливі моделі; форми II-X мають один спільний механічний рецепт, той самий, що й пасив з уроку 52.

2. اسْمُ الفاعِلِ від форми I: модель فاعِل. Вставте три корінні приголосні в فاعِل — і матимете активний дієприкметник, того, хто виконує дію: كَتَبَ ← كاتِبٌ، دَرَسَ ← دارِسٌ، عَمِلَ ← عامِلٌ، جَلَسَ ← جالِسٌ. Слабкі корені змінюють форму так, як передбачили уроки 49-51:

• الأَجْوَف (слабкий середній): و або ي проявляється як хамза на сидінні-аліфі — قالَ ← قائِلٌ، باعَ ← بائِعٌ، نامَ ← نائِمٌ.
• النّاقِص (слабкий кінцевий): ي витісняється, і слово закінчується на ـٍ — دَعا ← داعٍ، قَضى ← قاضٍ، مَشى ← ماشٍ. Див. правило 10.
• المُضَعَّف (подвоєний): два однакові корінні приголосні зливаються під шаддою — مَرَّ ← مارٌّ، ضَرَّ ← ضارٌّ.

3. اسْمُ الفاعِلِ від форм II-X: مُـ плюс основа теперішнього часу плюс كَسْرَة. Це механічно й майже без винятків — інакше поводиться лише أَجْوَف, див. правило 5. Візьміть форму «هُوَ» теперішнього часу, відкиньте префіксальну літеру, поставте на її місце مُـ, і простежте, щоб голосний перед останнім корінним приголосним був كَسْرَة:

يُدَرِّسُ ← مُدَرِّسٌ، يُسافِرُ ← مُسافِرٌ، يُرْسِلُ ← مُرْسِلٌ، يَتَعَلَّمُ ← مُتَعَلِّمٌ، يَتَعاوَنُ ← مُتَعاوِنٌ، يَنْكَسِرُ ← مُنْكَسِرٌ، يَجْتَمِعُ ← مُجْتَمِعٌ، يَسْتَخْدِمُ ← مُسْتَخْدِمٌ. Чотирилітерні корені поводяться так само: يُتَرْجِمُ ← مُتَرْجِمٌ.

Зверніть увагу: форми II, III і IV уже мали дамму на префіксі теперішнього часу, тож для них зміна — лише в літері; форми V-X мали фатху, тож змінюється і літера, і її голосний.

4. اسْمُ المَفْعولِ від форми I: модель مَفْعول. Іменник того-на-кого-подіяли звичайного дієслова форми I — це مَفْعول — зверніть увагу на فَتْحَة на م і на довгий و: كَتَبَ ← مَكْتوبٌ، عَرَفَ ← مَعْروفٌ، فَتَحَ ← مَفْتوحٌ، شَرِبَ ← مَشْروبٌ. Слабкі класи знову стискаються:

• الأَجْوَف: довгий و згортається в кореневий голосний — قالَ ← مَقولٌ، باعَ ← مَبيعٌ (корінь із ي зберігає ي).
• النّاقِص: останній корінний приголосний подвоюється під шаддою — دَعا ← مَدْعُوٌّ، رَمى ← مَرْمِيٌّ (корені з و на ـوٌّ، корені з ي на ـيٌّ).
• المُضَعَّف: مَدَّ ← مَمْدودٌ.

5. اسْمُ المَفْعولِ від форм II-X: та сама модель مُـ з فَتْحَة. Той самий рецепт, що й у правилі 3, лише один голосний інший: يُدَرِّسُ ← مُدَرَّسٌ، يُشاهِدُ ← مُشاهَدٌ، يُرْسِلُ ← مُرْسَلٌ، يَتَوَقَّعُ ← مُتَوَقَّعٌ، يَحْتَرِمُ ← مُحْتَرَمٌ، يَسْتَخْدِمُ ← مُسْتَخْدَمٌ.

Єдиний клас, що уникає різниці в голосному, — це أَجْوَف форм VII і VIII: його середній корінний приголосний в обох моделях уже довгий ا, тож обидва дієприкметники збігаються — اِخْتارَ / يَخْتارُ дає مُخْتارٌ і для «того, хто обирає», і для «обраного» водночас, а اِحْتاجَ дає مُحْتاجٌ для обох. Форми IV і X їх розрізняють, бо їхній активний середній приголосний лишається довгим ي: أَقامَ / يُقيمُ ← مُقيمٌ проти مُقامٌ, а اِسْتَقامَ / يَسْتَقيمُ ← مُسْتَقيمٌ проти مُسْتَقامٌ.

