Коротко

Англійська мова позначає час і місце прийменниками: in the morning («вранці»), at night («уночі»), in front of the house («перед будинком»). Арабська теж так уміє — في الصَّباحِ цілком годиться, — але її повсякденна відповідь — відмінкове закінчення. Береться іменник, що називає час чи місце, і ставиться в знахідний відмінок: صَباحًا «вранці», لَيْلًا «уночі», أَمامَ البَيْتِ «перед будинком». Перед ним нічого не пишуть і нічого не вимовляють. Назва, яку старі граматисти дали такому слову, пояснює це якнайточніше: المَفْعولُ فيهِ, «те, в чому відбулася дія» — في схований усередині слова, в його закінченні.

Роботи тут небагато, а віддача — миттєва, бо це слова, потрібні в кожному реченні про день, місце чи звичку. Є два закінчення, які треба контролювати: фатха на самій обставині і — для слів місця — касра на іменнику одразу після неї, бо أَمامَ، تَحْتَ، بَعْدَ та подібні до них зазвичай є першим членом إِضافَة. Додайте одне орфографічне правило про те, куди ставити маленький аліф танвіна, — і ви зможете сказати, коли, де і як.

Правило

1. ظَرْف — це іменник, що виконує роботу прислівника. صَباحٌ — це «ранок», цілком звичайний іменник. Постав його в знахідний відмінок — і він перестає називати річ і починає називати час: صَباحًا «вранці». Більше нічого не змінюється — жодної частки, жодного артикля. Саме тому урок 16 попереджав, що عِنْدَ، مَعَ، قَبْلَ، بَعْدَ насправді не حُروفُ جَرّ: прийменник — це حَرْف і взагалі не має відмінка, а це أَسْماء, які зазвичай стоять у знахідному відмінку. ظَرْف відповідає на одне з двох питань: مَتى؟ (коли) або أَيْنَ؟ (де).

2. Час: неозначений іменник із танвіном-фатхою. Основний набір короткий, і його варто вивчити цілим блоком: صَباحًا، مَساءً، لَيْلًا، نَهارًا، ظُهْرًا، غَدًا، أَحْيانًا، دائِمًا، أَبَدًا. Той самий знахідний відмінок вимірює й тривалість часу: اِنْتَظَرْتُ ساعَةً «я чекав годину», دَرَسَ سَنَةً «він навчався рік». Дві практичні примітки:

• في + означений іменник часу — так само правильний варіант, а не помилка: і صَباحًا, і في الصَّباحِ годяться, а في المَساءِ настільки ж уживане, як і مَساءً. Чого не можна робити — це вживати обидва варіанти водночас.
• أَبَدًا потребує заперечення, щоб означати «ніколи»: لا أُدَخِّنُ أَبَدًا «я ніколи не курю». Саме по собі воно заперечення не несе.

3. Означений тип — і два застиглих слова часу. Більшість обставин часу неозначені, але кілька з них означені й водночас стоять у знахідному відмінку. اليَوْمَ «сьогодні» та اللَّيْلَةَ «цього вечора/цієї ночі» несуть الـ і все одно беруть фатху, бо лишаються обставинами: اليَوْمَ وَصَلَ الضَّيْفُ. Порівняйте اليَوْمُ جَميلٌ «день гарний» — там це слово є підметом речення, тож стоїть у формі مَرْفوع. الآنَ «зараз» завжди закінчується на фатху й ніколи не змінюється. أَمْسِ «учора» — це مَبْنِيّ: вжите як обставина, воно застигає з касрою, хоч би де стояло в реченні, тож нема ні *أَمْسًا, ні *أَمْسَ — лише أَمْسِ. Нарешті, означену часову фразу можна побудувати як إِضافَة, де перше слово стоїть у знахідному відмінку: يَوْمَ الجُمُعَةِ «у п’ятницю», صَباحَ الغَدِ «завтра вранці», مَساءَ السَّبْتِ «у суботу ввечері».

