Коротко

Урок 2 дав вам речення без жодного дієслова: البَيْتُ كَبيرٌ, «будинок великий». Арабська ставить два іменники поруч і дозволяє «є» жити в порожнечі між ними. Перенесіть це речення в минулий час — і порожнечу треба чимось заповнити: البَيْتُ كَبيرٌ ніяк не зігнути в «було». Слово, яке її заповнює, — كانَ, і це звичайне дієслово минулого часу з дуже особливим впливом на два іменники позаду себе.

كانَ коштує вам двох речей. По-перше, його основа нестабільна: كانَ, але كُنْتُ. Це не виняток, який треба зазубрити, а правило з однією умовою, і щойно ви її побачите, зможете передбачити кожну клітинку. По-друге, воно перейменовує речення: старий مُبْتَدَأ зберігає свою дамму, а старий خَبَر міняє дамму на фатху — كانَ البَيْتُ كَبيرًا. Цей самий механізм ви вже зустрічали — в لَيْسَ (урок 23). لَيْسَ і كانَ — два члени однієї родини, які виконують ту саму роботу в різних часах, тож половина цього уроку у вас уже в руках.

Правило

1. كانَ стає спереду, і речення переходить у минулий час. Візьміть будь-яке бездієслівне речення й поставте перед ним كانَ. Нічого не вилучається, нічого не переставляється, і жодне зайве слово не з’являється:

الجَوُّ جَميلٌ. -> كانَ الجَوُّ جَميلًا. / أَخي مُهَنْدِسٌ. -> كانَ أَخي مُهَنْدِسًا.

Англійське «was / were» — одне слово, і كانَ теж одне слово, але на цьому схожість закінчується: كانَ дієвідмінюється, як будь-яке дієслово минулого часу того типу, що ви тренували в уроці 18, з усіма десятьма особовими закінченнями, і оскільки речення тепер відкривається дієсловом, більшість граматистів зараховують його до جُمْلَة فِعْلِيَّة (урок 19). Іменник позаду нього, однак, не فاعِل: كانَ не називає жодної дії, а те, що йде за ним, — це старий مُبْتَدَأ зі своїм присудком, який досі при ньому.

2. Дві половини отримують нові назви. Щойно з’являється كانَ, مُبْتَدَأ і خَبَر уже не підходять як назви. Перший іменник стає اسْمُ كانَ, «іменник كانَ», а другий стає خَبَرُ كانَ, «присудок كانَ». Ці назви важливі, бо з цього моменту дві позиції поводяться по-різному, і кожен наступний урок про цю родину (43, 44, 59) послуговується ними.

3. اسْمُها лишається مَرْفوع، خَبَرُها стає مَنْصوب. Це весь граматичний зміст уроку. Підмет зберігає закінчення, яке мав завжди; присудок змінюється:

Чотири речення з вашого власного запасу, перетворені:

• البَيْتُ كَبيرٌ. -> كانَ البَيْتُ كَبيرًا.
• الطّالِبَةُ مَريضَةٌ. -> كانَتِ الطّالِبَةُ مَريضَةً.
• المُعَلِّمونَ مَشْهورونَ. -> كانَ المُعَلِّمونَ مَشْهورينَ.
• الطّالِباتُ مُجْتَهِداتٌ. -> كانَتِ الطّالِباتُ مُجْتَهِداتٍ.

Прочитайте вголос чотири колонки праворуч одну за одною. У кожній парі змінилося лише друге слово; перше в усіх чотирьох лишилося недоторканим.

4. «Знахідний відмінок» — не завжди фатха. مَنْصوب називає відмінок, а не позначку, і кожен тип слова показує його по-своєму (повна система — в уроці 40; тут — робочий зріз). Неозначений однини чоловічого роду бере фатху-танвін на підпірному аліфі: كَبيرًا، مُتْعَبًا، مُهَنْدِسًا. Слово, що закінчується на ة, бере обидві фатхи просто на самій ة, без аліфа: مَريضَةً، جَديدَةً، سَعيدَةً. Ціла чоловіча множина взагалі не використовує фатху — вона змінює ـونَ на ـينَ: مَشْهورونَ -> مَشْهورينَ. Ціла жіноча множина бере касру: مُجْتَهِداتٌ -> مُجْتَهِداتٍ. Двоїна змінює ـانِ на ـَيْنِ: سَعيدانِ -> سَعيدَيْنِ. А означений присудок просто бере голу фатху без танвіна: كانَ هٰذا الرَّجُلُ المُديرَ.

