Коротко

В англійській мові приналежність передають окремим маленьким словом перед іменником: «my book», «her car». В арабській мові приналежність передають закінченням, приклеєним у кінці іменника: كِتابي، سَيّارَتُها. Тут немає ні пробілу, ні апострофа, ні зайвого слова — займенник стає частиною іменника, і іменник «виростає» на склад-два. Попередній урок дав вам самостійні займенники أَنا، أَنْتَ، هُوَ; цей урок дає їхніх приєднаних близнюків — форми, які ви насправді писатимете найчастіше.

Звідси одразу випливають два наслідки, і саме вони роблять цей урок вартим прочитати двічі. По-перше, іменник із одним із цих закінчень уже означений — «моя книжка» — конкретна книжка, — тож він відмовляється від الـ і від танвіна. По-друге, ті самі закінчення приєднуються до прийменників: لَهُ، مِنْهُ، عَلَيْها، مَعَنا. Вивчіть цей набір один раз — і ви охопите одразу іменники й прийменники, лише з невеликими передбачуваними коригуваннями на стику.

Правило

1. Дванадцять закінчень, один набір. В арабській мові є приєднаний займенник для кожної особи, яку охоплюють самостійні займенники: ـي، ـكَ، ـكِ، ـهُ، ـها، ـنا، ـكُما، ـكُمْ، ـكُنَّ، ـهُما، ـهُمْ، ـهُنَّ. Вони пишуться злито зі словом-носієм, ніколи не відокремлюючись пробілом, а носій зберігає власну огласовку перед ними: كِتابُكَ — це одне слово з чотирьох складів. Зверніть увагу на внутрішню логіку: ك завжди означає «ти/ви», ه означає «він / вона / вони», ن означає «нас», ي означає «мене». Усе, що йде після цього першого приголосного, — це просто хвіст числа й роду, який ви вже зустрічали в самостійних займенниках.

2. ـي поглинає закінчення відмінка. Одинадцять із дванадцяти закінчень накладаються поверх звичайного кінцевого голосного іменника: كِتابُ + كَ = كِتابُكَ, і дамма при цьому й далі чутна. Закінчення першої особи ـي поводиться інакше. Воно забирає собі останній приголосний іменника, а закінчення відмінка зникає під ним:

• كِتابٌ / الكِتابُ → كِتابي — ніколи *كِتابُي، ніколи *كِتابٌي
• بَيْتٌ → بَيْتي، صَديقٌ → صَديقي، اِسْمٌ → اِسْمي

Результат незмінний. Що б речення не робило зі словом, «моя книжка» завжди залишається كِتابي: كِتابي جَديدٌ (підмет), قَرَأْتُ كِتابي (додаток), فِي كِتابي (після прийменника). Це одна форма для вивчення замість трьох, тож найкорисніше закінчення в мові виявляється ще й найпростішим.

3. Іменник із суфіксом означений — без الـ, без танвіна. Це правило, яке початківці порушують найчастіше. Закінчення вказує на конкретного власника, що робить іменник конкретним, тож обидва звичайні маркери — означеності та неозначеності — блокуються:

• الكِتابي неможливе — артикль і суфікс не можуть співіснувати в одному слові
• كِتابٌي і كِتابًكَ неможливі — танвін не витримує суфікса

Прикметник, що описує такий іменник, має узгоджуватися за означеністю, а оскільки іменник означений, прикметник отримує الـ: كِتابي الجَديدُ «моя нова книжка», سَيّارَتُها الحَمْراءُ «її червона машина». Приберіть цей артикль — і словосполучення перетвориться на речення: كِتابي جَديدٌ означає «моя книжка нова». Обидва варіанти правильні арабською; лише один із них — те, що ви мали на увазі. (Означеність — тема уроку 4; прикметники — уроку 8.)

Якщо вам справді потрібна неозначена «якась моя книжка», арабська мова взагалі не використовує суфікс на іменнику — вона каже كِتابٌ لي, зберігаючи танвін і переносячи займенник на прийменник.

4. ة перетворюється на ت. Зв’язана та марбута існує лише в самому кінці слова. Щойно щось додається після неї, вона розв’язується у звичайну ت і бере голосний відмінка як звичайно:

• سَيّارَةٌ → سَيّارَتي، سَيّارَتُكَ، سَيّارَتُها
• مُعَلِّمَةٌ → مُعَلِّمَتُهُ، غُرْفَةٌ → غُرْفَتُنا، مَدْرَسَةٌ → مَدْرَسَتُهُمْ

Напишіть *سَيّارَةي — і ви напишете літеру, яка не може стояти в цій позиції. Це саме розв’язування ще повернеться в إِضافَة (урок 20), тож варто засвоїти його вже зараз.