4. Слова місця й відношення: фатха на ظَرْف, касра на іменнику після нього. Це найкорисніше правило в усьому уроці. Реляційні слова أَمامَ، خَلْفَ، وَراءَ، فَوْقَ، تَحْتَ، بَيْنَ، عِنْدَ، حَوْلَ، داخِلَ، خارِجَ، قَبْلَ، بَعْدَ، خِلالَ، أَثْناءَ роблять одразу дві речі:

• самі вони стоять у знахідному відмінку, тож їхнє власне закінчення — гола фатха; єдине, що може це змінити, — прийменник перед ними, див. пункт 6;
• вони є першим членом إِضافَة, тож усе, що казав урок 20, стосується і їх — без الـ, без танвіна, а наступний іменник стоїть у формі مَجْرور.

أَمامَ البَيْتِ، خَلْفَ المَدْرَسَةِ، فَوْقَ الطّاوِلَةِ، تَحْتَ السَّريرِ، عِنْدَ البابِ، حَوْلَ المَدينَةِ، قَبْلَ الظُّهْرِ، بَعْدَ الدَّرْسِ، خِلالَ الأُسْبوعِ، أَثْناءَ الرِّحْلَةِ. Два голосні, завжди та сама модель: -a … -i. Промовляйте їх як одну одиницю, поки пара не стане автоматичною.

بَيْنَ потребує двох речей, між якими стояти, тож після нього йде двоїна, множина або два іменники, з’єднані و: بَيْنَ الطّالِبَيْنِ، بَيْنَ الطُّلّابِ، بَيْنَ البَيْتِ وَالمَدْرَسَةِ. Двоїна після нього стоїть у родовому відмінку, тож закінчується на ـَيْنِ, а не на ـانِ.

5. Із займенником ті самі слова беруть приєднаний набір. Оскільки ظَرْف є مُضاف, займенник, що йде далі, — звичайний مُضافٌ إِلَيْهِ, точнісінько як в كِتابُهُ: أَمامَهُ «перед ним», عِنْدَنا «у нас/ми маємо», بَعْدَكَ «після тебе», بَيْنَهُما «між ними двома», حَوْلي «навколо мене». Лише займенник першої особи ي заміняє фатху: أَمامي، عِنْدي، بَعْدي.

6. Не ставте في перед словами місця. في вже й так закладено всередину слова, тож *في أَمامِ البَيْتِ — це подвійний прийменник, одна з найгучніших помилок учнів. Кажіть أَمامَ البَيْتِ.

Є справжній виняток, і його варто знати, бо ви його зустрінете в текстах: після مِنْ чи إِلى ці слова поводяться як звичайні іменники й стоять у родовому відмінку — مِنْ أَمامِ البَيْتِ «з-перед будинку», مِنْ تَحْتِ الطّاوِلَةِ «з-під столу», مِنْ عِنْدِهِ «з його місця», إِلى جانِبِ النَّهْرِ «до боку річки». Повсякденне слово для «поряд із» — саме такого типу: بِجانِبِ البَيْتِ, з بِـ і касрою. Тож перевірка проста — прийменник спереду означає родовий відмінок, нічого спереду — знахідний.

Одне слово зі списку однаково добре почувається в обох варіантах: і أَثْناءَ الرِّحْلَةِ, і في أَثْناءِ الرِّحْلَةِ — стандартна літературна арабська, тож не «виправляйте» варіант із في, коли зустрінете його.

7. قَبْلُ і بَعْدُ самостійно, без другого члена. Коли другий член опущено, але його все одно розуміють, ці два слова застигають із даммою: رَأَيْتُهُ مِنْ قَبْلُ «я бачив його раніше», وَصَلْنا مِنْ بَعْدُ «ми прибули пізніше». Це закам’яніла ідіома, а не відмінок, який треба обчислювати; вивчіть обидві фрази як лексику. З наступним іменником вони знову звичайні: قَبْلَ الظُّهْرِ.

