Коротко

Кожній мові потрібен спосіб сказати «і», «або» і «але». В арабській є короткий список сполучних часток — традиційні переліки нараховують дев’ять чи десять, — і шість із них виконують майже всю щоденну роботу: وَ، فَـ، ثُمَّ، أَوْ، لٰكِنْ، بَلْ. Кожна з них поєднує два слова (чай і каву) або два цілих речення (я зайшов і сів), не змінюючи їхньої форми. Три з шести — двобуквені, а дві з них настільки поширені, що арабська проза спирається на них так само, як англійська — на крапки.

До цього додається один граматичний нюанс, і саме тому цей урок чекав, поки ви опануєте відмінки: другий член копіює відмінок першого. جاءَ عَلِيٌّ وَخالِدٌ має два ـٌ, رَأَيْتُ عَلِيًّا وَخالِدًا має два ـً, і помилитися тут — найчутніший огріх у цій темі. Є також одне правило написання, яке нічого не коштує дотримуватися і одразу впадає в очі, якщо його порушити: وَ і فَـ пишуться злитно з наступним словом, ніколи через пробіл.

Правило

1. Три назви для складових. Сполучна частка — це حَرْفُ عَطْفٍ. Елемент перед нею — той, що вже є в реченні, — це المَعْطوفُ عَلَيْهِ. Елемент після неї, той, що додається, — це المَعْطوف:

جاءَ عَلِيٌّ وَخالِدٌ. - المَعْطوفُ عَلَيْهِ = عَلِيٌّ، حَرْفُ العَطْف = وَ، المَعْطوف = خالِدٌ.

Ці назви потрібні, бо завдяки їм наступне правило можна сформулювати в один рядок, а ще тому, що арабська граматика зараховує цю конструкцію разом із прикметником з уроку 8 до категорії التَّوابِع, «послідовників» — слів, чиє закінчення визначає інше слово, а не їхня власна роль у реченні.

2. Головне правило: المَعْطوف копіює відмінок. Це називається تَبَعِيَّة. Яке б закінчення не мав перший елемент, друге бере таке саме — бо обидва виконують у реченні одну й ту саму роль. Одна пара назв, три речення:

• مَرْفوع: جاءَ عَلِيٌّ وَخالِدٌ. — обидва є підметом, тож обидва беруть ـٌ.
• مَنْصوب: رَأَيْتُ عَلِيًّا وَخالِدًا. — обидва є додатком, тож обидва беруть ـً.
• مَجْرور: سَأَلْتُ عَنْ عَلِيٍّ وَخالِدٍ. — один прийменник охоплює обидва, тож обидва беруть ـٍ.

Те саме з артиклем замість танвіну: في البَيْتِ وَالمَدْرَسَةِ — прийменник في ставить البَيْتِ у родовий відмінок, і المَدْرَسَةِ теж опиняється там. Зверніть увагу, що не копіюється: переходить лише відмінок. Кожен іменник зберігає власну означеність, власний рід і власне число — جاءَ الأَبُ وَأَوْلادُهُ، اِشْتَرَيْتُ الكِتابَ وَقَلَمًا. Порівняйте з прикметником з уроку 8, який має узгоджуватися з іменником одразу за чотирма ознаками: відмінком, означеністю, родом і числом. المَعْطوف узгоджується лише за однією.

3. وَ і فَـ пишуться злитно — завжди. Обидві — однобуквені, а арабська мова ніколи не залишає однобуквене слово окремо, точно так само, як із بِـ، لِـ، كَـ і سَـ з уроку 24. Пишіть وَالبِنْتُ، وَخالِدٌ، فَجَلَسَ، فَنامَ — ніколи не *وَ البِنْتُ, ніколи не *فَ جَلَسَ. Пробіл тут — така сама помилка, як написати *ال بَيْت.

Інші чотири — ثُمَّ، أَوْ، لٰكِنْ، بَلْ — звичайні окремі слова з пробілом з обох боків. Два невеликі зауваження щодо звучання, що випливають із написання: перед الـ аліф — це هَمْزَةُ الوَصْل, і він не вимовляється, тож وَالمَدْرَسَةِ звучить як один суцільний потік звуку; а لٰكِنْ і بَلْ закінчуються на сукун, тож коли після них іде الـ, вони беруть допоміжну касру — لٰكِنِ الحَديقَةُ واسِعَةٌ، بَلِ الكِتابُ الآخَرُ. Це той самий допоміжний голосний, який ви зустрічали в هَلِ в уроці 15.

