Коротко

Урок 19 побудував речення з двох частин: дієслова та іменника, що виконує дію, — ذَهَبَ الطُّلّابُ. Цей урок додає третю частину — те, на що дія спрямована, — المَفْعولُ بِهِ. Він стоїть після виконавця дії і має закінчення знахідного відмінка: قَرَأَ الطّالِبُ الكِتابَ, «студент прочитав книжку». Англійська розрізняє підмет і додаток за їхньою позицією в реченні. Арабська розрізняє їх за закінченнями, тому такий курс, як цей, друкує кожен голосний: дамма на الطّالِبُ і фатха на الكِتابَ — це вся різниця між тим, хто читав, і тим, що читали.

Друга половина уроку — про те, що відбувається, коли додаток виражений займенником. Англійська каже «he saw me» окремим словом; арабська приклеює займенник до кінця дієслова — شاهَدَني. Закінчення тут майже ті самі, що ви вже вивчили для іменників в уроці 7, із одним доповненням, яке має власну назву й власну типову помилку: نونُ الوِقايَة - ن, яку дієслово ставить між собою і ـي слова «мене». كِتابي — це «моя книжка»; سَأَلَني — це «він запитав мене». І ніколи навпаки.

Правило

1. Дієслово, виконавець дії, додаток — саме в такому порядку. Нейтральне дієслівне речення тепер має три позиції: فِعْل + فاعِل + مَفْعول بِهِ. Виконавець дії зберігає свою дамму називного відмінка, а додаток набуває фатхи:

• قَرَأَ الطّالِبُ الكِتابَ.
• فَتَحَتِ المُعَلِّمَةُ البابَ.
• شَرِبَ الوَلَدُ الحَليبَ.

Усе, що ви вивчили про узгодження в уроці 19, лишається без змін: дієслово, що стоїть перед своїм підметом, залишається в однині й копіює лише рід (شَرِبَتِ البَناتُ الحَليبَ). Додаток жодним чином не впливає на дієслово — він не змінює ні його форми, ні його закінчення.

Лише дієслово, яке може безпосередньо «дотягнутися» до іменника, — فِعْل مُتَعَدٍّ — бере مَفْعول بِهِ. Дієслова на кшталт ذَهَبَ і جَلَسَ узагалі його не беруть, а третя група досягає свого додатка через прийменник (بَحَثَ عَنْ، سَأَلَ عَنْ). Розбір цих трьох груп — тема уроку 30; тут кожне дієслово — таке, що просто бере іменник.

2. Означений чи невизначений — це все одно додаток. Знахідний відмінок і означеність — це два окремі перемикачі, і обидва можуть бути ввімкнені одночасно:

• قَرَأَ الطّالِبُ الكِتابَ. — означений додаток, звичайна фатха.
• قَرَأَ الطّالِبُ كِتابًا. — невизначений додаток, танвін-фатха (урок 4).

3. Ролі несуть закінчення, тож порядок слів може змінюватися. Оскільки фатха позначає додаток, хоч би де він стояв, арабська може для наголосу поставити додаток перед виконавцем дії — якщо тільки закінчення утримують ці дві ролі окремо: سَأَلَ المُعَلِّمُ الطّالِبَ означає «вчитель запитав студента», тоді як سَأَلَ المُعَلِّمَ الطّالِبُ — ті самі три слова, лише два голосні поміняні місцями — означає «студент запитав учителя». Читайте так, але пишіть у звичайному порядку. Коли закінчення не надруковані, арабський читач покладається на контекст і на порядок за замовчуванням, і саме тому цей порядок за замовчуванням має значення.