5. Множина неістот зберігає своє узгодження з уроку 11. Перенесення речення в минулий час не змінює, хто з чим узгоджується. Якщо підмет — множина речей, дієслово стоїть у жіночому роді однини, і присудок теж у жіночому роді однини:

كانَتِ الكُتُبُ جَديدَةً. / كانَتِ الغُرَفُ نَظيفَةً.

Не *كانَتِ الكُتُبُ جَديداتٍ і не *كانوا الكُتُبُ. Тут накладаються два правила, і учні зазвичай гублять старіше з них: урок 11 визначає форму присудка, цей урок визначає його закінчення.

6. كانَ — це أَجْوَف: основа коротшає до كُنْ. Корінь — ك-و-ن, і و видно в теперішньому часі يَكونُ та в іменнику كَوْنٌ. У كانَ цей و розтягнувся в довгий аліф. Довгий голосний не виживає в закритому складі дієслова, тож щойно ви додаєте закінчення, яке починається з приголосного — а кожне таке закінчення починається із сукуна на основі, — аліф зникає й лишає по собі коротку дамму:

كانَ + ـْتُ -> كُنْتُ ، كانَ + ـْنا -> كُنّا ، كانَ + ـْتُمْ -> كُنْتُمْ

Закінчення, які починаються з голосного, лишають аліф недоторканим: كانَ، كانَتْ، كانوا، كانا، كانَتا. Тож парадигма чітко розпадається на дві частини, а *كانْتُ — аліф плюс сукун — це форма, якої арабське дієслово не приймає. (Ще одна деталь: هُنَّ додає ـْنَ до كُنْ, і два ن зливаються в шадду: كُنَّ.) Це скорочення відбувається в кожному порожньому дієслові, хоч короткий голосний, що лишається, різниться — قالَ дає قُلْتُ, باعَ дає بِعْتُ із касрою — і урок 50 перетворює це на загальне правило. Тут вам потрібне лише це одне дієслово.

7. Перед повним іменником كانَ узгоджується лише за родом. كانَ — це дієслово, що стоїть перед своїм підметом, тож урок 19 діє без змін: воно лишається однини й узгоджується лише за родом:

كانَ الطُّلّابُ مُتْعَبينَ. / كانَتِ الطّالِباتُ مُتْعَباتٍ.

Форми множини كانوا і كُنَّ з’являються лише тоді, коли далі не йде іменник-підмет, бо тоді він уже всередині самого дієслова: كانوا مُتْعَبينَ. І зверніть увагу на маленьку касру в كانَتِ: ت жіночого закінчення без голосного, тож перед الـ воно позичає касру, щоб з’єднати два слова (урок 18).

8. Присудок типу شِبْه جُمْلَة узагалі не змінюється. Якщо присудок — це прийменник зі своїм іменником або слово на кшталт عِنْدَ чи هُناكَ (урок 17), немає жодного окремого слова, яке могло б узяти знахідне закінчення, і нічого не відбувається, крім появи كانَ:

الكِتابُ عَلَى الطّاوِلَةِ. -> كانَ الكِتابُ عَلَى الطّاوِلَةِ. عِنْدي كِتابٌ. -> كانَ عِنْدي كِتابٌ. هُناكَ اِجْتِماعٌ. -> كانَ هُناكَ اِجْتِماعٌ.

Придивіться уважно до останніх двох. كِتابٌ і اِجْتِماعٌ — не присудки, а відкладений підмет, اسْمُ كانَ, тож вони лишаються مَرْفوع. *كانَ عِنْدي كِتابًا — дуже поширена помилка, що виникає з рефлексу «كانَ означає знахідний відмінок», застосованого не до того слова. Присудок тут — عِنْدي, а прийменникова фраза не має закінчення, яке можна дати.

