Коротко

В арабській мові два часи, і один з них ви вже знаєте. Урок 14 дав вам المُضارِع, теперішній час, який позначає особу префіксом — أَكْتُبُ، تَكْتُبُ، يَكْتُبُ. Минулий час, الماضي, робить навпаки: основа лишається на місці, а позначення особи «прикручується» в кінці — كَتَبْتُ، كَتَبْتَ، كَتَبَ. Десять закінчень для однини й множини, ще три для двоїни — і це весь час. Тут немає ні допоміжного дієслова, ні списку винятків, які треба завчати.

Є дві причини затриматися на цьому уроці. По-перше, гола форма كَتَبَ — це не просто «він написав»: це форма, яку кожен словник використовує як заголовне слово, тож вивчення минулого часу — це ще й вивчення того, як узагалі шукати дієслова в словнику. По-друге, саме тут голосові знаки перестають бути прикрасою. Без них كتبت — це чотири різні слова: «я написав(-ла)», «ти написав» (до чоловіка), «ти написала» (до жінки) і «вона написала». Розрізнити їх можна тільки за تَشْكيل — або за контекстом речення. Усе, що цей курс говорив про вокалізацію, тут уперше окупається по-справжньому.

Правило

1. Словникова форма — це завершене речення. В арабській немає інфінітива. Там, де англійський словник друкує «to write», арабський друкує كَتَبَ, що буквально означає «він написав». Це чиста основа без жодних додатків, і саме від неї ви будуєте всі десять форм за особами. Три літери, три голосні: كَتَبَ. Коли цей курс чи будь-який словник називає дієслово, він називає його саме в цій формі.

2. الماضي — це مَبْنِيٌّ: його закінчення ніколи не змінюється залежно від синтаксису. Іменники змінюють кінцевий голосний залежно від своєї ролі в реченні (مَرْفوع، مَنْصوب، مَجْرور), а теперішній час з уроку 14 пізніше змінюватиме закінчення за способом. الماضي не робить ні того, ні іншого. Він مَبْنِيٌّ, «побудований» — незмінний. كَتَبَ закінчується на фатху і як підмет-присудок, і після питального слова, і на початку речення, і в середині — усюди. Ця фатха — частина самого слова, а не відмінкове закінчення, яке можна опустити в ретельній вимові:

• كَتَبَ الدَّرْسَ. — він написав урок
• مَتى كَتَبَ الدَّرْسَ؟ — коли він написав урок?

3. Приголосні суфікси змушують سُكون на останньому кореневому приголосному. Шість закінчень починаються з приголосного — ـتُ، ـتَ، ـتِ، ـتُمْ، ـتُنَّ، ـنا — плюс ـنَ для هُنَّ і ـتُما для двоїни. Арабська не терпить, щоб фатха з كَتَبَ стояла прямо перед ними, тож третій кореневий приголосний втрачає голосний:

كَتَبَ + تُ -> كَتَبْتُ ، كَتَبَ + نا -> كَتَبْنا ، كَتَبَ + نَ -> كَتَبْنَ

Промовляйте це як ритм: основа стискається в один закритий склад, كَتَبْ, а закінчення лягає зверху — كَتَبْتُ، كَتَبْنا، كَتَبْتُمْ. Це одне правило сукуна породжує сім із десяти форм, а разом із ними й двоїну كَتَبْتُما.

4. Суфікси, що починаються з голосного, лишають фатху недоторканою. Інші закінчення починаються з голосного, і там останній кореневий приголосний зберігає фатху: هِيَ كَتَبَتْ، هُما كَتَبا، هُما كَتَبَتا. На що варто подивитися двічі — це هُمْ: останній кореневий приголосний округлюється до дамми, а و несе її як довгий голосний — كَتَبوا. ت у كَتَبَتْ — це تاءُ التَّأْنيثِ السّاكِنَةُ, жіноча ت, і вона не несе жодного власного голосного. (Якщо наступне слово починається з الـ, цей сукун отримує допоміжну касру, щоб два слова могли з’єднатися: ذَهَبَتِ الطّالِبَةُ إِلَى المَدْرَسَةِ. Ви чутимете це постійно; це нічого не змінює в самій формі.)

5. Німий аліф у كَتَبوا. ا наприкінці كَتَبوا не вимовляється і не є голосним. Це чистий орфографічний прийом із власною назвою — الأَلِفُ الفارِقَةُ, «розділовий аліф», — єдине завдання якого позначити و як واوُ الجَماعَةِ, «вав множини», а не як кореневу літеру чи слово وَ («і»). Щоразу, коли дієслово закінчується на вав множини, цей аліф з’являється автоматично: كَتَبوا، دَرَسوا، ذَهَبوا، جَلَسوا، فَهِموا. Ніколи не *كَتَبو. Сприймайте وا як одне неподільне двобуквене закінчення — і ви ніколи його не пропустите. (Він таки зникає, коли до дієслова приєднується займенник-додаток — كَتَبوهُ — але займенники-додатки це урок 29; до того часу завжди пишіть аліф.)

