Коротко

Прийменники — це маленькі слова, які ставлять один предмет у стосунок до іншого: у будинку, зі школи, до міста, з другом. В арабській потрібен приблизно десяток таких слів, і це одні з перших слів, які ви навчитеся впізнавати в будь-якому тексті. Англійські прийменники славляться своєю непередбачуваністю; арабські також непередбачувані, коли йдеться про значення — але їхня граматика підпорядкована одному механічному правилу, яке не має винятків.

Це правило вже закладене в назві. جَرّ означає «тягнути», і حَرْفُ جَرّ «тягне» іменник, що стоїть за ним, у родовий відмінок: іменник стає مَجْرور і зазвичай закінчується на касру. فِي بَيْتٍ، فِي البَيْتِ، إِلَى المَدينَةِ — кожне з них закінчується тим самим звуком. Тож цей урок насправді є коротким списком слів плюс одне закінчення, загорнуті в три орфографічні звички: три з цих слів пишуться злитно з наступним словом, одне з них змінює форму перед الـ, і всі вони приєднують займенникові суфікси, які ви вже бачили в уроці 7.

Правило

1. Єдине правило: те, що йде далі, стоїть у مَجْرور. Поставте прийменник перед іменником — і кінцевий голосний іменника стає касрою (у пункті 6 описаний єдиний клас іменників, у якому той самий родовий відмінок передається натомість фатхою). Більше в іменнику нічого не змінюється — він зберігає свій артикль чи танвін, зберігає рід і число — рухається лише відмінкове закінчення:

• неозначений іменник, тому касра подвоюється (танвін касри, ـٍ): فِي بَيْتٍ، مِنْ مَدْرَسَةٍ، مَعَ صَديقٍ
• означений за допомогою الـ, тому проста касра (ـِ): فِي البَيْتِ، مِنَ المَدْرَسَةِ، إِلَى المَدينَةِ
• означений завдяки займенниковому суфіксу, та сама проста касра під суфіксом: فِي بَيْتِهِ، مَعَ صَديقِنا

Прикметник, що описує цей іменник, слідує за ним у родовий відмінок — саме так, як обіцяв урок 8: فِي البَيْتِ الكَبيرِ «у великому будинку», فِي بَيْتٍ كَبيرٍ «у великому будинку». Прикметник копіює і відмінок, і означеність, тому обидва слова римуються.

Це перше місце на цьому шляху, де відмінкове закінчення нав’язує інше слово. Вивчіть це як рефлекс: спочатку прийменник, потім касра, без роздумів між ними.

2. Тринадцять, які вам справді потрібні. Арабські підручники наводять близько сімнадцяти حُروف جَرّ, кілька з яких ви зустрінете тільки в поезії та клятвах. Робочий набір — у таблиці нижче. Кілька заміток варто мати на увазі, перш ніж їх використовувати:

• في означає і «в», і «біля» — арабська не розрізняє їх так, як англійська.
• بِـ позначає знаряддя («ручкою»), спосіб («машиною»), а часто просто «в / біля» з місцями і цінами.
• مَعَ означає супровід — «з другом» — і ніколи знаряддя. Англійське «with» охоплює обидва значення, тож саме цю пару ви сплутаєте першою.
• عِنْدَ означає «у когось удома, у чиємусь володінні»; так само арабська виражає «мати» (урок 17).
• لِـ означає «для, кому, належить»; كَـ означає «як, подібно до».

Три нижні рядки таблиці потребують примітки. بَعْدَ і قَبْلَ насправді зовсім не حُروف جَرّ — це ظُروف, обставинні слова часу й місця, і так само, якщо бути суворим, مَعَ і عِنْدَ. حَتَّى дійсно належить до традиційного списку прийменників, але найчастіше ви зустрінете його перед дієсловом у значенні «поки / щоб» (урок 33). Усі вони наведені тут з однієї практичної причини: хоч би як їх назвати, слово після них стоїть у родовому відмінку, тож завдання учня однакове. Їхня власна поведінка — чому вони самі носять фатху, вживання بَعْدَ і قَبْلَ без наступного іменника — це тема уроку 31.

3. Три з них — префікси: بِـ، لِـ، كَـ. Це окремі літери, а окрема літера не може стояти самостійно в арабському письмі. Вони приєднуються до наступного слова без жодного пробілу, і пробіл там — помилка, яку видно неозброєним оком:

• بِ + قَلَمٍ = بِقَلَمٍ «ручкою»، بِ + سَيّارَةٍ = بِسَيّارَةٍ «машиною»
• لِ + مُديرٍ = لِمُديرٍ «для директора»، كَ + نَهْرٍ = كَنَهْرٍ «як річка»

Перед الـ بِـ і كَـ просто накладаються на нього зверху, а аліф лишається на місці: بِالقَلَمِ، بِالسَّيّارَةِ، كَالشَّمْسِ، كَالنَّهْرِ.