9. كُنْتُ أَدْرُسُ = «я, бувало, навчався / я навчався (у процесі)». Присудком може бути й ціле речення, а найкорисніший випадок — це كانَ, за яким іде дієслово المُضارِع. Саме таким поєднанням арабська висловлює дві речі, яких не може сказати сам الماضي: звичку в минулому та дію в процесі в минулому.

كُنْتُ أَدْرُسُ العَرَبِيَّةَ كُلَّ مَساءٍ. — я, бувало, вивчав арабську щовечора. كانَتْ تَعْمَلُ في مَطْعَمٍ صَغيرٍ. — вона працювала / працювала, бувало, у маленькому ресторані.

Обидва дієслова несуть особу, і вона має бути однаковою: كُنْتُ أَدْرُسُ، كُنّا نَدْرُسُ، كانوا يَدْرُسونَ. مُضارِع зберігає своє звичайне закінчення مَرْفوع — тут нема жодного відмінка, який можна змінити, бо в речення немає закінчення. Користуйтеся моделлю; поки що не шукайте її родичів.

10. لَيْسَ — той самий механізм, тільки в теперішньому часі. لَيْسَ البَيْتُ كَبيرًا і كانَ البَيْتُ كَبيرًا побудовані однаково: дієвідмінюване дієслівне слово, اسْم, залишений مَرْفوع, і خَبَر, притягнутий у مَنْصوب. Навіть дієвідмінювання римуються, бо لَيْسَ розбиває свою основу точнісінько там, де й كانَ (لَيْسَ / لَسْتُ, كانَ / كُنْتُ). Якщо вмієте одне — вмієте й інше; كانَ — просто голова родини, а урок 43 знайомить із рештою.

11. Закінчення, яке справді чути. Відмінкові закінчення зникають на паузі — ـٌ у كَبيرٌ і ـٍ у مُجْتَهِداتٍ просто не вимовляють, коли зупиняються. Знахідний ـًا — виняток: у الوَقْف танвін пом’якшується, але аліф лишається, тож كانَ البَيْتُ كَبيرًا справді закінчується чутним довгим ā. Скажіть كُنْتُ مُتْعَبٌ носію арабської — і помилку почують, а не просто побачать на письмі. Уже заради цього варто відпрацьовувати це вголос.

12. Не в цьому уроці. У كانَ велика родина і велике майбутнє, і все це навмисно відкладено: أَصْبَحَ، صارَ، ظَلَّ، ما زالَ - أَخَوات كانَ — це урок 43; заперечне لَمْ يَكُنْ потребує усіченого способу (джазм) і чекає до уроків 35 і 37; كانَ قَدْ فَعَلَ, давноминулий час, — урок 45. Один попередній погляд можна дозволити безкоштовно, бо майбутній час у вас уже є (урок 24): سَيَكونُ робить точно те саме, що й كانَ, лише в протилежному напрямку — سَيَكونُ الجَوُّ جَميلًا غَدًا.

Форми й моделі

كانَ у минулому часі — десять осіб однини та множини

Три клітинки двоїни опущено вище лише для стислості таблиці; вони будуються так само: أَنْتُما كُنْتُما، هُما كانا (ч. р.), هُما كانَتا (ж. р.). Самі закінчення — точнісінько той самий набір з уроку 18: тут нового вчити нічого, крім основи.

Де ламається основа

Перетворення іменного речення

Як مَنْصوب показується на присудку

كانَ + المُضارِع — «бувало робив / робив (у процесі)»