8. Спосіб дії їде на тому самому знахідному відмінку. Те, як щось робиться, використовує точнісінько те саме закінчення: سَريعًا «швидко», جَيِّدًا «добре», كَثيرًا «багато», قَليلًا «трохи», تَقْريبًا «приблизно», مَعًا «разом», أَيْضًا «також». Зауважте: арабська не узгоджує ці слова ні з чим — тут це не прикметники, тож *يَتَكَلَّمُ جَيِّدٌ неправильне так само, як неправильне англійське «he speaks good».

У багатьох із них є пара-близнюк, побудована з بِـ + масдар у родовому відмінку: بِسُرْعَةٍ، بِهُدوءٍ، بِسُهولَةٍ، بِشَكْلٍ جَيِّدٍ. Обидва варіанти цілком стандартні. سَريعًا і بِسُرْعَةٍ взаємозамінні; для «тихо» й «легко» звичайною ідіомою є фраза з بِـ — голий знахідний у такому значенні ви навряд чи колись зустрінете. Коли сумніваєтеся, безпечний шлях — بِـ + іменник.

Примітка на майбутнє: коли знахідний відмінок описує стан особи, а не спосіб дії — «він повернувся втомленим», «вона пішла усміхаючись» — це الحال, споріднена, але окрема конструкція зі своїми правилами узгодження. Це урок 55, і поки що вам це не потрібно.

9. Де стоїть аліф танвіна. Танвін-фатху зазвичай підпирає аліф, який пишуть, але ніколи не читають як окремий склад: سَريعًا، كِتابًا، شُكْرًا، صَباحًا. Два закінчення відмовляються від цього аліфа:

• слово, що закінчується на ة, бере танвін просто на самій ة: سَنَةً، لَيْلَةً، مَرَّةً — ніколи *سَنَةاً;
• слово, що закінчується на хамзу, яка вже стоїть після довгого аліфа, бере танвін просто на хамзі: مَساءً، ماءً، هَواءً. Написання *مَساءاً — орфографічна помилка, а не варіант: так вийшло б два аліфи поспіль.

Хамза, що не стоїть після довгого аліфа, зберігає підпору як зазвичай: شَيْئًا، جُزْءًا، بُطْئًا.

10. Це єдине закінчення, яке справді чути. Вступ до вимови навчав паузальної форми: наприкінці висловлювання закінчення ـُ й ـِ просто опускаються. А обставинне ـً — ні: воно зберігається як довге ā. Саме тому شُكْرًا і جَيِّدًا мають чіткий довгий голосний наприкінці навіть у мовців, які не вимовляють жодного іншого відмінкового закінчення. Практично: це закінчення варто вимовляти вголос завжди.

11. Позиція вільна, і ظَرْف може бути цілим присудком. Обставина може стояти після дієслова (سافَرْتُ صَباحًا) або відкривати речення для наголосу (صَباحًا سافَرْتُ). А фраза місця може сама по собі бути خَبَر іменного речення, точнісінько як фраза з في в уроці 17: المِفْتاحُ تَحْتَ السَّريرِ، الحَديقَةُ خَلْفَ البَيْتِ.

Чого цей урок не охоплює: приєднання цілого підрядного речення до слова часу — عِنْدَما وَصَلَ، بَعْدَ أَنْ أَكَلَ — це урок 38, і знахідний відмінок, що повторює власний масдар дієслова для підсилення, — це урок 60.

Форми й моделі

Час — неозначений іменник у знахідному відмінку (ظُروفُ الزَّمان):

Слова часу, які не йдуть за цією моделлю:

Місце й відношення — фатха на ظَرْف, касра на іменнику після нього (ظُروفُ المَكان):

Ті самі слова із приєднаним займенником (лише ي витісняє фатху):

Рядки двоїни та жіночої множини (ـكُما، ـهُما، ـكُنَّ، ـهُنَّ) працюють точнісінько як в уроці 7, тож тут їх опущено.

