Коротко

Імперфект, який ви вивчили в уроці 14, — це не одна форма, а три. Варіант, поданий там, — أَدْرُسُ، تَدْرُسينَ، يَدْرُسونَ, із даммою або ن на кінці, — це лише його форма за замовчуванням, المُضارِعُ المَرْفوعُ. Поставте перед ним одну з невеликого списку часток, і закінчення дієслова зміниться: أَدْرُسُ стає لَنْ أَدْرُسَ «я не вчитимуся», يَدْرُسونَ стає أُريدُ أَنْ يَدْرُسوا «я хочу, щоб вони вчилися». Ця друга форма — المُضارِعُ المَنْصوبُ, кон’юнктив.

Тут є рівно дві зміни, які варто вивчити, і один виняток. Дамма п’яти безкінцевих клітинок перетворюється на фатху. П’ять клітинок, що закінчуються на ن — الأَفْعالُ الخَمْسَةُ, — втрачають цей ن. А يَدْرُسْنَ / تَدْرُسْنَ, дві форми жіночого множини, є مَبْنِيٌّ: вони незмінні й не рухаються в жодному способі. Це весь механізм. Цей урок формує форму та наводить частки, що її викликають; те, що ви насправді кажете за допомогою أَنْ — хотіти, мусити, могти, — це урок 34.

Правило

1. Спосіб — це не час. المَنْصوب не означає минулого, майбутнього чи взагалі нічого часового. Це граматичний спосіб, форма, якої дієслово набуває через слово, що стоїть перед ним, — так само як іменник після مِنْ набуває касру через مِنْ. Способи має лише імперфект: їх три, і ви вже знаєте два — المَرْفوع (урок 14) і المَنْصوب (тут). Третій, المَجْزوم, — це урок 35. Минулий час не має способів узагалі; ماضٍ є مَبْنِيٌّ і ніколи не змінює закінчення через частку.

2. Зміна перша: ـُ стає ـَ. У п’яти клітинках без суфікса кінцева дамма просто заміняється на фатху. أَدْرُسُ → أَدْرُسَ، تَدْرُسُ → تَدْرُسَ، يَدْرُسُ → يَدْرُسَ، نَدْرُسُ → نَدْرُسَ. Більше в слові нічого не змінюється — префікс лишається незайманим, основа зберігає свій голосний, сукун на першому радикалі лишається на місці. Одна крапка голосного в самому кінці — і це вся видима різниця.

3. Зміна друга: الأَفْعالُ الخَمْسَةُ втрачають свій нун. П’ять клітинок імперфекта закінчуються на ن: تَدْرُسينَ (أَنْتِ), تَدْرُسانِ (أَنْتُما і هُما, жіночий рід), يَدْرُسانِ (هُما, чоловічий рід), تَدْرُسونَ (أَنْتُمْ), يَدْرُسونَ (هُمْ). Арабська граматика дає цим п’яти окрему назву, الأَفْعالُ الخَمْسَةُ, «п’ять дієслів», саме тому, що вони поводяться як єдиний блок. У المَنْصوب ن відпадає, і від нього лишається лише довгий голосний, що стояв перед ним: تَدْرُسي، تَدْرُسا، يَدْرُسا، تَدْرُسوا، يَدْرُسوا. Цей ن ніколи не був частиною займенника; це був نونُ الرَّفْعِ, показник способу, і його усунення — та сама операція, що й заміна дамми на фатху, — просто помітна здалеку.

4. Німий аліф після ـوا. Коли ن з ـونَ зникає, слово закінчується на довге у, і арабський правопис вимагає позаду нього зайвого аліфа: يَدْرُسوا، تَدْرُسوا. Він пишеться, але ніколи не вимовляється — форма звучить так, наче цього аліфа немає. Його роль суто візуальна: відрізнити дієслівне закінчення ـوا від іменникового закінчення на و (порівняйте іменник у множині مُدَرِّسو المَدْرَسَةِ, без аліфа). Граматисти називають його الأَلِفُ الفارِقَةُ, «розрізняльний аліф». Пишіть його завжди; голе يَدْرُسو — це орфографічна помилка, а не варіант.

