Коротко

В англійській мові є одне слово для «you» і одне для «they». В арабській мові є п’ять форм першого і три форми другого. Самостійні особові займенники — الضَّمائِرُ المُنْفَصِلَةُ — розрізняють кожну особу за родом і числом, а арабська мова рахує в трьох числах, а не в двох: одне, рівно два, і три або більше. Це дає дванадцять слів там, де в англійській вистачає семи, і всі дванадцять треба вивчити, бо вибір тут не питання стилю чи ввічливості. Сказати أَنْتَ жінці — це не формально й не старомодно; це просто неправильно, так само як неправильно сказати «she is my brother».

Втішає те, що це найпростіша парадигма в мові. Ці дванадцять слів ніколи не змінюють форми: жодних закінчень відмінка, жодного танвіна, жодної множини від множини. Вивчіть їх один раз — і вони готові назавжди. Більше того, закінчення, які ви тут зустрічаєте, — ـتَ проти ـتِ، ـمْ проти ـنَّ، ـما для двох — це ті самі сигнали, які повернуться в приєднаних займенниках уроку 7 і в кожному дієслові, яке ви коли-небудь дієвідмінюватимете. Це парадигма, яка навчає вас форми всіх інших.

Правило

1. «Самостійний» означає, що це окреме слово. В арабській мові є дві родини займенників. ضَميرٌ مُنْفَصِلٌ стоїть окремо, з пробілом з обох боків, як будь-яке інше слово: هُوَ طالِبٌ. ضَميرٌ مُتَّصِلٌ приєднується до кінця іншого слова і не може вимовлятися сам по собі: ـي у كِتابي «моя книжка», ـكَ у بَيْتُكَ «твій дім». Це тема уроку 7. Цей урок — лише про вільну родину, займенники, з яких починають речення.

2. Три особи, три числа, два роди — але таблиця заповнена не повністю. Три особи, помножені на три числа й на два роди, дали б вісімнадцять клітинок. Арабська мова заповнює з них дванадцять, і прогалини варто знати заздалегідь:

• перша особа взагалі не розрізняє роду — أَنا каже і чоловік, і жінка;
• перша особа не має двоїни — двоє мовців використовують نَحْنُ, так само як і тридцятеро;
• обидві форми двоїни, أَنْتُما і هُما, охоплюють обидва роди.

Отже, рід має значення лише в другій і третій особі, і лише поза двоїною.

3. Перша особа: أَنا і نَحْنُ. أَنا — це «я», نَحْنُ — це «ми». Рід мовця не видно в жодному з них, тому написане أَنا مُتْعَبٌ підказує, що мовець — чоловік, не через займенник, а через прикметник у іншому кінці речення.

4. Друга особа: п’ять форм. أَنْتَ — одному чоловікові, أَنْتِ — одній жінці, أَنْتُما — будь-яким двом людям, أَنْتُمْ — трьом або більше чоловікам (або змішаній групі), أَنْتُنَّ — трьом або більше жінкам. Група жінок і один-єдиний чоловік — це أَنْتُمْ: в арабській мові множина чоловічого роду за замовчуванням використовується для змішаної компанії. Вибір залежить лише від роду й числа, а не від ввічливості: звичайного «ввічливого ви», як французьке vous, тут немає, і أَنْتَ або أَنْتِ — це те, що кажуть одній людині незалежно від її рангу. У дуже офіційному листуванні дійсно звертаються до однієї посадової особи у множині, але роблять це через шанобливий іменник — سِيادَتُكُمْ، سَعادَتُكُمْ — а не ставлячи أَنْتُمْ перед однією людиною у звичайній прозі.

5. Третя особа: п’ять форм, і немає слова для «it». هُوَ، هِيَ، هُما، هُمْ، هُنَّ вишиковуються точнісінько як і в другій особі. Англійському «it» немає відповідника, бо в арабській мові немає середнього роду: про річ говорять за родом, який має її іменник (урок 5). الْكِتابُ чоловічого роду, тож книжка — هُوَ; السَّيّارَةُ жіночого роду, тож машина — هِيَ. І одне правило, яке ви як слід розберете в уроці 11: про множину неживих предметів говорять за допомогою жіночого роду однини هِيَ, а не هُمْ. Книжки самі по собі — هِيَ.