Скажіть це вголос один раз, бо це весь урок: مُدَرِّسٌ і مُدَرَّسٌ різняться лише одним голосним, а без огласовок це ті самі чотири літери, مدرس. Так само مُسْتَخْدِمٌ «користувач» і مُسْتَخْدَمٌ «використаний», مُتَّهِمٌ «обвинувач» і مُتَّهَمٌ «обвинувачений», مُصَدِّرٌ «експортер» і مُصَدَّرٌ «експортований». У справжній арабській немає жодного знака, тож ви вирішуєте за реченням, точно так, як навчив вас посібник із вимови: у діяча зазвичай є щось під ним, що робить дію, а той-на-кого-подіяли зазвичай описує річ, над якою подіяли.

6. Що дієприкметники роблять у реченні. Це іменники з поведінкою прикметника. Вони змінюються за родом, числом і відмінком, як і будь-який іменник, — مُدَرِّسٌ، مُدَرِّسَةٌ، مُدَرِّسونَ، مُدَرِّساتٌ — і виступають у трьох ролях:

• як простий іменник: كاتِبٌ «письменник», مُهَنْدِسونَ «інженери», مَشْروبٌ «напій».
• як прикметник, узгоджений зі своїм іменником (урок 8): الطَّريقُ المَقْطوعُ.
• як присудок іменного речення, де активний дієприкметник дуже часто несе значення тривалої дії або дії, що ось-ось відбудеться: أَنا ذاهِبٌ إِلى السّوقِ «я йду / я вирушаю на ринок», هُمْ قادِمونَ غَدًا «вони прийдуть завтра».

Одна практична асиметрія: дієприкметники форми I, що позначають людей, часто мають ламану множину (كُتّابٌ، عُمّالٌ، طُلّابٌ، قُضاةٌ), тоді як дієприкметники форм II-X мають цілу (правильну) множину (مُدَرِّسونَ، مُسافِرونَ، مُتَرْجِماتٌ).

7. Не кожне слово-فاعِل — живий дієприкметник. Багато з них застигли у звичайні словникові іменники: عالِمٌ — учений або науковець, а не просто «той, хто знає»; شاعِرٌ — поет; طالِبٌ — студент, а не «той, хто просить». Модель показує, звідки слово походить, а словник — що воно означає зараз. Розпізнавайте вільно, але не творіть нових похідних іменників, сподіваючись, що вони стануть словами.

8. اسْما الزَّمانِ والمَكانِ: одна модель на дві роботи. Від форми I іменник місця й іменник часу мають одну спільну форму з فَتْحَة на م, і вибір між مَفْعَل і مَفْعِل визначає голосний теперішнього часу:

• теперішній час на ـُ або ـَ ← مَفْعَل: يَكْتُبُ ← مَكْتَبٌ، يَطْبُخُ ← مَطْبَخٌ، يَلْعَبُ ← مَلْعَبٌ، يَخْرُجُ ← مَخْرَجٌ.
• теперішній час на ـِ ← مَفْعِل: يَجْلِسُ ← مَجْلِسٌ، يَنْزِلُ ← مَنْزِلٌ، і так само дієслово مِثال (слабкий перший корінний приголосний), навіть якщо його теперішній час — не касра: يَعِدُ ← مَوْعِدٌ، يَقِفُ ← مَوْقِفٌ، يَضَعُ ← مَوْضِعٌ.

Та сама модель часто несе ة: مَدْرَسَةٌ، مَكْتَبَةٌ، مَزْرَعَةٌ، مَحَطَّةٌ. Це не вільний варіант голої форми — там, де корінь має обидві, це два окремі слова (مَكْتَبٌ — контора, مَكْتَبَةٌ — бібліотека). Кілька дуже вживаних слів просто нерегулярні, і їх треба вивчати як окремі слова — مَسْجِدٌ має مَفْعِل, хоча يَسْجُدُ має дамму, так само مَشْرِقٌ، مَغْرِبٌ، مَطْلِعٌ. Слабкі корені поводяться очікувано: زارَ ← مَزارٌ، جَرى ← مَجْرًى، مَشى ← مَمْشًى, а щоденне слово المَقْهى «кафе» — та сама форма.

