Коротко

Англійська каже «I want to go», «I have to go», «I can go» — одне дієслово, а далі голий інфінітив. В арабській немає інфінітива. Кожне арабське дієслово завжди відмінюється за особою, без нейтральної словникової форми, яку можна просто вставити в речення. Тож там, де англійська чіпляє інфінітив до першого дієслова, арабська чіпляє маленьке підрядне речення: частку أَنْ плюс повністю відмінене дієслово в кон’юнктиві. أُريدُ أَنْ أَذْهَبَ буквально означає «я хочу, щоб я пішов».

Урок 33 побудував форми кон’юнктива; цей урок — про слова, що їх викликають. Є дві групи. Особові дієслова — أَرادَ، اِسْتَطاعَ، أَحَبَّ، قَرَّرَ، حاوَلَ، نَسِيَ — відмінюються звичайно і беруть після себе أَنْ. Безособові модальні вислови — يَجِبُ، يُمْكِنُ، عَلَيْهِ، لا بُدَّ — не відмінюються взагалі: вони застигають у 3-й особі однини чоловічого роду, а особа, про яку йдеться, з’являється на другому дієслові. Зрозумійте цей поділ — і вся ця тема, яка охоплює більшість того, що ви кажете щодня, стає механічною.

Правило

1. Рамка: дієслово + أَنْ + المُضارِعُ المَنْصوب. أَنْ ніколи не змінює форми і ніколи не бере особи. Дієслово після нього несе все: особу, число і фатху (або зниклий ن), що позначає кон’юнктив.

• أُريدُ أَنْ أَسْأَلَ سُؤالًا. — я хочу поставити запитання.
• تُريدُ أَنْ تَسْأَلَ سُؤالًا. — вона хоче поставити запитання.
• يُريدونَ أَنْ يَسْأَلوا سُؤالًا. — вони хочуть поставити запитання.

Три речі рухаються разом, і жодна з них не факультативна: перше дієслово узгоджується з мовцем, أَنْ присутнє, а друге дієслово стоїть у منصوب. Учні або пропускають середню ланку (*أُريدُ أَذْهَبَ), або забувають закінчення (*أُريدُ أَنْ أَذْهَبُ). Обидва варіанти неграматичні.

2. Той самий підмет чи інший — أَنْ підходить для обох випадків. Англійській доводиться змінювати конструкцію («I want to travel» проти «I want you to travel»). Арабській — ні. Друге дієслово просто відмінюється за тим, хто виконує дію:

• أُريدُ أَنْ أُسافِرَ. — я хочу подорожувати.
• أُريدُ أَنْ تُسافِرَ مَعي. — я хочу, щоб ти подорожував зі мною.
• طَلَبَ المُديرُ أَنْ نَحْضُرَ مُبَكِّرينَ. — керівник попросив, щоб ми прийшли раніше.

3. Особові керівні дієслова. Це ті, які ви вживатимете щогодини. Кожне з них — звичайне дієслово: вивчіть його корінь і породу, бо кілька з них неправильні через причини, що не мають нічого спільного з أَنْ.

• أَرادَ / يُريدُ (ر و د, IV порода, порожнє) — хотіти. أُريدُ أَنْ أَعْمَلَ.
• اِسْتَطاعَ / يَسْتَطيعُ (ط و ع, X порода, порожнє) — могти. أَسْتَطيعُ أَنْ أَعْمَلَ.
• أَحَبَّ / يُحِبُّ (ح ب ب, IV порода, подвоєне) — любити. أُحِبُّ أَنْ أَعْمَلَ.
• قَرَّرَ / يُقَرِّرُ (ق ر ر, II порода) — вирішити. قَرَّرْتُ أَنْ أَعْمَلَ.
• حاوَلَ / يُحاوِلُ (ح و ل, III порода) — намагатися. أُحاوِلُ أَنْ أَعْمَلَ.
• نَسِيَ / يَنْسى (ن س ي, I порода, недостатнє) — забути. نَسيتُ أَنْ أَعْمَلَ.

Та сама рамка працює й з довгим переліком інших дієслів, які ви ще зустрінете: رَفَضَ أَنْ (відмовитися), قَبِلَ أَنْ (погодитися), تَعَلَّمَ أَنْ (навчитися), خافَ أَنْ (боятися), تَمَنّى أَنْ (побажати).