6. أَنْتَ і أَنْتِ відрізняються лише однією харакою. Форма чоловічого роду закінчується на фатху, форма жіночого — на касру. Більше в слові нічого не змінюється — приголосні ті самі три літери أ، ن، ت в обох випадках. У звичайному арабському письмі, де голосові знаки не друкують, обидві форми на письмі виглядають однаково, і лише контекст підказує, яка з них мається на увазі. Зазвичай це видно з решти речення, бо присудок узгоджується: те, що читається як «ти вчитель/вчителька», уточнює مُدَرِّسٌ або مُدَرِّسَةٌ, яке стоїть після нього. В усному мовленні жодної неоднозначності немає — ви чуєте закінчення. Той самий контраст в одному голосному звуці проходить через усю мову: ـكَ проти ـكِ в іменниках (урок 7), ـتَ проти ـتِ у дієсловах минулого часу (урок 18). Хоч би де ця пара з’явилася в другій особі однини, фатха означає чоловічий рід, а касра — жіночий, і це правило стосується саме цієї позиції, а не голосних узагалі.

7. Займенники — це مَبْنِيَّةٌ: їхнє закінчення заморожене. Урок 3 поділив слова на ті, чий кінцевий голосний змінюється залежно від ролі в реченні (مُعْرَبٌ), і ті, чиє закінчення незмінне назавжди (مَبْنِيٌّ). Кожен займенник належить до другої групи. هُوَ — це هُوَ незалежно від того, чи він підмет речення, чи частина присудка, чи стоїть окремо як відповідь. Два практичні наслідки: ніколи не ставте танвін на займенник і ніколи не «змінюйте його відмінок». Там, де носій англійської очікує перехід від «he» до «him», арабська мова переходить до зовсім іншої родини займенників (уроки 7 і 29), а не змінює форму هُوَ.

8. Два моменти щодо написання та вимови на стику слів. По-перше, أَنا закінчується написаним аліфом, який зазвичай не читається як довгий голосний: у мовленні це слово — два легкі склади, а аліф — лише орфографічна умовність. (Лише в паузі, на повній зупинці, цей кінцевий голосний вимовляється довго — паузальна форма, яку розглядає посібник з вимови.) Зверніть увагу також, що воно починається з هَمْزَةُ القَطْعِ, тож перша літера обов’язково пишеться як أ, а не як голий аліф. По-друге, أَنْتُمْ і هُمْ закінчуються на сукун, а після сукуна не може йти сукун артикля ل. Коли безпосередньо за одним із цих двох займенників іде слово з الـ — або будь-яке інше слово, що починається на هَمْزَةُ الوَصْلِ, — م отримує дамму, щоб з’єднати їх: هُمُ الْمُدَرِّسونَ، أَنْتُمُ الْفائِزونَ. Це питання вимови, а не зміна форми — займенник залишається هُمْ.

9. Головне вживання: займенник як المُبْتَدَأ. Урок 2 будував іменне речення з означеної першої половини та неозначеної другої. Займенник за своєю природою означений (урок 4 включив його до слів, що відмовляються від الـ), тож він одразу стає на перше місце:

• أَنا طالِبٌ. — «Я студент».
• هِيَ مُدَرِّسَةٌ. — «Вона вчителька».
• نَحْنُ مِنْ مِصْرَ. — «Ми з Єгипту».
• هُمْ عَرَبٌ. — «Вони араби».

У цих реченнях досі немає жодного дієслова «бути»; англійському «am/is/are» відповідає тиша після займенника. Присудок узгоджується із займенником за родом і числом, тож أَنْتِ вимагає مُدَرِّسَةٌ, а هُمْ вимагає множини чоловічого роду. У نَحْنُ مِنْ مِصْرَ присудок — це прийменник з іменником, а не одне слово — урок 17 повертається до цього типу, — а مِصْرَ закінчується на фатху там, де ви очікували б касру після مِنْ, бо це слово належить до класу іменників, що відмінюються інакше. Прийміть це на віру до уроку 41; те саме стосується لُبْنانَ، بَيْروتَ، أَحْمَدَ.