Ще два факти роблять цю родину вигідною. По-перше, від звичайного кореня множина передбачувана: مَفاعِل, صيغَةُ مُنْتَهى الجُموعِ з уроку 10, а отже й диптот (урок 41) — без танвіна, і з фатхою для родового відмінка, якщо слово неозначене: مَكاتِبُ، مَدارِسُ، مَساجِدُ، في مَكاتِبَ حَديثَةٍ، في المَكاتِبِ. (Іменники місця від порожнього кореня стоять осторонь і мають ـات: مَزارٌ ← مَزاراتٌ.) По-друге, час і місце — те саме слово — مَوْعِدٌ означає час зустрічі, مَغْرِبٌ означає і захід, і захід сонця. Лише речення вирішує.

У похідних мірах окремої моделі взагалі немає: іменник місця ідентичний пасивному дієприкметнику, і розрізняє їх лише контекст. مُسْتَشْفًى, буквально «місце, де шукають лікування», — це лікарня, مُجْتَمَعٌ — товариство, مُخْتَبَرٌ — лабораторія, مُسْتَوْدَعٌ — склад, مُلْتَقًى — місце зустрічі.

9. اسْمُ الآلَةِ: знаряддя, з كَسْرَة на م. Три класичні моделі, усі від форми I, і всі починаються на مِـ:

• مِفْعال: مِفْتاحٌ — ключ, مِنْشارٌ — пилка, مِصْباحٌ — лампа, مِيزانٌ — терези.
• مِفْعَل: مِبْرَدٌ — напилок, مِقَصٌّ — ножиці, مِصْعَدٌ — ліфт.
• مِفْعَلَة: مِكْنَسَةٌ — віник, مِلْعَقَةٌ — ложка, مِسْطَرَةٌ — лінійка, مِطْرَقَةٌ — молоток.

Сучасні механізми називають за новішою, повністю продуктивною моделлю فَعّالَة: غَسّالَةٌ — пральна машина, ثَلّاجَةٌ — холодильник, سَمّاعَةٌ — приймач. Поряд із нею стоять فَعّال (خَلّاطٌ — блендер, سَخّانٌ — нагрівач) і فاعِلَة (رافِعَةٌ — кран, طائِرَةٌ — літак).

Тепер контраст, що має значення: مِـ — це знаряддя, مَـ — місце або час. مِكْنَسَةٌ — віник, مَدْرَسَةٌ — школа — та сама рамка навколо кореня, лише один голосний на م різнить їх. Один корінь може обслуговувати обидві роботи: від غ-س-ل مَغْسَلَةٌ — умивальник, місце миття, а غَسّالَةٌ — машина. Без огласовок різниця невидима, і це ще одна причина, чому ці слова вчать як словниковий запас, а не творять на льоту.

10. Дієприкметники типу المَنْقوص закінчуються на ـٍ у неозначеній формі. قاضٍ، داعٍ، ماشٍ، مُحامٍ втрачають кінцевий ي у називному й родовому відмінках, коли неозначені, і мають просту касратан; вони зберігають повний ـِيًا у знахідному відмінку, а ي повертається щоразу, коли слово означене або є першим членом إِضافَة: القاضي، قاضي المَحْكَمَةِ. Це клас відмінювання з уроку 41, що трапляється у своєму найпоширенішому середовищі, бо більшість іменників مَنْقوص — це дієприкметники. Їхня множина: قُضاةٌ، دُعاةٌ، مُحامونَ.

11. Що залишено осторонь у цьому уроці. Дієприкметник може керувати додатком так само, як і його дієслово, — هُوَ كاتِبٌ رِسالَةً — і це вся тема уроку 67. مَصْدَر, іменник самої дії (كِتابَةٌ، تَدْريسٌ), — це урок 54, і майте на увазі: одна з його форм, المَصْدَر المِيمِيّ, виглядає точнісінько як іменник місця (مَطْلَبٌ «вимога»).