4. وَ — просте поєднання, без натяку на порядок. وَ — головний робочий інструмент. Вона додає одне до іншого і нічого не каже про те, що було першим і чому:

• Два іменники: القَهْوَةُ وَالشّايُ.
• Два речення: أَنا في المَكْتَبِ وَأَخي في البَيْتِ.
• Два дієслова з тим самим підметом: يَقْرَأُ وَيَكْتُبُ.

Тут варто запозичити дві звички арабської мови. По-перше, у переліку арабська зазвичай дає кожному елементу власне وَ, тоді як англійська використовує коми й одне фінальне «and»: اِشْتَرَيْتُ خُبْزًا وَجُبْنًا وَزَيْتونًا. По-друге, арабська набагато вільніше, ніж англійська, починає речення й абзаци з وَ; шкільне правило «ніколи не починай речення з „і“» в арабській не діє. Оскільки وَ не несе жодного значення послідовності, для «і потім» потрібна одна з двох наступних часток.

5. فَـ — одразу після, або отже. فَـ додає другу подію, яка настає одразу за першою, часто через неї. Англійській для цього потрібно кілька слів, а арабській — одна літера:

• دَخَلَ فَجَلَسَ. — Він увійшов і (одразу) сів.
• شَرِبَ الدَّواءَ فَنامَ. — Він випив ліки і (тому) заснув.
• سَقَطَ الكوبُ فَانْكَسَرَ. — Чашка впала і (тому) розбилася.

Два прочитання — «і одразу» та «і тому» — це не дві різні частки; яке з них спрацює, підказує контекст, і часто обидва вірні водночас. فَـ поєднує дієслова й речення; поєднання двох іменників за допомогою فَـ трапляється рідко і означає суворий порядок, тож на цьому рівні вживайте її між дієсловами.

6. ثُمَّ — потім, після паузи. ثُمَّ також означає «потім», але з проміжком часу, без натяку на те, що перша подія спричинила другу:

• شَرِبْتُ القَهْوَةَ ثُمَّ خَرَجْتُ. — Я випив каву, а потім (згодом) вийшов.
• دَرَسْتُ العَرَبِيَّةَ في القاهِرَةِ ثُمَّ عُدْتُ إِلى بَلَدي.

Отже, دَخَلَ فَجَلَسَ — це один рух, а دَخَلَ ثُمَّ جَلَسَ — це чоловік, який увійшов, щось зробив і сів пізніше. Обрати ثُمَّ там, де мало б бути فَـ, — це не граматична помилка, а помилка значення, і саме її помічають носії мови.

7. أَوْ — або, і пастка з питаннями. أَوْ пропонує альтернативу — у розповідних реченнях, у наказах і у звичайних питаннях типу «так чи ні»:

• سَأَذْهَبُ إِلى المَكْتَبَةِ أَوْ إِلى السّوقِ.
• خُذْ هٰذا أَوْ ذٰلِكَ.

Але коли саме питання і є вибором — коли ви пропонуєте комусь два варіанти й питаєте, який саме, — арабська переходить на أَمْ, як ви бачили в уроці 15: أَتَشْرَبُ قَهْوَةً أَمْ شايًا؟، هَلْ تُريدُ الشّايَ أَمِ القَهْوَةَ؟ Перевірка проста: якщо відповідь — «так» чи «ні», слово — أَوْ; якщо відповідь має бути одним із двох названих варіантів, слово — أَمْ. Обидва підпорядковуються تَبَعِيَّة точнісінько як وَ — قَهْوَةً أَمْ شايًا має два ـً.

8. لٰكِنْ — але. لٰكِنْ виражає протиставлення, і на цьому рівні це безпечний, універсальний спосіб сказати «але». Вона стоїть між двома реченнями й нічим не керує — слова після неї зберігають той відмінок, який їм дає власне речення:

• أُحِبُّ الشّايَ لٰكِنْ لا أَشْرَبُ القَهْوَةَ.
• البَيْتُ صَغيرٌ لٰكِنِ الحَديقَةُ واسِعَةٌ.