5. يَدْرُسْنَ і تَدْرُسْنَ ніколи не змінюються. ـنَ жіночого множини — це взагалі не показник способу: це і є займенник-підмет, зрощений з дієсловом. Тому ці дві клітинки є مَبْنِيَّتانِ — незмінними за побудовою — і вони однакові в дійсному способі, кон’юнктиві та джазмі. لَنْ يَدْرُسْنَ، أُريدُ أَنْ تَدْرُسْنَ: та сама форма, що ви вже знаєте, без змін. Не намагайтеся зробити їх «більш кон’юнктивними» — з ними нічого робити не потрібно.

6. Частки, що переводять дієслово в المَنْصوب. Їх небагато, і, крім них — та часток джазму з уроку 35, — імперфект лишається مَرْفوع. Кожна з них стоїть безпосередньо перед своїм дієсловом: лише заперечна частка لا може стати між ними (أَلّا، حَتّى لا — пункт 8 нижче), а підмет, якщо він є, стоїть після дієслова.

• أَنْ — «щоб», робоче слово-зв’язка. Вона зв’язує перше дієслово з другим: أُريدُ أَنْ أَدْرُسَ «я хочу вчитися», يَجِبُ أَنْ تَنامَ «ти маєш спати». Зверніть увагу: українська тут, як і англійська, вживає інфінітив («хочу вчитися»), а арабська — повне дієслово з власною особою.
• لَنْ — «не буду / не буде» (заперечення майбутнього). Вона заперечує лише майбутнє і нічого більше: لَنْ أَذْهَبَ «я не піду». Вона заміняє سَـ / سَوْفَ, а не приєднується до них.
• كَيْ / لِكَيْ — «щоб, для того щоб»: نَخْرُجُ مُبَكِّرًا كَيْ نَصِلَ فِي الوَقْتِ. لِكَيْ — це просто لِـ + كَيْ; обидві форми вживані в сучасній прозі й тут взаємозамінні.
• لِـ التَّعْليل — один префіксальний لام зі значенням «щоб», найлегший спосіб виразити мету: ذَهَبْتُ لِأَشْتَرِيَ الخُبْزَ «я пішов купити хліб». Це префікс, який пишеться злитим з дієсловом, без пробілу. Традиційний аналіз каже, що дієслово тут стоїть у منصوب через أَنْ, яка мається на увазі, але не пишеться; можна просто запам’ятати لِـ як тригер кон’юнктива.
• حَتّى — «доки / щоб», коли те, що йде далі, ще попереду в момент, до якого доходить перше дієслово: دَرَسْتُ حَتّى أَنْجَحَ «я вчився, щоб скласти [іспит]». Коли حَتّى повідомляє факт, який справді відбувся, вона поводиться інакше; цей поділ — тема уроку 38.
• إِذَنْ — «тоді, у такому разі», у відповідь на щойно сказане: «سَأَزورُكَ غَدًا.» — «إِذَنْ أَنْتَظِرَكَ فِي البَيْتِ.» Вона вимагає кон’юнктива лише тоді, коли відкриває репліку-відповідь, стосується майбутнього часу і безпосередньо торкається свого дієслова. Її також пишуть як إِذًا.

7. Змінюється лише друге дієслово. У реченні з двома дієсловами перше зберігає ту форму, яку мало б саме по собі — مُضارِع مَرْفوع або ماضٍ — і несе на собі час; частка стоїть між ними й впливає лише на те, що йде після неї. أُريدُ (مرفوع) أَنْ أَدْرُسَ (منصوب). دَرَسْتُ (ماضٍ) حَتّى أَنْجَحَ (منصوب). Ті, хто ставить у кон’юнктив усе речення або повертається назад і змінює перше дієслово, керуються англійським «узгодженням часів», якого в арабській немає.

8. أَنْ + لا пишеться як أَلّا. Заперечення в підрядному реченні з أَنْ зливається на письмі: أُريدُ أَلّا تَذْهَبَ «я хочу, щоб ти не йшов», а не أَنْ لا تَذْهَبَ. Дієслово після нього й далі стоїть у منصوب. Поки що запам’ятайте це як орфографічний факт; про вживання підрядних речень з أَنْ йдеться в уроці 34.