Форми й моделі

اسْمُ الفاعِلِ за мірами. Наведено форму «هُوَ» теперішнього часу, щоб було видно, звідки походить іменник:

اسْمُ المَفْعولِ. Форма I — це مَفْعول; усе інше повторює форму مُـ із فَتْحَة:

Один голосний, два протилежні значення — і жодного знака у надрукованому без огласовок тексті:

اسْما الزَّمانِ والمَكانِ від форми I. Колонка множини — головна винагорода: від звичайного кореня це مَفاعِل, і щоразу диптот:

Від форм II-X іменник місця збігається з пасивним дієприкметником:

اسْمُ الآلَةِ — три класичні моделі й сучасні:

Дієприкметник типу مَنْقوص, відмінюваний (урок 41). Лише знахідний відмінок показує ي, коли слово неозначене:

Приклади

Типові помилки

• مُكْتوبٌ عَلى الوَرَقَةِ -> مَكْتوبٌ عَلى الوَرَقَةِ — пасивний дієприкметник форми I починається з فَتْحَة на م. Префікс مُـ належить розширеним мірам (і чотирилітерній формі), а не формі I.
• أَرْسَلَ ← مَرْسولٌ -> أَرْسَلَ ← مُرْسَلٌ — مَفْعول зважує лише дієслово форми I. Від розширеної міри треба пройти через теперішній час: يُرْسِلُ ← مُرْسَلٌ.
• مُدَرَّسُ اللُّغَةِ العَرَبِيَّةِ для «вчитель арабської мови» -> مُدَرِّسُ اللُّغَةِ العَرَبِيَّةِ — касра перед останнім корінним приголосним означає діяча, фатха — того-на-кого-подіяли.
• مُسافَرٌ إِلى بَيْروتَ -> مُسافِرٌ إِلى بَيْروتَ — سافَرَ неперехідне, тож не має простого пасивного дієприкметника; у звичайному вжитку трапляється лише مُسافِرٌ.
• دَخَلَ قاضِيٌ إِلى القاعَةِ -> دَخَلَ قاضٍ إِلى القاعَةِ — неозначений дієприкметник типу مَنْقوص втрачає ي і отримує ـٍ. Вона повертається, щойно слово стає означеним: دَخَلَ القاضي.
• مَدْعِيٌّ إِلى الحَفْلِ -> مَدْعُوٌّ إِلى الحَفْلِ — корінь типу ناقِص на و дає подвоєне ـوٌّ (دَعا ← مَدْعُوٌّ); лише корені на ي дають ـيٌّ (رَمى ← مَرْمِيٌّ).
• مِكْتَبُ المُديرِ -> مَكْتَبُ المُديرِ — касра на م вказує на знаряддя. Контора — це місце, тож вона отримує фатху; віник مِكْنَسَةٌ отримує касру.
• في مَكاتِبٍ جَديدَةٍ -> في مَكاتِبَ جَديدَةٍ — مَفاعِل — це مُنْتَهى الجُموعِ, а отже диптот: без танвіна, і з фатхою для родового відмінка, коли слово неозначене.
• الشّاعِرُ = той, хто відчуває -> الشّاعِرُ = поет — десятки слів типу فاعِل закам’яніли у звичайні іменники (عالِمٌ، طالِبٌ، تاجِرٌ). Читайте їх спершу як словниковий запас, і лише якщо речення того вимагає — як дієприкметники.

Поради

• Виводьте від теперішнього часу, ніколи від минулого. Для будь-якого дієслова форм II-X уся процедура — «заміни префіксальну літеру на مُـ, потім вибери голосний»: касра для діяча, фатха для того-на-кого-подіяли. Дві секунди — лише порожнє дієслово потребує другого погляду, бо там обидва можуть збігтися (يَخْتارُ ← مُخْتارٌ для обох).
• Наспівуйте пару يُدَرِّسُ ← مُدَرِّسٌ / مُدَرَّسٌ, доки вона не стане автоматичною. Кожна інша міра — той самий рух, а ця пара несе найважчий факт цього уроку.
• Учіть іменники місця як словниковий запас із бонусом: голосний однини (مَفْعَل чи مَفْعِل) лише частково передбачуваний, і його варто запам’ятовувати слово за словом, але від звичайного кореня множина مَفاعِل безкоштовна щоразу — і це диптот.
• Зробіть префікс م своїм рефлексом читання: зніміть م з незнайомого слова, прочитайте три літери під ним — і у вас є корінь і перше припущення щодо значення.
• Розпізнавайте широко, творіть вузько. Ці моделі чудово пояснюють наявні слова; вони не дають вам права винаходити مِفْعال для кожного пристрою.
• Залиште на потім дві речі: як дієприкметник керує власним додатком (урок 67), і مَصْدَر — іменник дії, а не особи, місця чи речі (урок 54).