4. Безособові модальні вислови завжди лишаються в 3-й особі однини чоловічого роду. Це найважливіший момент усього уроку. يَجِبُ і يُمْكِنُ не відмінюються за особою, яка має або може щось зробити. Вони ніколи не стають *أَجِبُ або *نُمْكِنُ. Їхнім підметом є ціле підрядне речення з أَنْ, що йде далі, і граматично це речення виступає як «воно».

• يَجِبُ أَنْ أَذْهَبَ. — я маю йти. (буквально: «щоб я пішов» — обов’язково)
• يَجِبُ أَنْ تَذْهَبي. — ти (жін.) маєш йти.
• يَجِبُ أَنْ يَذْهَبوا. — вони мають йти.
• يُمْكِنُ أَنْ نَبْدَأَ. — ми можемо почати.

Зверніть увагу на корінь يَجِبُ: و ج ب, I порода, مِثال واوِيّ (дієслово, перший радикал якого — و). Минулий час — وَجَبَ, де و добре видно, але و випадає в теперішньому часі: وَجَبَ → يَجِبُ, а не *يَوْجِبُ. Те саме випадання трапляється в وَصَلَ → يَصِلُ і وَقَفَ → يَقِفُ; урок 49 розглядає цей клас докладно. يُمْكِنُ — це IV порода від م ك ن (أَمْكَنَ / يُمْكِنُ).

5. Називання особи за допомогою يَجِبُ і يُمْكِنُ. Якщо самого другого дієслова недостатньо — зазвичай коли хочете зробити обов’язок явним або ввічливим, — приєднайте особу до прийменника чи займенника, і все одно лишіть يَجِبُ / يُمْكِنُ незмінними.

• يَجِبُ عَلَيْكِ أَنْ تَدْرُسي. — ти (жін.) маєш вчитися.
• يَجِبُ عَلى الطُّلّابِ أَنْ يَحْضُروا. — студенти мають бути присутніми.
• يُمْكِنُني أَنْ أُساعِدَكَ. — я можу тобі допомогти.
• هَلْ يُمْكِنُكَ أَنْ تَنْتَظِرَ قَليلًا؟ — ти можеш трохи почекати?

يُمْكِنُ бере приєднаний прямий займенник-додаток (يُمْكِنُني، يُمْكِنُكَ، يُمْكِنُهُ); يَجِبُ бере عَلى (يَجِبُ عَلَيَّ، يَجِبُ عَلَيْكَ). Не міняйте їх місцями.

6. عَلَيْهِ أَنْ — обов’язок узагалі без дієслова. عَلى разом із займенником сам собою вже означає «має». Це коротше за يَجِبُ عَلَيْهِ і надзвичайно поширено на письмі:

• عَلَيَّ أَنْ أَتَّصِلَ بِالشَّرِكَةِ. — я маю зателефонувати в компанію.
• عَلَيْنا أَنْ نَحْجِزَ الغُرْفَةَ اليَوْمَ. — ми маємо забронювати номер сьогодні.

Тут особа справді видима — це приєднаний займенник на عَلى — і друге дієслово узгоджується з нею.

7. لا بُدَّ أَنْ / لا بُدَّ مِنْ أَنْ — «нікуди не подітися». بُدٌّ — це іменник зі значенням «вихід, порятунок», категорично заперечений за допомогою لا. Цей вислів фіксований, і обидва варіанти правильні:

• لا بُدَّ أَنْ تَعْرِفَ الحَقيقَةَ. — ти обов’язково маєш знати правду.
• لا بُدَّ مِنْ أَنْ نُغَيِّرَ الخُطَّةَ. — нам справді необхідно змінити план.

8. Переведення модальних висловів у минулий час: كانَ + يَجِبُ. Повсякденний минулий час يَجِبُ — це не власний ماضٍ وَجَبَ — який існує, але лишається у формальній та юридичній прозі, — а كانَ перед ним, яке й несе на собі час. Результат перекладається як «мав/мала» або «слід було».

• كانَ يَجِبُ أَنْ نَنْتَظِرَ. — нам слід було почекати. / Ми мали почекати.
• كانَ يُمْكِنُكَ أَنْ تَسْأَلَني. — ти міг би мене запитати.

كانَ теж лишається в 3-й особі однини чоловічого роду, з тієї самої причини, що й يَجِبُ. (كانَ та його поведінка: уроки 32 і 43.)

9. Заперечення: أَنْ + لا = أَلّا. Коли заперечується друге дієслово, أَنْ і لا зливаються в одне слово на письмі, أَلّا, а дієслово після нього й далі стоїть у منصوب:

• يَجِبُ أَلّا تَتَأَخَّرَ. — ти не маєш запізнюватися.
• قَرَّرْتُ أَلّا أَقولَ شَيْئًا. — я вирішив нічого не казати.
• عَلَيْنا أَلّا نَنْسى المَوْعِدَ. — ми не маємо забувати про зустріч.