9. Дієслова зі слабким кінцевим коренем: іноді видимо, іноді ні. Дієслова, останній кореневий приголосний яких — و або ي (الفِعْلُ النّاقِصُ), уже закінчуються на довгий голосний у дійсному способі, де дамма лише теоретична — يَمْشي، يَدْعو، يَنْسى вимовляються без жодного чутного закінчення. У المَنْصوب два з трьох типів «прокидаються»: يَمْشي → يَمْشِيَ і يَدْعو → يَدْعُوَ отримують справжню, вимовлену фатху на останній літері. Третій тип — ні: дієслово, що закінчується на ألف مقصورة, як-от يَنْسى, не має місця для голосного на цьому ا, тож يَنْسى лишається يَنْسى — спосіб справді є, але справді невидимий. Форми множини поводяться так само, як і в усіх інших, і втрачають ن: يَمْشُونَ → يَمْشُوا، يَدْعُونَ → يَدْعُوا، يَنْسَوْنَ → يَنْسَوْا. Повна історія цих дієслів — урок 51.

10. У الوَقْف спосіб зникає. Мовець, який зупиняється в кінці фрази, відкидає кінцевий короткий голосний, як того вимагає пауза, тож يَدْرُسُ і يَدْرُسَ вимовляються однаково — обидва звучать як يَدْرُسْ. Тому фатху кон’юнктива чути лише при уважному читанні, у декламації, у мовленні диктора новин і завжди, коли дієслово не є останнім словом фрази. А ось що справді чути завжди, у будь-якому регістрі الفُصْحى, навіть найневимушенішому, — це відсутній ن: تَدْرُسوا і تَدْرُسونَ переплутати неможливо. Саме тому الأَفْعالُ الخَمْسَةُ — та частина уроку, яка окупається одразу, і саме тому المَنْصوب — це жива норма, а не прикраса для підручників.

11. Що свідомо не входить у цей урок. Для чого служать підрядні речення з أَنْ — хотіти, мусити, могти, і конструкції на їх основі — розглянуто в уроці 34. Вибір між لَنْ، ما і لَمْ — тема уроку 37. Повноцінні часові й причинові підрядні речення з حَتّى، قَبْلَ أَنْ، بَعْدَ أَنْ — урок 38. Схожа на вигляд частка أَنَّ, яка вимагає іменника у знахідному відмінку і є зовсім іншим словом, — урок 44. А те, що أَنْ + дієслово можна замінити на віддієслівний іменник — أُريدُ الذَّهابَ замість أُريدُ أَنْ أَذْهَبَ — це урок 54.

Форми й моделі

Обидва способи поруч, усі тринадцять клітинок, на прикладі правильного дієслова I породи دَرَسَ — يَدْرُسُ. Читайте середню та праву колонки разом: єдині зміни — це ـُ → ـَ та втрата ن.

الأَفْعالُ الخَمْسَةُ окремо, бо це та половина уроку, яку справді можна почути:

Частки, по одному прикладу на кожну. Жирним виділено дієслово, яке вони змінили.

Дієслова зі слабким кінцевим коренем. Два з трьох типів показують фатху; третьому нема куди її поставити.

Ті самі три типи в клітинках, які трапляються найчастіше. Двоїну опущено; вона, як і множина чоловічого роду, втрачає ن: يَمْشِيَا، يَدْعُوَا، يَنْسَيَا. Зверніть увагу, що двоїна يَدْعُوَا і множина يَدْعُوا виходять з однаковими літерами — розрізняє їх лише фатха на و, і в двоїні цей аліф — справжній довгий голосний, а не німий.

