Коротко

В арабській немає окремої «наказової форми», яку треба завчати. Усе тут будується з مَجْزوم, яку ви вивчили в уроці 35. Візьміть джазм для أَنْتَ, зніміть його префікс — і отримаєте наказ: تَكْتُبْ стає اُكْتُبْ. Лишіть префікс і поставте перед ним لا — і отримаєте заборону: لا تَكْتُبْ. Дві операції над однією формою, яку ви вже знаєте.

Єдина справді нова деталь правопису — маленький аліф, що з’являється на початку اُكْتُبْ. Він там тому, що арабська не може починати слово з безголосного приголосного, і це هَمْزَةُ الوَصْل — голий ا, ніколи не أ. Урок завершується третім способом звертатися до людини: يا, кличною часткою. Виглядає це тривіально, але приховує одне справжнє правило, бо ім’я, яке ви кличете, набуває закінчення, якого ви більше ніде не бачили.

Правило

1. Наказовий спосіб — це джазм без префікса. Почніть із другої особи مُضارِع مَجْزوم — саме тієї форми, яку відпрацьовано в уроці 35, — і вилучіть تـ:

تَكْتُبْ -> كْتُبْ / تَجْلِسْ -> جْلِسْ / تُساعِدْ -> ساعِدْ

Це вся операція. Наказовий спосіб існує лише в другій особі, тож форм рівно п’ять: по одній на кожне з أَنْتَ، أَنْتِ، أَنْتُما، أَنْتُمْ، أَنْتُنَّ.

2. Якщо основа тепер починається сукуном, підіпріть її هَمْزَةُ الوَصْل. كْتُبْ неможливо вимовити: жодне арабське слово не починається з безголосного приголосного. Арабська вирішує це, дописуючи попереду допоміжний аліф, і голосний цього аліфа — просте відлуння:

• якщо голосний основи مُضارِع — дамма, аліф бере дамму: يَكْتُبُ -> اُكْتُبْ، يَدْخُلُ -> اُدْخُلْ، يَنْظُرُ -> اُنْظُرْ
• в інших випадках (касра чи фатха) аліф бере касру: يَجْلِسُ -> اِجْلِسْ، يَفْتَحُ -> اِفْتَحْ، يَذْهَبُ -> اِذْهَبْ

Погляньте на середній радикал теперішнього часу і скопіюйте його голосний, або ж поверніться до касри за замовчуванням. اُكْتُبْ має дві дамми, اِجْلِسْ — дві касри, اِفْتَحْ — касру, а потім фатху; ніколи не дамма-аліф над основою з фатхою.

3. Це голий ا, ніколи не ء. Це найпоширеніша письмова помилка в усій цій темі. اُكْتُبْ пишеться простим аліфом, що несе лише свій голосний знак. Написання أُكْتُبْ перетворює його на هَمْزَةُ القَطْع — іншу літеру з іншою поведінкою, див. урок про хамзу в посібнику з вимови. Різницю чути одразу, щойно перед словом стоїть інше слово, бо هَمْزَةُ الوَصْل там просто не вимовляється:

وَاكْتُبْ رَقْمَكَ. / ثُمَّ اجْلِسْ. / وَانْتَظِرْ قَليلًا.

Аліф лишається на письмі, але зникає у вимові: wa-ktub, а не wa-uktub.

4. Деякі основи взагалі не потребують аліфа. Якщо після вилучення префікса лишається приголосний, який уже несе голосний, дію завершено — нічого не додається. Це стосується похідних дієслів, чий مُضارِع має даммовий префікс або подвоєний/подовжений початок:

تُعَلِّمْ -> عَلِّمْ / تُساعِدْ -> ساعِدْ / تَتَعَلَّمْ -> تَعَلَّمْ / تَتَعاوَنْ -> تَعاوَنْ

5. IV порода зберігає свій هَمْزَةُ القَطْع. Одна родина дієслів — виняток із правила 3. Дієслова типу أَرْسَلَ / يُرْسِلُ несуть справжню хамзу як частину моделі, і вона повертається в наказовому способі з фатхою на أ:

يُرْسِلُ -> أَرْسِلْ / يُغْلِقُ -> أَغْلِقْ / يُعْطي -> أَعْطِ

Тож أَرْسِلْ із أ — правильно, і اُكْتُبْ із ا — теж правильно; це не суперечність, а дві різні хамзи. Довші моделі, що починаються на اِ — اِنْتَظِرْ، اِسْتَمِعْ — працюють так само, як اُكْتُبْ. Самі ці родини дієслів — теми уроків 46–48.