4. Маркер знахідного відмінка змінюється залежно від класу числа. Це та частина, яку ті, хто вчить мову, пропускають, а потім помиляються роками. Фатха — це маркер лише для однини й ламаної множини. Двоїна і обидві цілі множини позначають знахідний відмінок літерою або іншим голосним:

• مُفْرَد — фатха: الكِتابَ، كِتابًا
• جَمْع تَكْسير — фатха: الكُتُبَ، كُتُبًا
• مُثَنّى — закінчення ـَيْنِ: الكِتابَيْنِ، كِتابَيْنِ
• جَمْع مُذَكَّر سالِم — закінчення ـينَ, а не фатха: المُعَلِّمينَ
• جَمْع مُؤَنَّث سالِم — касра, а не фатха: المُعَلِّماتِ، مُعَلِّماتٍ

Поки що просто сприймайте це як факти й тренуйте їх; теорія, яка об’єднує їх, — العَلاماتُ الفَرْعِيَّة, «замінні маркери» — це урок 40. Два з них окупаються негайно: для цілої чоловічої множини й цілої жіночої множини форма додатка й форма після прийменника збігаються (رَأَيْتُ المُعَلِّمينَ / مَعَ المُعَلِّمينَ، رَأَيْتُ المُعَلِّماتِ / مَعَ المُعَلِّماتِ). Одна форма покриває обидві функції, і лише називний відмінок стоїть окремо.

5. Німий аліф і паузальне читання. Невизначений додаток додає «місце» для аліфа, яке ви зустрічали в уроці 4: كِتابًا، دَرْسًا، مَقالًا — але не на слові, що закінчується на ة (رِسالَةً), і не на слові, що закінчується на ـى (مَقْهًى), і не на ماءً. Цей аліф робить реальну роботу. Усі три танвіни зникають у повній паузі, але تَنْوينُ الفَتْحِ залишає по собі слід: він читається як довге а. Зупиніться після قَرَأْتُ كِتابًا — і вимовите слово, що закінчується довгим голосним, тоді як قَرَأْتُ الكِتابَ закінчується голим приголосним, а رِسالَةً, прочитане в паузі, закінчується h-звуком ة. Це єдиний відмінковий голосний, що переживає الوَقْف — літерні закінчення ـَيْنِ і ـينَ з правила 4 теж переживають паузу, — тож саме цей голосний ви справді почуєте в ретельному мовленні, навіть у паузі.

6. Займенник-додаток приєднується до дієслова. Коли додаток — це «мене, тебе, його, її, нас, їх», арабська не ставить окреме слово після дієслова — вона вішає займенник на кінець дієслова, без пробілу:

• شاهَدَ المُديرَ → شاهَدَهُ
• سَأَلْتُ المُعَلِّمَةَ → سَأَلْتُها
• أُحِبُّ المَدينَةَ → أُحِبُّها

Самостійні займенники з уроку 6 для цього не годяться. أُحِبُّ هُوَ і شاهَدَ هُمْ — це не арабська мова; هُوَ і هُمْ — вільні займенники називного відмінка, і вони ніколи не служать додатком дієслова. (Арабська все ж зберігає одне слово-носій, إِيّا, для рідкісної позиції, де займеннику-додатку немає на яке дієслово спертися: إِيّاهُ، إِيّاكَ. На цьому рівні розпізнавайте його під час читання, але не використовуйте на письмі.)

7. نونُ الوِقايَة - ن захисту. Усі закінчення — ті самі, що ви вивчили для іменників, крім першої особи. Іменник бере голий ـي; дієслово бере ـني, із додатковим ن спереду:

• الاسْم: كِتابي، بَيْتي، سُؤالي، رَأْيي
• الفِعْل: سَأَلَني، شاهَدَني، فَهِمَني، يَعْرِفُني

Пояснення граматиків тут точне, і його варто запам’ятати: ـي слова «мене» «проковтує» будь-який голосний, на який воно потрапляє (саме тому كِتابُ + ي дає كِتابي, а дамма зникає). Кінцевий голосний дієслова — частина його дієвідмінювання, і його не можна проковтнути, тож на удар приймає ن — воно «захищає» дієслово, звідси й назва الوِقايَة. Той самий захисний ن уже є у ваших прийменниках: مِنّي і عَنّي — це مِنْ / عَنْ плюс той самий ن плюс ـي, і деякі частки теж його використовують (إِنَّني, урок 44).