لِـ — виняток: аліф الـ зникає. لِ + الطّالِبِ пишеться لِلطّالِبِ — два лями і без аліфа — а لِ + المُديرِ пишеться لِلْمُديرِ. Якщо сам іменник починається з ل, у принципі мало б вийти три лями; арабська пише лише два: لِ + اللُّغَةِ = لِلُّغَةِ «для мови». Жоден інший прийменник так не робить, і це лише орфографічна зміна — слово вимовляється точнісінько так, як і очікується.

Дві менші звички لِـ. Перед іменником воно зберігає свою касру (لِطالِبٍ، لِلْمُديرِ), але перед займенником переходить на фатху: لَهُ، لَها، لَكُمْ — крім першої особи, لي. А كَـ, єдине серед них, у звичайній літературній арабській не вживається із займенниковим суфіксом: щоб сказати «як він», кажуть مِثْلَهُ, а не كَهُ.

4. مِنْ перетворюється на مِنَ перед الـ. Лям артикля несе сукун, і ن слова مِنْ теж несе сукун, а арабська не вимовляє два безголосні приголосні поспіль. Тому перший із них позичає голосний: مِنْ + البَيْتِ = مِنَ البَيْتِ، مِنَ المَدْرَسَةِ، مِنَ الصَّباحِ.

Звичайний допоміжний голосний — касра, і саме її бере عَنْ: عَنِ الكِتابِ، عَنِ الرِّحْلَةِ. مِنْ — виняток зі своєю фатхою. Обидва випадки — це факти вимови, які фіксує вокалізація; написання самих літер ніколи не змінюється.

Те саме зіткнення непомітно скорочує довгий голосний у في، عَلى і إِلى перед артиклем — فِي البَيْتِ вимовляється як «фі-ль-байт» — але в написанні нічого не змінюється, тож можна просто дозволити цьому статися само собою у вимові.

5. Займенники приєднуються — точно як в уроці 7. Прийменник плюс займенник — це одне слово, і займенник посідає місце родового відмінка, навіть якщо на ньому не видно касри: لي، لَهُ، بِهِ، مِنّي، عَنّي، مَعَها، عِنْدَهُمْ. Три «шви», які варто пам’ятати, усі з уроку 7:

• مِنْ і عَنْ подвоюють свою ن перед ـي і ـنا: مِنّي، مِنّا، عَنّي، عَنّا.
• عَلى і إِلى повертають свою кінцеву ى назад у ي: عَلَيْهِ، عَلَيْكَ، إِلَيْها، إِلَيْنا. У першій особі два «я» зливаються: عَلَيَّ، إِلَيَّ. А في робить те саме лише один раз: فِيَّ, на противагу звичайному فيهِ، فيها.
• هُ перетворюється на هِ після касри або ي: بِهِ، فيهِ، عَلَيْهِ، إِلَيْهِمْ — але مِنْهُ، عَنْهُ، مَعَهُ، عِنْدَهُ.

6. Пастка диптотів: деякі іменники тут беруть фатху, а не касру. Невеликий, але дуже поширений клас іменників — الاسْمُ المَمْنوعُ مِنَ الصَّرْفِ, «іменник, якому заборонено повністю відмінюватися» — відмовляється від танвіна й уживає фатху там, де все інше вживає касру. Тож після прийменника отримуємо:

• إِلى مَكَّةَ، مِنْ مِصْرَ، مَعَ أَحْمَدَ، لِفاطِمَةَ — назви місць і власні імена
• فِي مَدارِسَ، فِي مَساجِدَ، بِمَفاتيحَ — ламані множини форми مَفاعِل / مَفاعيل
• فِي بَيْتٍ أَخْضَرَ — форми кольору та елятива أَفْعَل
• مَعَ أَصْدِقاءَ — а також іменники, що закінчуються на довгий ـاء, як-от множини أَفْعِلاء

Рятівна умова: поставте الـ перед таким іменником або зробіть його першим словом إِضافَة — і він знову поводиться нормально: فِي المَدارِسِ، فِي مَدارِسِ المَدينَةِ. Які саме іменники належать до цього класу і чому — тема уроку 41. Наразі просто впізнавайте наведені вище групи й не нав’язуйте їм касру.

7. Це не почути, а зазвичай і не побачити. Два чесні попередження. Коли мовець зупиняється в кінці фрази, кінцевий голосний просто не вимовляється — فِي البَيْتْ — тому касра, яку ви вивчаєте, чутна лише тоді, коли речення триває далі. А звичайне арабське письмо взагалі не друкує голосних знаків: في البيت — це те, що ви насправді побачите в тексті. Закінчення при цьому граматично нікуди не зникає й так само визначає, як розбирається речення, — воно просто невидиме. Саме для цього в посібнику з вимови є урок про читання невокалізованого тексту, і саме тому цей курс вокалізує все.