6. Закінчення вже саме говорить, про кого йдеться, тож займенник необов’язковий. كَتَبْتُ може означати тільки «я написав(-ла)»; жодна інша особа дієслова не закінчується на ـْتُ. Додавати أَنا тому не обов’язково, а розсипати його по кожному реченню — одна з найпомітніших ознак початківця:

• ذَهَبْتُ إِلَى السّوقِ. — я пішов(-ла) на ринок (звичайно)
• أَنا ذَهَبْتُ إِلَى السّوقِ. — я пішов(-ла) на ринок (протиставлення: я, а не ти)

Самостійний займенник з уроку 6 додають, лише коли хочуть саме такого наголосу, або коли речення протиставляє одну особу іншій: أَنا دَرَسْتُ وهُوَ لَعِبَ. У звичайній розповіді його опускають.

7. Середній голосний — власна риса дієслова, знає її тільки словник. У словниковій формі активного дієслова I породи перший кореневий приголосний бере фатху, і останній теж бере ту саму незмінну фатху. Саме середній приголосний — те місце, де дієслова відрізняються, і він дає три моделі:

За значенням майже неможливо вгадати, який голосний ви отримаєте — دَرَسَ і شَرِبَ — звичайні перехідні дієслова з різними голосними. Це неможливо вивести, тож ви шукаєте це в словнику і запам’ятовуєте разом зі словом. Добра новина в тому, що це стабільно: який голосний середній приголосний має в كَتَبَ, такий він зберігає в кожній з тринадцяти форм. شَرِبَ дає شَرِبْتُ، شَرِبَتْ، شَرِبْنا، شَرِبوا — касра ніколи не перетворюється на фатху. فَعُلَ — рідкісний тип, і він позначає здебільшого якості, а не дії («став великим», «став добрим»).

8. Вивчайте минулу й теперішню основи як одну одиницю. Середній голосний минулого часу не підказує голосний теперішнього: كَتَبَ дає يَكْتُبُ з даммою, а جَلَسَ дає يَجْلِسُ з касрою, і ذَهَبَ дає يَذْهَبُ з фатхою. Словники друкують обидві форми саме тому. Відтепер, зустрічаючи нове дієслово, записуйте пару — كَتَبَ / يَكْتُبُ — ніколи тільки одну форму. Дві закономірності трохи допомагають: дієслова типу فَعِلَ здебільшого мають фатху в теперішньому часі — شَرِبَ، سَمِعَ، فَهِمَ، لَعِبَ дають يَشْرَبُ، يَسْمَعُ، يَفْهَمُ، يَلْعَبُ — а рідкісні дієслова типу فَعُلَ завжди мають дамму (كَبُرَ / يَكْبُرُ).

9. كتبت: один скелет, чотири слова. Приберіть голосні знаки, і كَتَبْتُ (я), كَتَبْتَ (ти, до чоловіка), كَتَبْتِ (ти, до жінки) і كَتَبَتْ (вона) — усі пишуться كتبت. Справжня арабська друкує їх саме так. Дві з них особливо підступні, бо різняться лише тим, де стоїть сукун:

• كَتَبْتَ — ти написав (до чоловіка): сукун на ب, фатха на ت
• كَتَبَتْ — вона написала: фатха на ب, сукун на ت

Ті самі дві літери, ті самі два знаки, лише поміняні місцями. У справжньому тексті все проясняють сусідні слова: іменник-підмет, що стоїть після дієслова, може бути тільки третьою особою — كتبت الطالبة رسالة означає «студентка написала листа» — а деінде вирішує, до кого чи про кого йдеться в абзаці. Це вже справа посібника з вимови. Тут же робіть навпаки: вокалізуйте все, що пишете, вголос і на папері, доки два ритми — كَتَبْتَ із закритим середнім складом проти كَتَبَتْ із відкритим — не стануть у вашій голові двома різними звуками, а не одним неоднозначним написанням.

10. Що насправді означає цей час. الماضي повідомляє про подію як завершену. Він охоплює англійський простий минулий («I studied yesterday»), а дуже часто й перфект («I have already studied»), бо арабська не розділяє їх. Чого він ніколи не робить — це не описує дію в процесі: «я писав» — це не сам по собі الماضي. З’єднайте минулі форми дієслів у ланцюжок — і отримаєте розповідь, для якої власне й існує цей час:

دَخَلْتُ الغُرْفَةَ وجَلَسْتُ وفَتَحْتُ الكِتابَ. — я зайшов у кімнату, сів і відкрив книгу.

Усе інше про минулий час — далі: заперечення за допомогою ما чи لَمْ — урок 37, «був/була» з كانَ — урок 32, уточнене «щойно зробив» з قَدْ — урок 45, а пасив كُتِبَ — урок 52.

