Коротко

Англійська приєднує підрядне речення до іменника одним коротким словом — «the man who works here», «the book that I read» — і англійська навіть охоче його опускає («the book I read»). Арабська мова натомість приймає два рішення замість одного. По-перше: іменник, який ви описуєте, означений чи неозначений? Означений іменник бере اسْم مَوْصول, відносний займенник, обраний за родом і числом: الرَّجُلُ الَّذي يَعْمَلُ هُنا. Неозначений іменник не бере нічого взагалі — речення просто навішується на іменник так само, як прикметник: رَأَيْتُ رَجُلًا يَعْمَلُ هُنا. Написати الَّذي після неозначеного іменника — це та сама помилка, задля запобігання якій написано цей урок.

Друга половина — це займенник, від якого англійська відмовляється, а арабська ніколи: العائِد, «той, що повертається». Речення після مَوْصول має бути повним, з займенником усередині, що вказує назад на іменник. «The book I read» — це الكِتابُ الَّذي قَرَأْتُهُ, буквально «книга, яку я прочитав її». А оскільки арабський прийменник ніколи не може висіти в кінці речення так, як в англійському «the house I live in», прийменник теж потрапляє в підрядне речення, з приєднаним до нього займенником: البَيْتُ الَّذي أَسْكُنُ فيهِ.

Правило

1. Форми, і та, що змінюється. Є шість форм, що узгоджуються з означуваним іменником за родом і числом:

• однина: الَّذي (чол.) / الَّتي (жін.)
• двоїна: اللَّذانِ ~ اللَّذَيْنِ (чол.) / اللَّتانِ ~ اللَّتَيْنِ (жін.)
• множина: الَّذينَ (чол.) / اللّاتي، اللَّواتي (жін.)

Усі вони, крім двоїни, — مَبْنِيّ, застиглі. الَّذي лишається الَّذي, чи то словосполучення є підметом, додатком, чи стоїть після прийменника; на ньому ніколи не ставлять відмінкового голосного. Відмінюється лише двоїна, за звичайними закінченнями двоїни з уроку 12: اللَّذانِ, коли головне слово в مَرْفوع, і اللَّذَيْنِ, коли воно в مَنْصوب чи مَجْرور (جاءَ الطّالِبانِ اللَّذانِ نَجَحا, але سَأَلْتُ الطّالِبَيْنِ اللَّذَيْنِ نَجَحا). Чому двоїна поводиться саме так і що повністю означає «مَبْنِيّ» — про це в уроці 40.

2. Зверніть увагу на написання ل. Письмові форми не такі регулярні, як звучать. الَّذي، الَّتي і الَّذينَ пишуться з однією ل із шаддою; двоїни اللَّذانِ، اللَّتانِ і жіночі форми множини اللّاتي، اللَّواتي пишуться з двома. Це фіксована орфографічна особливість, а не правило, яке можна вивести, і *اللَّذي чи *الَّذانِ — це орфографічна помилка, хоча у вимові нічого не змінюється. Перепишіть таблицю в наступному розділі вручну один раз — і вона запам’ятається сама.

3. Правило, що несе весь урок: означений іменник — مَوْصول; неозначений — нічого. Це той самий рефлекс узгодження, який ви вже маєте з уроку 8. Прикметник копіює означеність свого іменника (بَيْتٌ كَبيرٌ / البَيْتُ الكَبيرُ), а означальне підрядне речення — теж описувач. مَوْصول — це слово, яке саме є означеним — воно починається з الـ, — тож і іменник, до якого воно приєднується, має бути означеним:

• означений іменник: رَأَيْتُ الرَّجُلَ الَّذي يَعْمَلُ هُنا. — «Я побачив чоловіка, який тут працює.»
• неозначений іменник: رَأَيْتُ رَجُلًا يَعْمَلُ هُنا. — «Я побачив якогось чоловіка, який тут працює.»