Спосіб дії: знахідний відмінок і його пара-близнюк із بِـ:

Де стоїть танвін-фатха:

Приклади

Типові помилки

• أَمامُ البَيْتِ -> أَمامَ البَيْتِ — без нічого спереду ظَرْف лишається в знахідному відмінку. Його закінчення — фатха, хоч би що робило дієслово поруч; лише прийменник перед ним (مِنْ أَمامِ البَيْتِ) робить його родовим.
• أَمامَ البَيْتُ -> أَمامَ البَيْتِ — а іменник після нього стоїть у родовому відмінку, бо ظَرْف є першим членом إِضافَة. Модель завжди та сама: -a … -i.
• في أَمامِ البَيْتِ -> أَمامَ البَيْتِ — без прийменника спереду. في уже й так закладений в обставину; саме це буквально й означає المَفْعولُ فيهِ.
• أَمامًا البَيْتِ -> أَمامَ البَيْتِ — مُضاف не бере ні танвіна, ні الـ, тож *الأَمامَ البَيْتِ неправильне з тієї самої причини.
• يَتَكَلَّمُ جَيِّدٌ -> يَتَكَلَّمُ جَيِّدًا — слово способу дії стоїть у знахідному відмінку, а не є прикметником у називному, що узгоджується з підметом.
• مَساءاً -> مَساءً — кінцева хамза після довгого аліфа сама несе танвін; додавання підпірного аліфа дало б два аліфи поспіль.
• سَنَةاً -> سَنَةً — те саме для слова, що закінчується на ة. Підпірний аліф — лише для слів, що закінчуються на звичайний приголосний.
• أَمْسًا -> أَمْسِ — أَمْسِ — це مَبْنِيّ: одна застигла форма з касрою, без відмінкового закінчення й без танвіна.
• اليَوْمُ وَصَلَ الضَّيْفُ -> اليَوْمَ وَصَلَ الضَّيْفُ — اليَوْمَ означене, але тут це все одно обставина, тож знахідний відмінок. Дамма зробила б його підметом: اليَوْمُ جَميلٌ.
• بَيْنَ الطّالِبانِ -> بَيْنَ الطّالِبَيْنِ — після بَيْنَ двоїна стоїть у родовому відмінку, тож закінчується на ـَيْنِ. Називний ـانِ не може виступати як مُضافٌ إِلَيْهِ.

Поради

• Тренуйте слова місця як наспів із двох голосних, ніколи як окремі слова: أَمامَ البَيْتِ، تَحْتَ السَّريرِ، بَعْدَ الدَّرْسِ. Пара закінчень — це граматика; значення — просто лексика.
• Швидка перевірка для будь-якої обставини, у якій сумніваєтеся: чи можна поставити перед нею англійське «in» або «at»? Якщо так, арабська нічого не ставить спереду й дає фатху в кінці.
• Коли не можете згадати, чи існує слово способу дії в знахідному відмінку, покладайтеся на بِـ + іменник у родовому: بِسُرْعَةٍ، بِهُدوءٍ، بِسُهولَةٍ. Це ніколи не буде помилкою, і саме це найчастіше вживають у письмі.
• Стежте за закінченням після بِـ: це прийменник, тож بِسُرْعَةٍ із касрою — ніколи *بِسُرْعَةً.
• Запам’ятовуйте اليَوْمَ، الآنَ، أَمْسِ як три окремі нестандартні одиниці, а не намагайтеся їх вивести. Усе інше в наборі часу — регулярне.
• Вимовляйте ـً уголос навіть у поодиноких словах. Це єдине відмінкове закінчення, яке зберігається в паузальній формі, тож شُكْرًا، جَيِّدًا، سَريعًا у мовців, які говорять уважно, закінчуються чітким довгим голосним.
• У невокалізованому тексті слова місця все одно впізнавані: أمام البيت не має ні ال, ні сполучного слова — це візуальна ознака конструкції ідафа. Читайте це як ظَرْف + родовий відмінок.
• Поки що не тягніться до عِنْدَما чи بَعْدَ أَنْ. Доки далі йде іменник, цей урок вас покриває; наступне дієслово — це урок 38.