Заперечення першого дієслова має інше значення і не потребує злиття: لا أُريدُ أَنْ أَذْهَبَ («я не хочу йти»), لا يُمْكِنُني أَنْ أَحْضُرَ («я не можу прийти»). І зверніть увагу на пару يَجِبُ أَلّا تَتَأَخَّرَ («ти не маєш запізнюватися» — заборона реальна) проти لا يَجِبُ أَنْ تَتَأَخَّرَ («не обов’язково, щоб ти запізнювався» — набагато слабше). Для справжнього «не» віддавайте перевагу أَلّا.

10. مصدر: єдине місце, де в арабській є щось на кшталт інфінітива. Майже кожне арабське дієслово має віддієслівний іменник, مَصْدَر (масдар), і після дієслів на кшталт أَرادَ його можна вжити замість цілого підрядного речення з أَنْ. Це іменник, тож він набуває відмінка — тут знахідного, як прямий додаток:

• أُريدُ أَنْ أَذْهَبَ إِلى السّوقِ. = أُريدُ الذَّهابَ إِلى السّوقِ.
• قَرَّرَ أَنْ يُسافِرَ. = قَرَّرَ السَّفَرَ.

Обидва варіанти тут дають те саме значення; варіант з أَنْ легший і, що важливо, позначає новий підмет на самому дієслові (أُريدُ أَنْ تَذْهَبَ — з مصدر довелося б чіпляти особу окремо, أُريدُ ذَهابَكَ). Оскільки أَنْ + дієслово виконує роботу іменника, граматисти називають це المَصْدَرُ المُؤَوَّل, «тлумаченим مصدر». Побудову مصدر докладно розглянемо в уроці 54; поки що просто впізнавайте цю заміну.

11. Що не бере أَنْ. Невелика група дуже поширених дієслів супроводжується голим مضارع, і далі مرفوع, без жодної частки між ними. Дієслова початку дії — це те, на чому ви спіткнетеся першим:

• بَدَأَ يَكْتُبُ رِسالَةً. — він почав писати листа. (не *بَدَأَ أَنْ يَكْتُبَ)
• أَخَذَ يَضْحَكُ. — він почав сміятися.
• ما زالَ يَعْمَلُ هُنا. — він досі тут працює.

كادَ («майже») зазвичай поводиться так само, хоча كادَ أَنْ يَفْعَلَ теж вживається, а لا يَزالُ / ما زالَ належать до كانَ وأَخَواتُها. Це теми уроків 43 і 59. Поки що просто запам’ятайте بَدَأَ як виняток, що підтверджує правило.

12. Три схожі на вигляд частки — не плутайте їх. أَنْ бере дієслово в кон’юнктиві (أُريدُ أَنْ تَذْهَبَ). أَنَّ бере іменник або займенник у знахідному відмінку і означає «що» після дієслів знання й повідомлення (أَعْرِفُ أَنَّكَ مَشْغولٌ) — урок 44. إِنَّ відкриває речення для підсилення, і саме її бере قالَ: «він сказав, що…» — це قالَ إِنَّ, а не قالَ أَنَّ — теж урок 44. А قَبْلَ أَنْ / بَعْدَ أَنْ («до/після») вживають те саме أَنْ — قَبْلَ أَنْ завжди з кон’юнктивом, بَعْدَ أَنْ з кон’юнктивом або ماضٍ — але це часові сполучники: урок 38.

Форми й моделі

أَنْ + المُضارِعُ المَنْصوب - كَتَبَ / يَكْتُبُ

Дві форми жіночого множини — єдині клітинки, що взагалі не змінюються. Форми двоїни (أَنْ تَكْتُبا، أَنْ يَكْتُبا) втрачають свій ن так само, як і форми множини, і тут не наведені.

Особові керівні дієслова

Зверніть увагу на два порожні дієслова: їхній довгий голосний присутній у теперішньому часі (أُريدُ، أَسْتَطيعُ), але зникає в минулому з особовим закінченням (أَرَدْتُ، اِسْتَطَعْتُ). Так само أَحَبَّ, чия шадда розпадається на дві літери в أَحْبَبْتُ. Уроки 49 і 50 пояснюють чому.