У другому реченні відносного займенника взагалі немає, і жоден не бракує: речення يَعْمَلُ هُنا — це صِفَة, описове речення, і воно виконує ту саму роботу, яку виконав би كَبيرًا у رَأَيْتُ رَجُلًا كَبيرًا. Носіям англійської це важко дається, бо англійській потрібно «who» в обох реченнях. Арабській не потрібно в жодному — їй потрібне узгодження.

Тому головна помилка — це *رَأَيْتُ رَجُلًا الَّذي يَعْمَلُ هُنا: неозначений іменник, за яким іде означений описувач, — так само неправильно, як і *بَيْتٌ الكَبيرُ.

Традиційну формулу варто запам’ятати як є: الجُمَلُ بَعْدَ النَّكِراتِ صِفاتٌ، وبَعْدَ المَعارِفِ أَحْوالٌ — «речення після неозначених іменників є означеннями, після означених — обставинними». Друга половина пояснює, що станеться, якщо опустити مَوْصول після означеного іменника: رَأَيْتُ الرَّجُلَ يَعْمَلُ هُنا не є неправильним, але вже не означає «людина, яка тут працює». Це означає «я побачив чоловіка, поки він тут працював» — حال, урок 55. Саме مَوْصول утримує речення прив’язаним до іменника, а не до події.

4. «Означений» охоплює більше, ніж الـ. Рахується все означене, тож مَوْصول потрібен і після іменника, зробленого означеним присвійним суфіксом (урок 7), إِضافَة (урок 20) або тим, що це власна назва:

• كِتابي الَّذي قَرَأْتُهُ فِي الصَّيْفِ — «моя книга, яку я прочитав улітку»
• سَيّارَةُ أَخي الَّتي اِشْتَراها أَمْسِ — «машина мого брата, яку він купив учора»
• القاهِرَةُ الَّتي زُرْتُها — «той Каїр, який я відвідав»

5. Узгодження і множина неживого. مَوْصول копіює рід і число головного слова, з одним винятком, який перестає бути винятком, щойно ви згадаєте урок 11: множина неживих предметів рахується як жіночий рід однини, тож бере الَّتي, ніколи الَّذينَ:

• الكُتُبُ الَّتي اِشْتَرَيْتُها — «книжки, які я купив»
• المُدُنُ الَّتي زُرْناها — «міста, які ми відвідали»
• але المُوَظَّفونَ الَّذينَ يَعْمَلونَ هُنا — «співробітники, які тут працюють»

الَّذينَ — для чоловіків та мішаних груп; اللّاتي і اللَّواتي — для груп жінок. Обидві жіночі форми множини вживані у фуссі й взаємозамінні; оберіть اللّاتي і тримайтеся її.

6. العائِد — речення має вказувати назад. Після مَوْصول іде جُمْلَةُ الصِّلَة, і це має бути повне речення, що містить займенник, який відсилає до головного слова. Який саме займенник — залежить від ролі, яку головне слово відіграє в цьому реченні:

• головне слово є підметом — займенник уже всередині дієслова, тож нічого не пишеться: الرَّجُلُ الَّذي يَعْمَلُ هُنا. ي у يَعْمَلُ і є цим відсиланням.
• головне слово є прямим додатком — приєднайте займенник-додаток з уроку 29 до дієслова: الكِتابُ الَّذي قَرَأْتُهُ، المَقالَةُ الَّتي كَتَبْتُها.
• головне слово стоїть після прийменника — прийменник плюс займенник: البَيْتُ الَّذي أَسْكُنُ فيهِ، الرَّجُلُ الَّذي تَكَلَّمْتُ مَعَهُ، المُشْكِلَةُ الَّتي تَحَدَّثْنا عَنْها.
• головне слово є власником — займенник сидить на іменнику, яким воно володіє: الطّالِبَةُ الَّتي أَبوها طَبيبٌ، الرَّجُلُ الَّذي بَيْتُهُ كَبيرٌ. Саме так арабська мова передає «чий».