Приклади

Типові помилки

• لَنْ أَذْهَبُ -> لَنْ أَذْهَبَ — لَنْ — це частка кон’юнктива, тож дамма має стати фатхою. Залишити закінчення дійсного способу — найпоширеніша помилка цього уроку.
• أُريدُ أَنْ أَذْهَبُ -> أُريدُ أَنْ أَذْهَبَ — та сама помилка після أَنْ. Перше дієслово зберігає свою дамму; змінюється лише дієслово після частки.
• لَنْ يَذْهَبونَ -> لَنْ يَذْهَبوا — одне з п’яти дієслів, тож ن з الرَّفْع зникає, а на його місці пишеться німий аліф.
• لَنْ ذَهَبَ -> لَنْ يَذْهَبَ — لَنْ може стояти лише перед імперфектом. Щоб заперечити дієслово в минулому часі, потрібне ما або لَمْ — це урок 37.
• أُريدُ أَنْ تَدْرُسينَ -> أُريدُ أَنْ تَدْرُسي — форма жіночого роду однини втрачає свій ن так само, як і форми множини. Залишкового ي достатньо, щоб позначити особу.
• يَدْرُسو -> يَدْرُسوا — أَلِف فارِقَة обов’язковий на письмі, навіть попри те, що він ніколи не вимовляється. Дієслова, що закінчується на голий و, тут не буває.
• لَنْ يَمْشي -> لَنْ يَمْشِيَ — дієслово на ـي справді показує фатху, і вона дійсно вимовляється. Незмінним лишається лише тип на ـى (يَنْسى).
• لَنْ يَنْسَ -> لَنْ يَنْسى — не відрізайте ألف مقصورة після لَنْ. Скорочення кінця дієслова — це справа джазму (урок 35), а не кон’юнктива.
• لِ أَشْتَرِيَ -> لِأَشْتَرِيَ — لام мети є префіксом і пишеться злито, без пробілу, як і بِـ від бі- та سَـ майбутнього часу.
• لَنْ الطُّلّابُ يَدْرُسوا -> لَنْ يَدْرُسَ الطُّلّابُ — між часткою і дієсловом нічого не може стояти; іменниковий підмет іде після дієслова.
• أُريدُ أَنْ لا تَذْهَبَ -> أُريدُ أَلّا تَذْهَبَ — أَنْ і لا зливаються в одне слово на письмі.
• الطّالِباتُ لَنْ يَدْرُسوا -> الطّالِباتُ لَنْ يَدْرُسْنَ — форма для групи жінок зберігає ـْنَ у будь-якому способі, бо цей ن — займенник, а не показник способу.

Поради

• Запам’ятайте зміну як одне речення, яке можна собі проказати: «фатха для п’яти голих клітинок, без ن для п’яти дієслів, нічого для двох ـْنَ». Тринадцять клітинок, три інструкції.
• Тренуйтеся парами, вголос, переходячи від дійсного способу одразу до кон’юнктива: يَدْرُسُ — يَدْرُسَ، تَدْرُسينَ — تَدْرُسي، يَدْرُسونَ — يَدْرُسوا. Закріплює саме парне вправляння, а не сам список.
• Запам’ятайте частки як короткий речитатив — أَنْ، لَنْ، كَيْ، لِـ، حَتّى، إِذَنْ — і сприймайте кожну з них як сигнал, що підказує вашій руці, що написати в кінці наступного дієслова.
• لَنْ варто відпрацьовувати окремо й посилено. Це найчастотніший елемент списку, і саме на ньому найімовірніше почути помилку від учня рівня A2.
• Коли пишете ـوا, промовляйте подумки «вав плюс німий аліф». Аліф — це орфографія, а не звук, і сприйняття цього як двочастинної одиниці не дасть вам його загубити.
• Стережіться випадкових зовнішніх схожостей: تَمْشي означає «вона йде» в дійсному способі, але «(щоб) ти, одна жінка, йшла» в кон’юнктиві, а يَدْعُوا (вони) відрізняється від يَدْعُوَ (він) лише тим самим німим аліфом. Розрізнити їх допомагає речення, а не форма.
• Не шукайте спосіб у невокалізованій газеті. У звичайному арабському тексті фатху взагалі не друкують, тож шукати варто частку попереду та відсутній ن позаду.
• Поки що не зважайте на питання, коли віддавати перевагу حَتّى над كَيْ або أَنْ над віддієслівним іменником. Спершу опануйте правильне закінчення; вибір розглянемо в уроках 38 і 54.