Безособові модальні вислови — застиглі в 3-й особі однини чоловічого роду

عَلَيْـ + أَنْ за особами

Неправильні основи після أَنْ — де фатха видима, а де прихована

Приклади

Типові помилки

• أُريدُ أَذْهَبَ. -> أُريدُ أَنْ أَذْهَبَ. — в арабській немає інфінітива, тож два дієслова тут не можуть стояти поруч. أَنْ — це те, що їх зв’язує, і воно ніколи не факультативне після أَرادَ.
• أُريدُ أَنْ أَذْهَبُ. -> أُريدُ أَنْ أَذْهَبَ. — أَنْ переводить дієслово в منصوب: кінцева дамма стає фатхою. Це найпоширеніша помилка цього уроку.
• أَجِبُ أَنْ أَذْهَبَ. -> يَجِبُ أَنْ أَذْهَبَ. — يَجِبُ не відмінюється за особою, яка має діяти. Воно лишається в 3-й особі однини чоловічого роду; «я» живе на أَذْهَبَ.
• يَجِبونَ أَنْ يَدْرُسوا. -> يَجِبُ أَنْ يَدْرُسوا. — те саме правило для множини. يَجِبُ у цій конструкції не має форми множини — ніколи.
• بَدَأَ أَنْ يَكْتُبَ. -> بَدَأَ يَكْتُبُ. — дієслова початку дії беруть голий مضارع, і далі مرفوع. Без أَنْ, без фатхи.
• تَسْتَطيعُ أَنْ تَذْهَبينَ؟ -> هَلْ تَسْتَطيعينَ أَنْ تَذْهَبي؟ — одразу дві помилки: перше дієслово має узгоджуватися з أَنْتِ, а друге втрачає свій ن у кон’юнктиві.
• يَجِبُ أَنْ لا تَتَأَخَّرُ. -> يَجِبُ أَلّا تَتَأَخَّرَ. — أَنْ + لا пишеться як одне слово, أَلّا, а дієслово після нього й далі стоїть у منصوب.
• يُمْكِنُ عَلَيَّ أَنْ أُساعِدَكَ. -> يُمْكِنُني أَنْ أُساعِدَكَ. — يُمْكِنُ бере приєднаний займенник-додаток; عَلى належить до يَجِبُ (يَجِبُ عَلَيَّ).
• أُريدُ الذَّهابُ إِلى السّوقِ. -> أُريدُ الذَّهابَ إِلى السّوقِ. — مصدر — це іменник у позиції додатка, тож він стоїть у знахідному відмінку.
• كانَ يَجِبُ أَنْ نَنْتَظِرُ. -> كانَ يَجِبُ أَنْ نَنْتَظِرَ. — переведення модального вислову в минулий час нічого не змінює після أَنْ; друге дієслово й далі стоїть у منصوب.

Поради

• Вивчіть цю рамку як єдину звукову форму, а не три правила: أَنْ + أَ/تَ/يَ/نَ + …َ. Промовляйте вголос أُريدُ أَنْ أَذْهَبَ، يَجِبُ أَنْ أَذْهَبَ، أَسْتَطيعُ أَنْ أَذْهَبَ, доки кінцева фатха не стане рефлексом.
• Подумки перекладайте يَجِبُ أَنْ як «необхідно, щоб…», а не як «мусити». Слово «мусити» спонукає відмінювати дієслово за особою; арабська фраза не відмінюється.
• Запам’ятовуйте шість керівних дієслів парами — أَرادَ / أُريدُ، اِسْتَطاعَ / أَسْتَطيعُ، أَحَبَّ / أُحِبُّ — бо їхні минулий і теперішній часи виглядають зовсім по-різному. أَنْ — це легша половина.
• Одне речення на кожну особу вартує цілої парадигми: يَجِبُ أَنْ أَذْهَبَ، يَجِبُ أَنْ تَذْهَبي، يَجِبُ أَنْ نَذْهَبَ. Свідомо тренуйте застигле перше слово.
• Для ввічливих прохань هَلْ يُمْكِنُني أَنْ …؟ і هَلْ يُمْكِنُكَ أَنْ …؟ виручать вас майже в кожній повсякденній розмові. Завчіть ці два звороти цілком.
• Якщо не можете згадати مصدر, він вам і не потрібен: після керівних дієслів цього уроку أَنْ + дієслово спрацює завжди. مصدر — це економія, а не обов’язок; урок 54 розбирає його докладно.
• Поки що не зважайте на різницю між أَنْ і أَنَّ. Якщо наступне слово — مضارع, це أَنْ, з фатхою в кінці цього дієслова; більше вам поки не потрібно, аж до уроку 44.