Два наслідки. По-перше, ـني призначений для додатка: سَمِعَني означає «він почув мене», а не «моє слухання». По-друге, ن з’являється лише в першій особі однини — усі інші займенники приєднуються до дієслова точнісінько так само, як до іменника: شاهَدَكَ، شاهَدَها، شاهَدَهُمْ.

8. هُ чи هِ — та сама гармонія, що й в іменниках. Чотири закінчення на ه зберігають свою дамму після фатхи, дамми, сукуна або довгого а / у, і переходять у касру після касри або йа:

• شاهَدَهُ، شاهَدَتْهُ، شاهَدْتُهُ، شاهَدوهُ
• شاهَدْتِهِ «ти (ж.р., одн.) побачила його» — касра ـتِ тягне закінчення вниз

Це той самий рефлекс, що дає вам بِهِ، فيهِ، عَلَيْهِ і كِتابِهِ в уроці 7. У дієсловах тригер із касрою трапляється рідко, тож هُ — це ваш варіант за замовчуванням.

9. Невеликі «шви» на боці дієслова. Дві дієвідмінювані форми трохи змінюють себе, коли з’являється займенник:

• множинне ـوا втрачає свій німий аліф: شاهَدوا → شاهَدوهُ، سَأَلوا → سَأَلوني
• закінчення ـتُمْ обростає вавом: شاهَدْتُمْ → شاهَدْتُموهُ، سَأَلْتُمْ → سَأَلْتُموني

Більше нічого не змінюється. Дієслово зберігає власні голосні, а займенник просто йде за ним.

10. Займенник-додаток вискакує перед підметом-іменником. Приєднаний займенник не може стояти самостійно, тож він залишається приклеєним до дієслова, навіть коли виконавець дії — повний іменник. Результат виглядає так:

• سَأَلَني المُديرُ عَنِ العَمَلِ. — «керівник запитав мене про роботу»
• شاهَدَهُمُ الجارُ فِي الحَديقَةِ. — «сусід побачив їх у саду»

Порядок такий: дієслово + займенник-додаток + іменник-підмет. Це не особлива конструкція — це єдине місце, куди може піти займенник.

11. Залишено на потім. Фатха з’являється ще в кількох функціях, і в кожної свій урок: присудок كانَ (كانَ الطّالِبُ مَريضًا) — це урок 32; обставини часу й місця — урок 31; спільнокореневий знахідний المَفْعولُ المُطْلَق — урок 60. Речення, у якому виконавець дії взагалі не згадується — «книжку прочитали» — підвищує додаток до نائِبُ الفاعِل і є темою уроку 52. Іменники, що відмовляються від танвіна й беруть звичайну фатху замість касри (المَمْنوعُ مِنَ الصَّرْف), — це урок 41. Одну невелику родину варто відзначити вже зараз, бо вона дуже поширена: أَبٌ і أَخٌ розтягують свій відмінковий голосний у літеру, щойно до них щось приєднується, тож форми додатка — رَأَيْتُ أَباهُ، سَأَلْتُ أَخاكَ.

Форми й моделі

Маркер знахідного відмінка в різних класах числа, на одному наборі іменників. Читайте два праві стовпці один навпроти одного — називний відмінок — це форма, яку вам дали словник і урок 19:

Повна парадигма займенників-додатків на звичайному дієслові شاهَدَ «він дивився, він побачив»:

نونُ الوِقايَة одним поглядом. Той самий корінь, ті самі три літери, два різні носії:

Ті самі два займенники в усій парадигмі дієвідмінювання, щоб ви бачили, де саме «шви». Змінюється щось лише в останніх двох рядках:

Поза цими таблицями залишилися: наказовий спосіб і усічений спосіб (джазм) із приєднаним займенником (уроки 35 і 36), а також те, що відбувається на «шві» в порожніх дієсловах і дієсловах зі слабким кінцем (уроки 50 і 51).