Лише перший випадок здається порожнім для англомовного ока, і це не так: арабське дієслово несе в собі свій підмет. У всіх інших випадках сучасна писемна арабська зберігає займенник; опустіть його, і речення прочитається як незакінчене. *الكِتابُ الَّذي قَرَأْتُ обривається на півдумці: «книга, яку я прочитав…».

7. Прийменник ніколи не може «висіти». Англійська спокійно закінчує означальне підрядне речення голим прийменником — «the house I live in», «the man I spoke to», «the problem we talked about». В арабській такої позиції немає. Прийменник лишається зі своїм додатком, а його додатком тут є займенник-عائِد, тож обидва пишуться як одне слово:

*الرَّجُلُ الَّذي تَكَلَّمْتُ مَعَ — це класична помилка перенесення з англійської і взагалі не речення — مَعَ без наступного слова є половиною слова.

8. Неозначені головні слова теж потребують عائِد. Опустити مَوْصول не означає опустити займенник. Речення й далі має бути повним:

• قَرَأْتُ مَقالًا كَتَبَهُ صَحَفِيٌّ مِصْرِيٌّ. — «Я прочитав статтю, написану єгипетським журналістом.»
• أَسْكُنُ في بَيْتٍ نافِذَتُهُ كَبيرَةٌ. — «Я живу в будинку, вікно якого велике.»

Отже, два правила незалежні: مَوْصول відстежує означеність, عائِد відстежує роль, яку головне слово відіграє у власному реченні.

9. Чим може бути صِلَة. Зазвичай дієслівним реченням, але іменне речення й голе прийменникове словосполучення теж підходять:

• дієслівне: الطّالِبُ الَّذي نَجَحَ فِي الاِمْتِحانِ
• іменне: الطّالِبُ الَّذي أَبوهُ مُهَنْدِسٌ
• прийменникове: الطّالِبُ الَّذي فِي الغُرْفَةِ

Чим воно ніколи не може бути — це уривком із дірою всередині. Якщо після прочитання речення ви все ще можете спитати «який саме?», щось пропущено.

10. Залишено на потім. مَوْصول також може стояти без головного іменника перед собою — «той, хто», «те, що» — це مَنْ і ما (مَنْ يَدْرُسُ يَنْجَحُ). Ці вільні відносні конструкції та злиті форми مِمَّنْ، عَمّا، مِمّا — урок 68. Закінчення двоїни й повне значення مَبْنِيّ належать уроку 40. А حال-прочитання речення після означеного іменника — друга половина формули з правила 3 — це урок 55.

Форми й моделі

الأَسْماءُ المَوْصولَة — увесь набір. Читайте два рядки двоїни як одну одиницю, що змінює форму; усе інше — незмінне слово:

Тут опущено: інші жіночі форми множини اللّائي — усе ще вживані в офіційному письмі — і значно рідше اللّاءِ, яке ви зустрінете в читанні, але яке самому вживати не обов’язково, а також самостійні مَنْ і ما з уроку 68.

Пишуться з однією ل чи з двома. Жодного правила, лише список:

Рішення, з якого починається кожне означальне підрядне речення:

العائِد, за роллю, яку головне слово відіграє в реченні:

Прийменники з їхніми займенниками-عائِد — вивчіть їх як готові хвости:

Те саме речення на означеному й неозначеному головному слові — відпрацьовуйте їх парами, вголос:

Приклади

Типові помилки

• رَأَيْتُ رَجُلًا الَّذي يَعْمَلُ هُنا. -> رَأَيْتُ رَجُلًا يَعْمَلُ هُنا. — головна помилка. Неозначене головне слово взагалі не бере مَوْصول; речення просто йде за ним, як прикметник.
• الرَّجُلُ يَعْمَلُ هُنا صَديقي. (у значенні «людина, яка тут працює, — мій друг») -> الرَّجُلُ الَّذي يَعْمَلُ هُنا صَديقي. — дзеркальна помилка. Без الَّذي означене головне слово плюс речення читається як حال, «чоловік, поки він тут працював…», і речення розвалюється.
• الكِتابُ الَّذي قَرَأْتُ مُفيدٌ. -> الكِتابُ الَّذي قَرَأْتُهُ مُفيدٌ. — عائِد обов’язковий. Англійська опускає «it», сучасна арабська його зберігає: «книга, яку я прочитав її».
• الرَّجُلُ الَّذي تَكَلَّمْتُ مَعَ. -> الرَّجُلُ الَّذي تَكَلَّمْتُ مَعَهُ. — арабський прийменник не може «висіти». Хай що англійська лишає в кінці, арабська пише з приклеєним до нього займенником.
• البَيْتُ الَّذي أَسْكُنُ كَبيرٌ. -> البَيْتُ الَّذي أَسْكُنُ فيهِ كَبيرٌ. — тут зник цілий прийменник. سَكَنَ зазвичай досягає свого місця через في, а عائِد сидить саме на ньому.
• الكُتُبُ الَّذينَ اِشْتَرَيْتُهُمْ. -> الكُتُبُ الَّتي اِشْتَرَيْتُها. — множина неживого для будь-якого узгодження (урок 11) — це жіночий рід однини, тож і مَوْصول, і عائِد переходять у форму ـها.
• الطّالِباتُ الَّذينَ نَجَحْنَ. -> الطّالِباتُ اللّاتي نَجَحْنَ. — الَّذينَ чоловічого роду. Група жінок бере اللّاتي (або اللَّواتي).
• الطّالِبانِ الَّذينَ نَجَحا. -> الطّالِبانِ اللَّذانِ نَجَحا. — у двоїни своя власна форма, і це не форма множини.
• سَأَلْتُ الطّالِبَيْنِ اللَّذانِ نَجَحا. -> سَأَلْتُ الطّالِبَيْنِ اللَّذَيْنِ نَجَحا. — двоїна єдина серед مَوْصول, що відмінюється: اللَّذانِ уживається з головним словом у مَرْفوع, اللَّذَيْنِ — з ним у مَنْصوب чи مَجْرور.
• اللَّذي قَرَأْتُهُ -> الَّذي قَرَأْتُهُ — варта уваги орфографічна помилка: однина і الَّذينَ пишуться з однією ل, двоїна і اللّاتي — з двома.
• المَرْأَةُ الَّذي تَعيشُ فِي القاهِرَةِ. -> المَرْأَةُ الَّتي تَعيشُ فِي القاهِرَةِ. — مَوْصول копіює рід головного слова так само, як це робить прикметник.

Поради

• Перед тим як писати, поставте одне запитання: чи має головне слово الـ, присвійний суфікс чи власну назву? Так → مَوْصول. Ні → нічого. Ця одна перевірка усуває найпоширенішу помилку.
• Використайте рефлекс з уроку 8 повторно. الَّذي — означене слово, і означеність має збігатися; речення після іменника — це просто довший прикметник.
• Потім поставте друге запитання: яку роль головне слово відіграє у власному реченні? Якщо це не підмет, реченню бракує займенника.
• Перекладайте англійське «the man I spoke to», переносячи «висячий» прийменник усередину й додаючи йому займенник — مَعَهُ، عَنْهُ، فيهِ، عَلَيْها. Збирайте ці хвости як цілісні слова.
• Для всього неживого і множинного одне перемикання змінює все: الَّتي плюс ـها. Книжки, міста, машини, ідеї — усі вони.
• Промовляйте кожне нове речення до себе буквальною англійською («the book which I read it»). Якщо в буквальному варіанті немає зайвого займенника, арабське речення, ймовірно, неповне.
• Перепишіть шість форм вручну один раз, разом із шаддами та однією чи двома ل. Форма — єдине, що доводиться запам’ятовувати; вживання — це правило з двох запитань.
• Наразі ігноруйте مَنْ і ما. Кожне означальне підрядне речення, яке ви будуєте на цьому рівні, спирається на іменник, який справді написано.