5. Носій зберігає власний відмінок. Суфікс не заморожує іменник. Яке б закінчення не вимагало речення, воно й далі стоїть — між іменником і суфіксом:

• كِتابُهُ جَديدٌ — підмет, тому مَرْفوع
• قَرَأْتُ كِتابَهُ — додаток, тому مَنْصوب
• فِي كِتابِهِ — після прийменника, тому مَجْرور

Три різні слова, одне значення. У письмі без голосових знаків усі три пишуться як كتابه, тож лише контекст підказує, яке саме мається на увазі. В усному мовленні ситуація приємніша, ніж на письмі: суфікс береже голосний відмінка, тож навіть коли ви зупиняєтеся в кінці речення й опускаєте останній голосний — كِتابُهْ، كِتابَهْ، كِتابِهْ — усі три форми залишаються різними навіть у паузальній формі. Тож ця різниця — справжня граматика, яку приховує письмо, і саме тому цей курс друкує кожен голосний.

6. هُ узгоджується до هِ. Закінчення третьої особи, що починаються на ه, змінюють свій голосний, коли безпосередньо перед ними стоїть касра, довге ī або дифтонг ay. Дамма перетворюється на касру, щоб відповідати їм:

• بِ + هُ = بِهِ، في + هُ = فيهِ، عَلى + هُ = عَلَيْهِ
• كِتابِ + هُ = كِتابِهِ، فِي بَيْتِهِمْ، مِنْ مُعَلِّمَتِهِنَّ

Усі чотири форми на ه поводяться так само: هُ → هِ، هُما → هِما، هُمْ → هِمْ، هُنَّ → هِنَّ. Після фатхи, дамми, довгого ā або сукуна вони зберігають дамму: كِتابُهُ، كِتابَهُ، مِنْهُمْ، عِنْدَهُنَّ. Це чиста звукова гармонія — язик залишається там, де вже перебуває, — і щойно ви це помітите, вам більше не доведеться про це думати.

7. Ті самі закінчення на прийменниках. Прийменники беруть точнісінько такий самий набір — так само як і مَعَ і عِنْدَ, які насправді є ظُروف, а не حُروف جَرّ (урок 16), але несуть на собі закінчення точно так само. Прийменник разом із займенником пишеться як одне слово:

• لِ (до, для): لي، لَكَ، لَهُ، لَها، لَنا، لَكُمْ، لَهُمْ
• بِ (за допомогою, через): بي، بِكَ، بِهِ، بِها، بِنا، بِكُمْ، بِهِمْ
• مَعَ (з, разом із): مَعي، مَعَكَ، مَعَهُ، مَعَنا، مَعَكُمْ
• عِنْدَ (у, біля): عِنْدي، عِنْدَكَ، عِنْدَهُ، عِنْدَنا

Чотирьох стиків варто приділити увагу, і всі вони незначні:

• مِنْ і عَنْ подвоюють свою ن перед ـي і ـنا: مِنّي، مِنّا، عَنّي، عَنّا. З усіма іншими закінченнями вони незмінні: مِنْكَ، مِنْهُ، عَنْها، عَنْكُمْ.
• لِ змінює свою касру на фатху перед кожним закінченням, окрім ـي: لَكَ، لَهُ، لَنا، لَهُنَّ — але لي, де лям зберігає свою початкову касру.
• عَلى і إِلى повертають своє кінцеве ى назад у ي: عَلَيْكَ، عَلَيْها، إِلَيْنا، إِلَيْهِمْ. У першій особі обидві літери йāʾ зливаються в одну подвоєну літеру: عَلَيَّ، إِلَيَّ.
• في робить те саме, але лише в першій особі: فِيَّ, на відміну від звичайних فيكَ، فيهِ، فينا.

8. Чим цей урок НЕ є. Три суміжні теми використовують ті самі закінчення або ту саму ідею, і кожна має власний урок. Приєднання займенника до дієслова, щоб сказати «він бачив мене, я запитав його», — це урок 29: набір майже ідентичний, з однією відмінністю, на яку варто почекати. Володіння чимось через поєднання двох іменників — بابُ الْبَيْتِ, «двері дому» — це إِضافَة, урок 20. А вираз «у мене є машина» за допомогою عِنْدي або لي — це урок 17. Тут ми лишаємося при простому суфіксі на іменнику чи прийменнику.

9. Позначено для майбутнього. І носій-двоїна, і носій — ціла правильна множина чоловічого роду втрачають кінцеве ن перед суфіксом (كِتابانِ → كِتاباهُ، مُعَلِّمونَ → مُعَلِّموهُ); ці форми ви зустрінете в уроках 9 і 12, а механізм — в уроці 40. Невелика група дуже поширених іменників — أَبٌ، أَخٌ та подібні — розтягують голосний відмінка в довгу літеру перед суфіксом: أَبوهُ، أَخوهُ، أَباهُ، أَبيهِ. Форма, яка потрібна вам сьогодні, — це нешкідлива перша особа: أَبي «мій батько», أَخي «мій брат».