6. П’ятеро адресатів і ن, що зникає. Оскільки наказовий спосіб — це джазм, закінчення тут теж джазмові: نونُ الرَّفْعِ з تَكْتُبينَ، تَكْتُبانِ، تَكْتُبونَ вилучається, а чоловіча множина ـوا пишеться з німим аліфом після себе.

اُكْتُبْ، اُكْتُبي، اُكْتُبا، اُكْتُبوا، اُكْتُبْنَ

ن в останньому випадку — не той самий ن: نونُ النِّسْوَةِ сам є займенником-підметом «ви, жінки», частиною слова, і він ніколи не випадає. Тому اُكْتُبْنَ зберігає свій ن, а اُكْتُبوا його втрачає.

7. Неправильні дієслова коротші, а не складніші. Усе, що робить джазм, робить і наказовий спосіб. Порожні дієслова (الأَجْوَف) втрачають довгий голосний: تَقُلْ -> قُلْ، تَكُنْ -> كُنْ، تَبِعْ -> بِعْ، تَنَمْ -> نَمْ. Оскільки результат починається з голосного приголосного, аліф не додається. Довгий голосний повертається, щойно з’являється закінчення: قولي، قولوا، كونوا.

Три дуже вживані дієслова просто втрачають свою початкову хамзу: أَخَذَ -> خُذْ، أَكَلَ -> كُلْ، أَمَرَ -> مُرْ. Дієслова зі слабким кінцевим радикалом (النّاقِص) втрачають його в джазмі, а отже, і в наказовому способі: تَمْشِ -> اِمْشِ، تَنْسَ -> اِنْسَ، تَدْعُ -> اُدْعُ. А подвоєне дієслово (المُضَعَّف) зберігає свою шадду і зазвичай закінчується на фатху: يَرُدُّ -> رُدَّ، يَعُدُّ -> عُدَّ — رُدِّ і розгорнуте اُرْدُدْ теж правильні (урок 35), але саме форма з фатхою вам трапиться найчастіше.

8. Кінцевий сукун зустрічає الـ. اُكْتُبْ закінчується безголосним приголосним. Якщо наступне слово починається на هَمْزَةُ الوَصْل — а الـ саме таке, — два безголосні приголосні зіткнулися б, тож наказовий спосіб бере касру, щоб їх розділити:

أَغْلِقْ + البابَ -> أَغْلِقِ البابَ / قُلْ + الحَقيقَةَ -> قُلِ الحَقيقَةَ

Це те саме виправлення, яке ви бачили в لَيْسَتِ الغُرْفَةُ (урок 23). Приєднані займенники-додатки додаються без жодних таких ускладнень: اُكْتُبْهُ، خُذْها، ساعِدْني.

9. Заборона — це لا + джазм. Щоб заборонити, ви не заперечуєте наказовий спосіб — такого явища, як *لا اُكْتُبْ, не існує. Ви повертаєтеся до другоособового مُضارِع مَجْزوم і ставите перед ним لا النّاهِيَة:

لا تَكْتُبْ، لا تَكْتُبي، لا تَكْتُبا، لا تَكْتُبوا، لا تَكْتُبْنَ

Префікс лишається, ن форм множини та жіночого роду й далі випадає, а неправильні дієслова скорочуються так само, як і в стверджувальній формі: لا تَقُلْ، لا تَكُنْ، لا تَنْسَ، لا تَخَفْ.

10. لا النّاهِيَة і لا النّافِيَة відрізняються одним голосним. Те саме коротке слово لا стоїть перед дієсловом у مُضارِع у двох зовсім різних ролях, і розрізняє їх лише кінцевий голосний:

• لا تَكْتُبْ. — джазм, сукун: «Не пиши».
• لا تَكْتُبُ. — дійсний спосіб, дамма: «Ти не пишеш».