Приклади

Типові помилки

• أَعْرِفُ المُعَلِّمونَ. -> أَعْرِفُ المُعَلِّمينَ. — ціла чоловіча множина позначає знахідний відмінок за допомогою ـينَ. المُعَلِّمونَ — це форма підмета, і вона не може бути додатком.
• رَأَيْتُ المُعَلِّماتَ. -> رَأَيْتُ المُعَلِّماتِ. — ціла жіноча множина бере касру як свій знахідний відмінок. Фатхи, яку ви тут очікуєте, для цього класу просто не існує.
• سَأَلي المُديرُ. -> سَأَلَني المُديرُ. — дієслову потрібен نونُ الوِقايَة перед ـي. Без ن слово виглядає як іменник із присвійним займенником.
• كِتابْني عَلَى الطّاوِلَةِ. -> كِتابي عَلَى الطّاوِلَةِ. — та сама помилка навпаки. Іменники беруть голий ـي; захисний ن належить лише дієсловам.
• كَتَبَ الوَلَدُ الرِّسالَةُ. -> كَتَبَ الوَلَدُ الرِّسالَةَ. — дві дамми означають двох виконавців дії. Другий іменник — це те, що написали, тож він бере фатху.
• قَرَأْتُ الكِتابانِ. -> قَرَأْتُ الكِتابَيْنِ. — знахідний відмінок двоїни — це ـَيْنِ. ـانِ — це називний відмінок, форма для виконавця дії, — а виконавець дії зазвичай стоїть після дієслова, тож сама лише позиція не підкаже вам, де хто.
• قَرَأَ الطّالِبُ كِتابَ. -> قَرَأَ الطّالِبُ كِتابًا. — невизначений додаток зберігає свій танвін, а танвін-фатха потребує свого «місця» для німого аліфа.
• أُحِبُّ هُوَ. -> أُحِبُّهُ. — займенник-додаток ніколи не буває вільним словом. هُوَ — це займенник-підмет; додаток — це закінчення ـهُ, приклеєне до дієслова.
• شاهَدْتُ هُمْ فِي السّوقِ. -> شاهَدْتُهُمْ فِي السّوقِ. — те саме правило, у множині. Пишіть дієслово та його займенник як одне слово, без пробілу.
• هَلْ شاهَدْتِهُ؟ -> هَلْ شاهَدْتِهِ؟ — після касри жіночого ـتِ закінчення هُ узгоджується й переходить у هِ, точнісінько як у فيهِ і كِتابِهِ.

Поради

• Повторюйте обидві парадигми поруч: كِتابي، كِتابُكَ، كِتابُهُ… проти شاهَدَني، شاهَدَكَ، شاهَدَهُ… Різниться лише перша позиція, і саме ця єдина невідповідність і є نونُ الوِقايَة.
• Підказка для запам’ятовування ن: ـي слова «мене» відкушує голосний перед собою, тож дієслово вдягає шолом. Іменники готові втратити своє закінчення; дієслова — ні.
• Перевіряйте будь-який іменник після дієслова, замінивши його на голе «його/її» в англійській, без прийменника між ними. Якщо це працює, арабський іменник — مَنْصوب і потребує знахідного відмінка.
• Вивчіть обидві цілі множини як один факт — «усе, що не підмет, виглядає однаково»: المُعَلِّمينَ і المُعَلِّماتِ служать однаково і додатком, і додатком прийменника.
• Не довіряйте фатсі як усій історії. Перш ніж написати додаток, запитайте себе, до якого класу належить іменник: однина й ламана множина беруть фатху, три інші класи — ні.
• Тренуйте паузальне читання كِتابًا уголос. Зупинка на довгому а часто є єдиним відмінковим голосним, який ви почуєте в кінці речення, і це швидкий спосіб звучати точно.
• Речення зі зміненим порядком слів, як-от سَأَلَ المُعَلِّمَ الطّالِبُ, призначені для читання, а не для того, щоб їх поки писати самим. Продовжуйте будувати فِعْل + فاعِل + مَفْعول, доки закінчення не стануть автоматичними.
• Поки що ігноруйте всі інші випадки вживання фатхи — після كانَ, на прислівниках, на спільнокореневому додатку. Вони прийдуть зі своїми уроками, і в кожного — свій тригер.