10. ضَميرُ الفَصْلِ: займенник, який зберігає реченню статус речення. Правило уроку 2 було таким: означене + неозначене утворює твердження, а означене + означене утворює словосполучення. То що робити, коли присудок справді означений — коли ви хочете сказати не «Мухаммад — керівник», а «Мухаммад — той керівник»? Напишіть مُحَمَّدٌ الْمُديرُ, і це читатиметься як підпис, «Мухаммад-керівник». Арабська мова розв’язує це, вставляючи займенник третьої особи між двома половинами:

• مُحَمَّدٌ هُوَ الْمُديرُ. — «Мухаммад — керівник».
• فاطِمَةُ هِيَ الْمُديرَةُ. — «Фатіма — керівниця».
• الطُّلّابُ هُمُ الْفائِزونَ. — «Студенти — переможці».

Цей займенник називається ضَميرُ الفَصْلِ, «займенник розділення». Він узгоджується з першою половиною за родом і числом, не має власного закінчення відмінка і додає відтінок винятковості — саме Мухаммад, і ніхто інший. Це не зв’язка. Його завдання — не дати означеному присудку прочитатися як означення, тож він стоїть лише між двома означеними половинами і більше ніде на цьому рівні — з одним винятком: коли перша половина сама є займенником, розділяти вже нічого, тож هُوَ الْمُديرُ і هُمُ الْمُدَرِّسونَ з правила 8 залишаються повними як є, з означеним присудком і всім іншим. При звичайному неозначеному присудку розрізняти нема чого, і займенник опускають: الْبَيْتُ كَبيرٌ залишається без змін, а الْبَيْتُ هُوَ كَبيرٌ так не кажуть.

11. З дієсловом займенник зазвичай зникає. Цей урок про іменні речення, але варто попередити про наступні. Арабське дієслово вже саме показує свій підмет у префіксах і суфіксах: كَتَبْتُ може означати лише «я написав», كَتَبوا може означати лише «вони написали». Тому займенник опускають, якщо тільки не потрібне підкреслення чи протиставлення — أَنا كَتَبْتُ الرِّسالَةَ, «Я написав листа (а не він)». Початківці, які прийшли з англійської, за звичкою додають займенник до кожного дієслова, і це робить арабську мову настирливою й дивною на слух. Уроки 14 і 18 будують дієслівні парадигми; лишайте займенники для іменних речень і для підкреслення.

12. Що цей урок свідомо оминає. Існують ще два набори займенників. Приєднані присвійні закінчення ـي، ـكَ، ـهُ і їхні родичі — тема уроку 7. Другий, самостійний, набір, побудований на إِيّا (إِيّايَ، إِيّاكَ، إِيّاهُ), існує для позиції додатка, коли більше нічого не може нести на собі займенник; у сучасній прозі він трапляється рідко і розглядається разом із прямим додатком в уроці 29. А поки що вважайте дванадцять слів нижче повною картиною.

Форми й моделі

Повний набір, розташований так, як це роблять арабські граматики, — особа вниз збоку, число вгорі. Учіть цю таблицю як форму, а не як список:

Якщо рахувати не клітинки, а окремі слова, їх дванадцять: أَنا، نَحْنُ، أَنْتَ، أَنْتِ، أَنْتُما، أَنْتُمْ، أَنْتُنَّ، هُوَ، هِيَ، هُما، هُمْ، هُنَّ.

Ті самі дванадцять слів у зіставленні з англійським покриттям — саме тут і видно розбіжність:

Дві форми, які на письмі без голосових знаків виглядають однаково, і присудок, який знімає неоднозначність:

А самі закінчення варто побачити окремо від усього іншого, бо вони повторюються в усій мові:

Приклади

Типові помилки

• انا طالِبٌ. -> أَنا طالِبٌ. — слово починається з هَمْزَةُ القَطْعِ, тож аліф обов’язково має нести хамзу. Голий аліф тут — орфографічна помилка, а не спрощення.
• أَنْتَ مُدَرِّسَةٌ. -> أَنْتِ مُدَرِّسَةٌ. — أَنْتَ вживається лише щодо чоловіка. Звертання ним до жінки — граматична помилка, а не питання регістру, і невідповідний присудок робить це очевидним.
• هُمْ طالِبانِ. -> هُما طالِبانِ. — для рівно двох в арабській мові є окреме число. هُمْ починається з трьох. Двоїна обов’язкова, а не стилістичний вибір.
• هُنَّ مُدَرِّسَتانِ. -> هُما مُدَرِّسَتانِ. — та сама пастка з боку жіночого роду: дві жінки — це هُما, бо обидві форми двоїни не розрізняють роду.
• نَحْنانِ مِنَ الْمَغْرِبِ. -> نَحْنُ مِنَ الْمَغْرِبِ. — двоїни першої особи не існує. Двоє мовців кажуть نَحْنُ.
• أَنْتُنَّ مُوَظَّفونَ. -> أَنْتُمْ مُوَظَّفونَ. — أَنْتُنَّ вживається лише для групи жінок. Якщо в кімнаті є хоч один чоловік, до всієї групи звертаються множиною чоловічого роду.
• الْبَيْتُ هُوَ كَبيرٌ. -> الْبَيْتُ كَبيرٌ. — هُوَ не є дієсловом «є». Розділовий займенник з’являється лише тоді, коли присудок означений; з неозначеним присудком обидві половини стоять поряд у тиші.
• مُحَمَّدٌ الْمُديرُ. (у значенні «Мухаммад — керівник») -> مُحَمَّدٌ هُوَ الْمُديرُ. — дві означені половини без нічого між ними читаються як словосполучення, «Мухаммад-керівник». Вставте займенник, щоб отримати твердження.
• هُوٌ طالِبٌ. -> هُوَ طالِبٌ. — займенники مَبْنِيَّةٌ: жодного танвіна ніколи, і жодного відмінкового закінчення для коригування. Відмінюється лише наступний іменник.
• الْمَكْتَبُ كَبيرٌ، وهِيَ جَديدَةٌ. -> الْمَكْتَبُ كَبيرٌ، وهُوَ جَديدٌ. — не хапайтеся за هِيَ лише тому, що в англійській сказано «it». Займенник слідує за родом арабського іменника, а مَكْتَبٌ чоловічого роду.

Поради

• Проговорюйте всі дванадцять у такому фіксованому порядку: أَنا، نَحْنُ / أَنْتَ، أَنْتِ، أَنْتُما، أَنْتُمْ، أَنْتُنَّ / هُوَ، هِيَ، هُما، هُمْ، هُنَّ. Саме в такому порядку подано парадигми в цих уроках, тож зусилля окупляться в уроці 14, а потім знову в уроці 18. (Традиційні арабські граматики йдуть у зворотному порядку, від الغائِب до المُتَكَلِّم, тож не бентежтеся, коли таблиця, яку ви побачите деінде, починається з هُوَ.)
• Вивчіть п’ять закінчень замість дванадцяти окремих слів: ـما означає двох, ـمْ означає багатьох чоловіків, ـنَّ означає багатьох жінок. Ці три сигнали покривають шість із дванадцяти форм.
• Закарбуйте собі на слух уже зараз: фатха = чоловічий рід, касра = жіночий. Саме ця пара розрізняє أَنْتَ і أَنْتِ тут, ـكَ і ـكِ в уроці 7, і ـتَ і ـتِ в уроці 18.
• Щоразу, коли зустрічаєте новий іменник, одразу вирішуйте, هُوَ він чи هِيَ. Запам’ятати рід разом зі словом зараз нічого не коштує, а надалі рятує від помилок узгодження.
• Практикуйтеся на реальних парах людей навколо вас. Двоїна здається штучною, поки ви хоча б раз не скажете هُما про двох справжніх друзів; після цього вона перестає бути просто граматичною темою.
• Не шукайте слова зі значенням «it», і не шукайте ввічливого «ви» для повсякденного вжитку. Жодного з них немає як окремого займенника, а спроби їх знайти дають речення, які жоден араб не напише.
• Поки що ігноруйте займенники إِيّا і все, що стосується займенників-додатків. У цьому уроці займенник стоїть лише на початку іменного речення або між його двома половинами.
• Читаючи текст без голосових знаків, не зупиняйтеся на أ ن ت, роздумуючи, яке саме це «ти» — читайте далі. Прикметник або іменник після нього майже завжди розв’язує це питання.