8. Що цей урок свідомо оминає. Який саме прийменник вимагає те чи інше дієслово — чому «шукати» бере بَحَثَ عَنْ, а «отримувати» — حَصَلَ عَلى — це окрема тема зі своїм уроком (30); такий прийменник є частиною словникової статті дієслова, а не питанням логіки. Як сказати «я маю» за допомогою عِنْدي або لي — тема уроку 17. А два іменники, злиті в «двері будинку», що також дають родовий відмінок, — це إِضافَة з уроку 20: інший механізм із тим самим видимим закінченням.

Форми й моделі

Тринадцять прийменників. Останні три рядки — прикордонні випадки, описані вище.

Три слова, які пишуться злитно. Зверніть увагу на порожню комірку: كَـ не приєднує займенник.

Як виглядає родовий відмінок на різних типах іменників. Перші шість — ті, що потрібні вам сьогодні: ціла жіноча множина серед них так само бере звичайну касру, як і все вище неї; останні два наведені лише для впізнавання, і вони пояснюються в уроках 40 і 46, де ціла чоловіча множина та двоїна позначаються літерою, а не голосним.

Займенникові закінчення: спершу чотири, що поводяться просто:

А тепер ті, що змінюють форму на межі приєднання:

Форми жіночої множини та двоїни стають на очікуване місце: لَكُنَّ، لَهُنَّ، لَكُما، لَهُما، مِنْهُنَّ، عَلَيْهِما، فيهِنَّ، عِنْدَهُما. Повний набір — в уроці 7.

Приклади

Типові помилки

• فِي البَيْتُ -> فِي البَيْتِ — прийменник нав’язує іменнику касру. Дамма після прийменника завжди помилкова, хоч би якою природною здавалася словникова форма.
• فِي بَيْتٌ -> فِي بَيْتٍ — неозначений іменник зберігає танвін, але це має бути родовий танвін: дві касри, а не дві дамми.
• مِنْ المَدْرَسَةِ -> مِنَ المَدْرَسَةِ — ن слова مِنْ не може зберегти сукун перед безголосним лямом الـ, тому бере фатху. Порівняйте з عَنِ الكِتابِ, яке натомість бере касру.
• لِ الطّالِبِ / لِالطّالِبِ -> لِلطّالِبِ — لِـ приклеюється, а аліф артикля зникає. Два лями, без пробілу, без аліфа.
• ب القَلَمِ -> بِالقَلَمِ — таке саме приклеювання для بِـ і كَـ, хоча ці два зберігають аліф. Окрема літера ніколи не стоїть самостійним словом.
• إِلى مَكَّةِ -> إِلى مَكَّةَ — مَكَّة є диптотом, тому його родовий відмінок передається фатхою. Те саме для مِنْ مِصْرَ، مَعَ أَحْمَدَ.
• فِي المَدارِسَ -> فِي المَدارِسِ — і зворотна помилка: щойно диптот отримує الـ, він знову бере звичайну касру.
• مِنْي / عَنْي -> مِنّي / عَنّي — обидва подвоюють свою ن перед ـي і ـنا.
• عَلىهِ / إِلىها -> عَلَيْهِ / إِلَيْها — аліф максура перетворюється на ي, щойно до нього щось приєднується.
• مَعَ أَنا / لِ هُوَ -> مَعي / لَهُ — самостійний займенник ніколи не йде після прийменника. Єдиний варіант — приєднувані займенники з уроку 7.

Поради

• Доведіть до автоматизму один рефлекс: прийменник, потім касра. Якщо ви робите це не замислюючись, у вас уже дев’яносто відсотків цього уроку, і це залишиться правдою навіть на рівні C1.
• Запам’ятовуйте кожен прийменник у складі цілої фрази — فِي البَيْتِ، مِنَ المَدْرَسَةِ، عَلَى الطّاوِلَةِ — а не як окреме слово з перекладом. Тоді закінчення додається саме собою.
• Пишіть بِـ، لِـ، كَـ злито з першого ж дня. Якщо рука тягнеться залишити пробіл — значить, ви сприймаєте їх як слова, а не як літери.
• Промовляйте لِلطّالِبِ уголос як одне слово, доки відсутність аліфа не перестане здаватися помилкою.
• بِـ проти مَعَ — пара, яку варто відпрацювати: بِالسِّكّينِ «ножем» (знаряддя), مَعَ أَخي «з моїм братом» (супровід).
• Наразі не зважайте на те, які іменники є диптотами. Навчіться впізнавати дві групи — іноземні або жіночі власні імена та множини форми مَفاعِل — а решту нехай зробить урок 41.
• Не очікуйте, що прийменник відповідатиме одному англійському слову. Арабські дієслова обирають власні прийменники, і ви вивчатимете ці пари дієслово за дієсловом, починаючи з уроку 30.
• Відпрацьовуйте закінчення в середині речення, а не в його кінці. У паузі кінцевий голосний зникає, тож фраза, яку ви завжди вимовляєте окремо, нічого не навчить вас про відмінок.