11. Спочатку правильні дієслова, складні корені — пізніше. Кожне дієслово в цьому уроці — الفِعْلُ الصَّحيحُ السّالِمُ: три тверді приголосні, які ніколи не змінюються. Дієслова, у яких середній чи останній кореневий приголосний — و чи ي, перебудовують свою основу в минулому часі (قالَ، باعَ، مَشى) і належать до уроків 50 і 51; хамзовані та подвоєні корені — урок 49; похідні породи, як-от دَرَّسَ і اِسْتَقْبَلَ, — уроки 46-48. Ніщо з цього не стосується того, що ви вчите зараз, бо тринадцять закінчень у таблиці нижче однакові для кожного дієслова мови. Змінюється тільки основа перед ними — а зі слабким коренем основа й закінчення можуть зливатися (уроки 49-51).

Форми й моделі

Правильне дієслово I породи كَتَبَ (ك-ت-ب, «писати») — десять форм однини й множини за особами:

Двоїна (урок 12), три клітинки — першої особи двоїни не існує:

Три класи середнього голосного поряд, у клітинках, які найкраще показують цей голосний:

Що записувати у свій словниковий зошит — обидві основи, завжди:

Один невокалізований скелет, чотири прочитання — ось чому цей курс друкує голосні знаки:

Приклади

Типові помилки

• كَتَبو -> كَتَبوا — вав множини завжди тягне за собою الأَلِفُ الفارِقَةُ. Пишіть وا як одне неподільне двобуквене закінчення — і помилки не буде.
• كَتَبَتُ -> كَتَبْتُ — приголосне закінчення змушує поставити сукун на останньому кореневому приголосному. Між ب і ت немає голосного.
• كَتَبَتْ رِسالَةً, що означає «ти написав листа» -> كَتَبْتَ رِسالَةً — كَتَبَتْ означає «вона написала». Два знаки просто поміняні місцями: сукун на ب для «ти (ч.)», сукун на ت для «вона».
• كَتَبْ -> كَتَبَ — кінцева фатха — частина самої форми, а не відмінкове закінчення, яке можна опустити. (Невокалізоване закінчення, яке ви могли чути, — звичка розмовного діалекту, а не الفُصْحى.)
• شَرَبْتُ -> شَرِبْتُ — середній голосний належить дієслову, а не особі. شَرِبَ — це дієслово типу فَعِلَ у кожній без винятку клітинці.
• كَتَبْتُنَ -> كَتَبْتُنَّ — ن у أَنْتُنَّ і هُنَّ подвоєне; без шадди слова не існує.
• كَتَبْنا, що означає «вони (ж.) написали» -> كَتَبْنَ — ـْنا означає نَحْنُ, «ми». هُنَّ бере голе ـْنَ без аліфа.
• البَناتُ دَرَسوا -> البَناتُ دَرَسْنَ — людська жіноча множина бере жіноче множинне закінчення. Правило уроку 11, що дозволяє вживати жіночу однину, стосується нелюдської множини, а не дівчат.
• البِنْتانِ كَتَبا -> البِنْتانِ كَتَبَتا — двоїна зберігає рід у дієслові, навіть якщо займенник هُما його не показує.
• أَنا ذَهَبْتُ إِلَى السّوقِ وأَنا رَجَعْتُ بَعْدَ ساعَةٍ. -> ذَهَبْتُ إِلَى السّوقِ ورَجَعْتُ بَعْدَ ساعَةٍ. — закінчення вже несе значення «я». Повторення أَنا перетворює звичайну розповідь на наполегливе протиставлення.

Поради

• Завчіть закінчення, а не дієслово. Проспівайте ـْتُ، ـْتَ، ـْتِ، ـَ، ـَتْ، ـْنا، ـْتُمْ، ـْتُنَّ، ـوا، ـْنَ один раз — і зможете відмінити будь-яке дієслово в арабській: похідні породи беруть точно той самий набір, а слабкі корені накладають його на перебудовану основу (уроки 49-51).
• Групуйте десять форм за формою: шість починаються з ت — п’ять осіб «я / ти» плюс هِيَ з її ـَتْ — дві починаються з ن (نَحْنُ ـْنا і هُنَّ ـْنَ), а дві клітинки чоловічого третьої особи, كَتَبَ і كَتَبوا, не несуть жодного з них. Три невеликі групи легші за один суцільний список.
• Вокалізуйте كتبت від руки щоразу, коли пишете його, принаймні тиждень. Це перше місце в курсі, де تَشْكيل по-справжньому виправдовує себе, і саме ця звичка згодом уможливлює читання справжньої, невокалізованої арабської.
• Кожне нове дієслово потрапляє у ваш зошит парою, كَتَبَ / يَكْتُبُ. Записавши лише минулу форму, ви не зможете сказати теперішню, а голосний справді неможливо вгадати.
• Розкажіть учора вголос від першої особи: ذَهَبْتُ، دَرَسْتُ، شَرِبْتُ، عَمِلْتُ، رَجَعْتُ. П’ять дієслів і кілька слів часу вже складають цілий абзац.
• Поки що ігноруйте: як заперечити минуле дієслово (урок 37), як сказати «був» (урок 32), і все, де в корені є و чи ي (уроки 50-51). Спершу правильні дієслова.
• Не шукайте тривалий минулий час. «Я писав» потребує іншої конструкції; الماضي сам по собі завжди повідомляє про завершену подію.