Це справжня неоднозначність, не теоретична. У паузі дамма й так відпадає в паузальній формі, тож обидві форми звучать однаково, коли речення завершується тут; а у звичайній невокалізованій арабській обидві пишуться як لا تكتب. Носії мови визначають значення з контексту, і вам доведеться робити те саме — самотнє لا تدخن на дверях є наказом, а لا يدخن في المكتب всередині абзацу про офісні правила є констатацією факту. Коли ви самі пишете вокалізовану арабську, голосний — це ваша відповідальність.

11. Звертання до когось: يا + голе ім’я. Кличною часткою є يا, і вживається вона набагато вільніше, ніж англійське «O» — це звичайний спосіб доточити ім’я до того, що ви кажете (в українській цю роль частково виконує кличний відмінок, хоч і без частки). Одне власне ім’я після неї стоїть у مَبْنِيٌّ عَلى الضَّمِّ: одна дамма і, що важливо, без танвіна, хоча مُحَمَّدٌ саме по собі його має.

يا مُحَمَّدُ / يا فاطِمَةُ / يا سَميرُ

Те саме закінчення з’являється, коли ви звертаєтеся до когось за роллю, а не за ім’ям, — النَّكِرَة المَقْصودَة, «конкретний представник цього класу»: يا سائِقُ، يا مُهَنْدِسُ، يا أُسْتاذُ. Форми двоїни та цілої чоловічої множини зберігають той вигляд, який мали б у називному відмінку: يا مُهَنْدِسانِ، يا مُهَنْدِسونَ.

12. Якщо адресат чимось володіє, слово переходить у знахідний відмінок. Щойно кличне слово стає першою частиною إِضافَة (урок 20), дамма зникає, і слово стає مَنْصوب:

يا صاحِبَ البَيْتِ / يا مُديرَ المَدْرَسَةِ / يا أَبا عُمَرَ

يا أَبا عُمَرَ демонструє це чітко: أَبٌ — одне з п’яти іменників, чий знахідний відмінок — це довгий ـا, тож «батько Умара» — це أَبا, а не أَبو. Займенник теж рахується за другу частину, тому يا أُسْتاذي، يا أُمّي، يا صَديقي теж стоять у знахідному — просто закінчення не видно під ي.

13. يا ніколи не стикається з الـ; використовуйте أَيُّها. *يا الطّالِبُ неможливе — єдиний повсякденний виняток — це يا اللهُ. Щоб покликати будь-який інший іменник з артиклем, арабська вставляє слово-буфер: أَيُّها перед іменником чоловічого роду, أَيَّتُها перед іменником жіночого роду, а іменник після нього лишається в مَرْفوع:

يا أَيُّها الطّالِبُ / يا أَيُّها النّاسُ / يا أَيَّتُها الطّالِبَةُ

Це стандартний початок будь-якої промови чи оголошення, і там يا зазвичай узагалі опускають: أَيُّها السّادَةُ، أَيُّها الحُضورُ.

14. Не в цьому уроці. Існує спосіб наказати третій особі або «нам»: لِـ + джазм, що зветься لامُ الأَمْرِ — لِيَكْتُبْ «нехай він пише», لِنَذْهَبْ «ходімо», а після وَ чи فَ лям втрачає свій голосний: وَلْيَكْتُبْ. Упізнавайте цю форму; творити її самостійно не обов’язково. Самі назви закінчень — чому кличне ім’я «побудоване» на даммі, а не просто مَرْفوع, — належать до системи відмінків з уроку 40.

Форми й моделі

Від теперішнього часу до наказу

П’ять адресатів, стверджувальна та заперечна форми

Неправильні дієслова, які варто знати напам’ять

Зверніть увагу на اِمْشِ проти اِمْشي: форма чоловічого роду однини закінчується голою касрою, а форма з написаним ي — це та, яку кажуть жінці. Двоїну та колонку أَنْتُنَّ тут не наведено лише заради читабельності таблиці; вони будуються з джазму так само, як і все інше (اِمْشِيا، اِمْشينَ).