Приклади

Типові помилки

• كانَ البَيْتُ كَبيرٌ. -> كانَ البَيْتُ كَبيرًا. — اسْم зберігає свою дамму, خَبَر бере фатху. Залишити присудок у формі مَرْفوع — безумовно найпоширеніша помилка з كانَ.
• كانَ الطُّلّابُ مُجْتَهِدونَ. -> كانَ الطُّلّابُ مُجْتَهِدينَ. — ціла чоловіча множина показує знахідний відмінок як ـينَ. Тут нема фатхи, яку можна написати, але зміна відмінка справжня.
• كانْتُ في البَيْتِ. -> كُنْتُ في البَيْتِ. — основа дієслова не зберігає довгий аліф перед сукуном. Кожне закінчення, що починається з приголосного, коротшає основу до كُنْ із даммою.
• كانَتِ الكُتُبُ جَديداتٍ. -> كانَتِ الكُتُبُ جَديدَةً. — множина неістот бере узгодження в жіночому роді однини (урок 11), і كانَ це правило не скасовує.
• كانَ عِنْدي كِتابًا. -> كانَ عِنْدي كِتابٌ. — тут عِنْدي — присудок, а كِتابٌ — відкладений اسْمُ كانَ, тож лишається مَرْفوع. Присудок типу شِبْه جُمْلَة не має закінчення, яке можна дати.
• كانَ الطّالِبَةُ مَريضَةً. -> كانَتِ الطّالِبَةُ مَريضَةً. — كانَ — звичайне дієслово, і воно має узгоджуватися за родом з іменником після себе, зі сполучною касрою перед الـ.
• كانوا الطُّلّابُ مُتْعَبينَ. -> كانَ الطُّلّابُ مُتْعَبينَ. — дієслово, поставлене перед іменником-підметом, лишається однини (урок 19). كانوا — для випадку, коли далі не йде іменник-підмет.
• كُنْتُ مُدَرِّسٌ في مَدْرَسَةٍ صَغيرَةٍ. -> كُنْتُ مُدَرِّسًا في مَدْرَسَةٍ صَغيرَةٍ. — підмет міститься всередині كُنْتُ, тож іменник після нього може бути лише خَبَر, і він стоїть у формі مَنْصوب.
• كُنْتُ دَرَسْتُ العَرَبِيَّةَ كُلَّ مَساءٍ. -> كُنْتُ أَدْرُسُ العَرَبِيَّةَ كُلَّ مَساءٍ. — «бувало» — це كانَ плюс теперішній час. كانَ плюс дієслово минулого часу — це інший час, і він чекає до уроку 45.
• كانَ الكِتابُ عَلَى الطّاوِلَةَ. -> كانَ الكِتابُ عَلَى الطّاوِلَةِ. — після прийменника іменник стоїть у формі مَجْرور, хоч би що ще відбувалося в реченні.

Поради

• Перш ніж щось перетворювати, поставте одне питання: присудок — це одне слово чи фраза з прийменником? Одне слово бере знахідний відмінок; شِبْه جُمْلَة не бере нічого.
• Швидкий орієнтир для слуху: іменне речення в теперішньому часі закінчується дамма-дамма, у минулому — дамма-фатха. البَيْتُ كَبيرٌ -> كانَ البَيْتُ كَبيرًا. Дві дамми поспіль — це ваш сигнал тривоги, що كانَ проігноровано.
• Промовляйте كانَ разом із присудком, ніколи без нього: كُنْتُ مُتْعَبًا، كُنْتَ مُتْعَبًا، كُنْتِ مُتْعَبَةً، كانَ مُتْعَبًا، كانَتْ مُتْعَبَةً… Тоді ـًا подорожує разом із формою і ніколи не губиться.
• Впорядкуйте парадигму за першою літерою закінчення, а не завчайте десять окремих форм: голосний зберігає كان, приголосний дає كُنْ. Це два факти замість десяти.
• Поверніться до речень, які ви написали для уроків 2, 12 і 21, і перетворіть кожне з них на минулий час. Перетворення власного матеріалу варте більше, ніж будь-який новий набір прикладів.
• Промовляйте знахідний відмінок уголос. Це одне з небагатьох закінчень, яке зберігається на паузі, тож це найдешевший спосіб зробити свою арабську мову звучною з відмінками, а не лише написаною з ними.
• Поки що відкладіть родичів: أَصْبَحَ і ما زالَ (урок 43), لَمْ يَكُنْ (урок 35) і كانَ قَدْ فَعَلَ (урок 45). Одне дієслово, одне правило відмінка — це вже повноцінна й корисна навичка сама по собі.