Форми й моделі

Повний набір на іменнику чоловічого роду в називному відмінку. Рядки двоїни наведено для повноти — розпізнавайте їх, але очікуйте, що іншими десятьма формами користуватиметеся набагато частіше.

Іменники, що закінчуються на ة, у чотирьох із закінчень. Модель однакова для всіх дванадцяти:

Власне закінчення відмінка носія зберігається під суфіксом — і тягне за собою форми на ه:

Закінчення на п’яти поширених прийменниках:

І на чотирьох, що змінюють форму на стику:

Двоїна вписується в обидві таблиці прийменників саме там, де ви й очікуєте: لَكُما، لَهُما، مِنْكُما، مِنْهُما، عَلَيْكُما، عَلَيْهِما، فيكُما، فيهِما.

Приклади

Типові помилки

• كِتابُي -> كِتابي — ي першої особи забирає собі останній приголосний, і голосний відмінка зникає. Писати дамму нема чого.
• الكِتابي -> كِتابي — суфікс уже робить іменник означеним, тож الـ нема чого робити. Один маркер означеності на слово.
• بَيْتٌكَ -> بَيْتُكَ — танвін теж не може стояти перед суфіксом. Подвоєний знак перетворюється на один голосний відмінка.
• سَيّارَةي -> سَيّارَتي — ة існує лише в кінці слова. Додайте щось після неї — і вона розв’яжеться в ت.
• كِتابي جَديدٌ (у значенні «моя нова книжка») -> كِتابي الجَديدُ — іменник означений, тож прикметнику потрібне الـ. Без нього ви написали повне речення «моя книжка нова».
• بِهُ / فيهُ / عَلَيْهُ -> بِهِ / فيهِ / عَلَيْهِ — після касри, довгого ī або ay закінчення на ه переходять на касру, щоб відповідати їм.
• فِي كِتابُهُ -> فِي كِتابِهِ — прийменник і далі керує іменником під суфіксом, і ця касра тоді тягне за собою هُ у هِ.
• مِنْي / عَنْي -> مِنّي / عَنّي — ن у مِنْ і عَنْ подвоюється перед ـي і ـنا. Те саме для مِنّا، عَنّا.
• عَلَيْي / إِلَيْي -> عَلَيَّ / إِلَيَّ — обидві літери йāʾ зливаються в одну літеру з шаддою, а фатха перед ними залишається.
• لِكَ / لِهُمْ -> لَكَ / لَهُمْ — لِ отримує фатху перед кожним закінченням, крім ـي.
• كِتاب أَنا -> كِتابي — самостійні займенники з уроку 6 ніколи не позначають приналежність. Це завдання належить лише приєднаному набору.

Поради

• Проговоріть один іменник підряд у всіх дванадцяти формах: كِتابي، كِتابُكَ، كِتابُكِ، كِتابُهُ، كِتابُها… Потім повторіть із سَيّارَة, щоб перехід ة → ت став автоматичним, а не запам’ятованим.
• Зачепіться за приголосні, а не за цілі закінчення: ك = «ти/ви», ه = «він / вона / вони», ن = «ми», ي = «мене». Решта кожного закінчення — той самий хвіст, який ви вивчили на самостійних займенниках.
• Дві з дванадцяти форм — форми двоїни. Навчіться розпізнавати ـكُما і ـهُما під час читання; творити їх самостійно можна відкласти до уроку 12.
• Перш ніж написати الـ на будь-якому іменнику, перевірте, чи не закінчується він уже на суфікс. Якщо так — зупиніться, слово вже завершене.
• Прочитайте كِتابُهُ، كِتابَهُ، كِتابِهِ уголос як набір. Голосну гармонію هُ / هِ легше почути, ніж завчити.
• У звичайному арабському письмі كتابه друкують узагалі без голосних, тож відмінок підказує контекст, а не написання. Не хвилюйтеся через це — саме для цього в посібнику з вимови є урок про читання тексту без голосових знаків.
• Поки що ігноруйте те, що відбувається, коли носій — двоїна або ціла правильна множина чоловічого роду, і повністю ігноруйте набір займенників на дієслові. Обидві теми з’являться пізніше у власних уроках.
• Прийменники варто вивчити напам’ять якнайраніше: لي، لَهُ، مَعَهُ، عِنْدَها، مِنْهُمْ، عَلَيْكُمْ трапляються в кожній розмові й потім більше не змінюються.