Кого ви кличете і яке закінчення це отримує

Приклади

Типові помилки

• أُكْتُبْ -> اُكْتُبْ — з’єднувальний аліф голий. Написання أ перетворює його на هَمْزَةُ القَطْع, яка й далі вимовлялася б після іншого слова (wa-uktub замість wa-ktub).
• اِكْتُبْ -> اُكْتُبْ — аліф відлунює голосний основи, а يَكْتُبُ має дамму. Залиште касру для основ із касрою чи фатхою: اِجْلِسْ، اِفْتَحْ.
• تَكْتُبْ رَقْمَكَ (як наказ) -> اُكْتُبْ رَقْمَكَ — تـ справді треба зняти. Якщо лишити його, форма буде лише джазмом, що чекає на لَمْ чи لا.
• اُكْتُبونَ -> اُكْتُبوا — наказовий спосіб — це джазм, тож نونُ الرَّفْعِ вилучається, а множина закінчується на ـوا з німим аліфом. Лише اُكْتُبْنَ зберігає ن, і цей ن — підмет.
• لا تَكْتُبُ هٰذا هُنا. (у значенні «не пиши») -> لا تَكْتُبْ هٰذا هُنا. — з даммою речення стає простою констатацією факту, «ти не пишеш це тут». Заборона потребує джазмового сукуна.
• لا اُكْتُبْ -> لا تَكْتُبْ — наказовий спосіб не має власної заперечної форми. Заборона завжди повертає вас до другоособового مُضارِع مَجْزوم.
• اُقولْ -> قُلْ — порожнє дієслово скорочується в джазмі, і скорочена основа починається з голосного, тож допоміжному аліфу тут нічого робити.
• اِمْشي (до чоловіка) -> اِمْشِ — слабка кінцева літера випадає в джазмі. Написаний ي належить лише формі жіночого роду однини.
• يا مُحَمَّدٌ -> يا مُحَمَّدُ — кличне ім’я ніколи не несе танвіна. Одна дамма — і все.
• يا صاحِبُ البَيْتِ -> يا صاحِبَ البَيْتِ — щойно адресат володіє наступним іменником, це стає إِضافَة, і перша частина переходить у مَنْصوب. З тієї самої причини — يا أَبا عُمَرَ, а не *يا أَبو عُمَرَ.
• يا الأُسْتاذُ -> يا أَيُّها الأُسْتاذُ — يا не може стояти перед الـ; необхідним буфером є أَيُّها (або أَيَّتُها).

Поради

• Ніколи не будуйте наказовий спосіб з нуля. Промовте вголос джазм для أَنْتَ, зніміть تـ і послухайте: якщо те, що лишилося, неможливо вимовити, додайте аліф. Три секунди, жодної нової парадигми.
• Голосний аліфа — це відлуння, а не правило, яке треба шукати в довіднику. Промовляйте по черзі اُدْخُلْ، اُنْظُرْ، اُكْتُبْ проти اِجْلِسْ، اِفْتَحْ، اِذْهَبْ, і ваше вухо саме почне обирати правильно.
• Вивчайте короткі неправильні форми як окремі слова, а не як похідні: قُلْ، كُنْ، خُذْ، كُلْ، بِعْ، قِفْ، نَمْ. Сім односкладових слів охоплюють більшість наказів, які вам коли-небудь доведеться віддавати.
• Не уникайте наказового способу з міркувань ввічливості — арабська вживає його вільно й пом’якшує не граматикою, а фразою: مِنْ فَضْلِكَ، لَوْ سَمَحْتَ، رَجاءً، تَفَضَّلْ.
• Тренуйте стверджувальну й заперечну форми поруч (اُكْتُبْ / لا تَكْتُبْ, خُذْ / لا تَأْخُذْ). Вони виглядають непов’язаними, але походять з того самого مَجْزوم, і таке парне тренування не дасть вам вигадати *لا اُكْتُبْ.
• Під час читання перестаньте шукати голосний لا النّاهِيَة / لا النّافِيَة. Справжня арабська невокалізована, і різниці не видно; вивіска, рецепт чи інструкція дають накази, а стаття описує.
• З يا ставте одне запитання: ім’я стоїть самостійно чи чимось володіє? Самостійне дає дамму без танвіна; володіння чимось (або наявність ـي) дає фатху.
• Відкладіть поки що لِيَكْتُبْ і لِنَذْهَبْ. На рівні A2 достатньо впізнавати їх у тексті; п’ять другоособових форм — це те, що вам справді потрібно для говоріння.