Два зауваження. Написання — لٰكِنْ, із маленьким кинджальним аліфом над ك, що позначає довгий голосний, який не записується окремою літерою, — кинджальний аліф; *لاكن із повним аліфом — помилка. А وَلٰكِنْ, із приєднаним спереду وَ, вживається щонайменше так само часто, як саме لٰكِنْ, і означає точно те саме — сприймайте обидва як одну одиницю. Є важчий родич, لٰكِنَّ із шаддою, який змушує іменник після себе стояти в знахідному відмінку; він належить до إِنَّ і його сестер з уроку 44, і поки що він вам не потрібен.

9. بَلْ — ні, навпаки. بَلْ скасовує щойно сказане й замінює його. Її природне місце — одразу після заперечення, там, де англійській потрібно «but rather» чи «but instead»:

• ما جاءَ عَلِيٌّ بَلْ خالِدٌ. — Алі не прийшов; прийшов Халід. (ما, що заперечує дієслово минулого часу, — це тема уроку 37, тут воно лише рамка прикладу.)
• لَسْتُ طالِبًا بَلْ مُدَرِّسًا. — Я не студент, а вчитель.
• لَيْسَ الدَّرْسُ صَعْبًا بَلْ سَهْلًا.

Погляньте, що робить تَبَعِيَّة в останніх двох прикладах: لَيْسَ ставить свій присудок у знахідний відмінок (урок 23), тож طالِبًا стоїть у مَنْصوب, — і مُدَرِّسًا теж має бути в مَنْصوب. بَلْ після стверджувального речення радше уточнює й підсилює, ніж виправляє (اِنْتَظَرْتُ ساعَةً بَلْ ساعَتَيْنِ «я чекав годину — ні, дві»), а в сучасній прозі بَلْ на початку речення означає «насправді». Тримайте ці два значення окремо: لٰكِنْ протиставляє дві речі, які обидві правдиві, بَلْ відкидає першу з них. Після заперечення граматично правильні обидві частки — ما جاءَ عَلِيٌّ لٰكِنْ خالِدٌ теж коректна арабська, — але звичний сучасний вибір тут — بَلْ, тож використовуйте саме її.

10. Приєднаний займенник при сурядності зберігає свій прийменник. Це явище не має паралелі в англійській, і його варто запам’ятати як готову форму. Приєднаний займенник зрощений зі словом перед ним, тож не можна почепити його на частку. Натомість повторіть прийменник:

• مَعي وَمَعَكَ — зі мною і з тобою. Ніколи не *مَعي وَكَ.
• بِهِ وَبِها — з ним (ч.р.) і з нею (ж.р.). Ніколи не *بِهِ وَها.
• الرِّسالَةُ مِنّي وَإِلَيْكَ.

Споріднена звичка: коли ви додаєте іменник до підмета, який уже міститься в самому дієслові, сучасна стандартна арабська спершу вставляє окремий займенник як буфер — ذَهَبْتُ أَنا وَأَخي إِلى المَطارِ, а не ذَهَبْتُ وَأَخي. ـتُ дієслова занадто міцно зрощене з ним, щоб напряму поєднувати з ним щось через сполучник, а أَنا дає وَ щось, поруч із чим стати.

11. Що цей урок залишає осторонь. لٰكِنَّ зі своїм знахідним відмінком — це урок 44. Більші сполучні засоби, що тримають абзац разом, — وَلِذٰلِكَ، بِالإِضافَةِ إِلى، مِنْ ناحِيَةٍ أُخْرى — це урок 66. А ще є وَ, яке взагалі нічого не з’єднує, а означає «тоді як», відкриваючи фонове підрядне речення; це الحال, урок 55.

Форми й моделі

Шість часток. Злитно пишуться лише перші дві:

تَبَعِيَّة — одна пара назв, усі три відмінки:

Те саме з артиклем, де закінчення — це один голосний, а не танвін:

Одна пара подій, три частки, три різні значення:

«Або» в розповідному реченні проти «або» в питанні-виборі:

Займенник неможливо поєднати сполучником самого по собі — прийменник повторюється знову:

Приклади

Типові помилки

• رَأَيْتُ عَلِيًّا وخالِدٌ -> رَأَيْتُ عَلِيًّا وَخالِدًا — друге ім’я поділяє роль першого, тож поділяє і його закінчення. Це і є правило уроку; усе інше — деталі.
• جاءَ عَلِيٌّ وَ خالِدٌ -> جاءَ عَلِيٌّ وَخالِدٌ — після وَ ніколи не пишуть пробіл. Вона приєднується до наступного слова так само, як بِـ чи الـ.
• دَخَلَ فَ جَلَسَ -> دَخَلَ فَجَلَسَ — те саме для فَـ. Однобуквене слово не стоїть окремо в арабському письмі.
• وَقَعَ الوَلَدُ ثُمَّ صَرَخَ -> وَقَعَ الوَلَدُ فَصَرَخَ — плач настає одразу за падінням і через нього, тож потрібна частка فَـ. ثُمَّ поставила б між ними паузу.
• مَعي وَكَ -> مَعي وَمَعَكَ — приєднаний займенник не можна почепити на частку. Повторіть прийменник: بِهِ وَبِها، لَهُ وَلَها، مِنْهُ وَمِنْها.
• ذَهَبْتُ وَأَخي -> ذَهَبْتُ أَنا وَأَخي — підмет усередині ذَهَبْتُ — це зв’язане закінчення; спершу поставте окремий займенник أَنا і сурядно приєднуйте вже до нього.
• هَلْ تُريدُ الشّايَ أَوِ القَهْوَةَ؟ (пропонує вибір) -> هَلْ تُريدُ الشّايَ أَمِ القَهْوَةَ؟ — коли відповідь має бути одним із двох варіантів, «або» — це أَمْ, а не أَوْ.
• اِنْتَظَرْتُ ساعَةً لٰكِنْ ساعَتَيْنِ -> اِنْتَظَرْتُ ساعَةً بَلْ ساعَتَيْنِ — لٰكِنْ поєднує два окремих слова лише після заперечення або заборони. Щоб виправити чи підсилити стверджувальне речення, потрібна частка بَلْ.
• لَسْتُ طالِبًا بَلْ مُدَرِّسٌ -> لَسْتُ طالِبًا بَلْ مُدَرِّسًا — بَلْ підпорядковується تَبَعِيَّة, як і будь-яка інша сполучна частка. لَيْسَ поставило طالِبًا у знахідний відмінок, тож مُدَرِّسًا теж стоїть у знахідному.
• البَيْتُ صَغيرٌ لاكِنْ جَميلٌ -> البَيْتُ صَغيرٌ لٰكِنْ جَميلٌ — довгий голосний у لٰكِنْ записують кинджальним аліфом над ك, а не окремою літерою аліф.

Поради

• Зараховуйте وَ і فَـ до тієї самої категорії, що й بِـ، لِـ، كَـ і سَـ, а не до ثُمَّ і لٰكِنْ. Це префікси, і щойно ви почнете так про них думати, помилка з пробілом зникне сама собою.
• Скористайтеся перевіркою на риму. Два сурядно з’єднані іменники одного типу зазвичай римуються: عَلِيٌّ وَخالِدٌ، عَلِيًّا وَخالِدًا، عَلِيٍّ وَخالِدٍ. Якщо ваша пара не римується, перевірте закінчення другого слова.
• Опора для пам’яті щодо трьох «і»: وَ — це перелік без годинника, فَـ — наступний кадр фільму, ثُمَّ — «того ж дня, але пізніше».
• Англійське «and then» зазвичай відповідає فَـ, а не ثُمَّ. Беріться за ثُمَّ лише тоді, коли до англійського речення можна додати «after a while», не змінюючи значення.
• Не соромтеся повторювати وَ у переліках. خُبْزًا وَجُبْنًا وَزَيْتونًا — це нормальна арабська; у сучасних друкованих текстах між елементами іноді вживають і просту «،», але повторення وَ ніколи не буде помилкою.
• Не чіпайте لٰكِنَّ до уроку 44. لٰكِنْ разом зі своїм двійником وَلٰكِنْ покриють усі потрібні вам «але» на рівнях A1 і A2 — і жодне з них не змінює жодних закінчень.
• Коли читаєте текст без огласовок, пам’ятайте, що و буває і словом, і літерою. У وَلَد، وَقَفَ، وَصَلَ вона входить до кореня. Перевірка: заберіть її і подивіться, чи залишається словом те, що лишилося.
• Починати речення з وَ — це хороша арабська, а не недбала. Прочитайте кілька абзаців новинного сайту і порахуйте, скільки речень починається саме з неї — англійське правило тут просто не діє.