Коротко

Англійська ставить маленьке слово перед іменником: «a house», «the house». Арабська позначає ту саму відмінність у двох інших місцях — у самому кінці іменника і на самому його початку — двома знаками, які ніколи не можуть стояти на одному слові водночас. Подвоєний голосовий знак під назвою танвін каже, що іменник неозначений: بَيْتٌ. Префікс الـ каже, що він означений: البَيْتُ. Ви обираєте щось одне. Написати обидва, як у *الْبَيْتٌ, — одна з найпоширеніших помилок початківців, і це не дрібна похибка: це все одно що написати «якийсь той дім».

الـ пишеться однаково перед кожним іменником, але звучить не завжди однаково. Перед чотирнадцятьма літерами під назвою حُروف شَمْسِيَّة ل замовкає, а натомість подвоюється наступний приголосний — الشَّمْسُ. Перед іншими чотирнадцятьма, حُروف قَمَرِيَّة, ل вимовляється звичайно — القَمَرُ. Крім того, ціла родина іменників уже означена без الـ: імена, займенники, вказівні слова та все, що має присвійне закінчення.

Правило

1. Один іменник — один знак. Означеність — це перемикач із двома положеннями, і арабська не дозволить вам увімкнути обидва одразу:

• неозначений: بَيْتٌ (дім), كِتابٌ (книжка), مَدْرَسَةٌ (школа)
• означений: البَيْتُ (той дім), الكِتابُ (та книжка), المَدْرَسَةُ (та школа)

Зверніть увагу, що відбувається із закінченням. Неозначений іменник закінчується подвоєним знаком ـٌ; означений іменник закінчується одинарним знаком ـُ. Танвін — це точно відмінковий голосний плюс звук ن, який чути, але який ніколи не пишуть окремою літерою. Тож *الْبَيْتٌ і *الْكِتابًا неможливі: щойно спереду з’являється الـ, закінчення втрачає свій другий штрих.

2. Танвін існує в усіх трьох відмінках. У попередньому уроці представлено три закінчення іменника. У кожного з них є неозначений близнюк, і ця пара цілком регулярна:

Не думайте про танвін як про «закінчення для неозначених іменників» в однині; думайте про нього як про цілий набір ـٌ ـً ـٍ, кожен з яких несе і свій відмінок, і повідомлення «неозначений». Який саме відмінок бере іменник у конкретному реченні, вирішує речення, а не цей урок.

3. الـ ніколи не змінює свого написання. Що б не йшло далі — сонячна літера, місячна літера чи хамза, — ви завжди пишете أَلِف + لام, злито з іменником, без пробілу: البَيْتُ، الشَّمْسُ، الأُسْتاذُ. В арабській немає окремого слова для «the», і після الـ пробілу ніколи не лишають.

4. Сонячні літери: ل пишеться, але не вимовляється. Чотирнадцять приголосних поглинають ل артикля. Коли одна з них іде після الـ, ل узагалі не чути; натомість подвоюється сама сонячна літера, і це подвоєння позначають шаддою:

الشَّمْسُ، الرَّجُلُ، النّورُ، السَّلامُ، الطّالِبُ، الدَّرْسُ، الزَّيْتُ، الصَّديقُ

У повністю вокалізованому письмі ل артикля перед сонячною літерою не несе жодного знака взагалі — ні голосного, ні сукуна, — бо там просто нема чого вимовляти. Шадда на наступній літері — це ваша інструкція: тримайте цей приголосний удвічі довше.

5. Місячні літери: ل вимовляється. Інші чотирнадцять залишають артикль неушкодженим. Тут ل чути, а наступна літера лишається одинарною. Сувора вокалізація ставить на цій ل сукун — الْقَمَرُ, — хоча в більшості друкованих текстів, зокрема й у списках цього уроку, його не позначають:

القَمَرُ، الكِتابُ، البَيْتُ، المَدْرَسَةُ، الوَلَدُ، الجَبَلُ، العَيْنُ، الهاتِفُ

Обидві назви походять від самих слів-прикладів: شَمْس починається із сонячної літери, а قَمَر — із місячної, тож кожне слово демонструє власний клас.

6. Чому цей поділ не випадковий. Кожна з чотирнадцяти сонячних літер утворюється кінчиком або спинкою язика біля зубів або ясен позад них — саме там, де утворюється ل. Приголосний, утворений у тому самому місці, просто поглинає сусіда. Місячні літери утворюються деінде: губами, у горлі, у задній частині рота. Тож зазвичай ваш язик сам підкаже клас — але класи закріпили за давнішою вимовою, тож у сумнівних випадках звіряйтеся зі списком. ج — це пастка: сьогодні вона утворюється спереду рота, як сонячна літера, але насправді вона місячна — الجَبَلُ, ніколи не *الجَّبَل. І зверніть увагу на найохайніший випадок: ل сама є сонячною літерою, тож подвоюється сама в себе — اللُّغَةُ، اللَّيْلُ، اللَّوْنُ.

7. هَمْزَةُ الوَصْل: аліф зникає після попереднього слова. Аліф у الـ — це «з’єднувальний» аліф (урок про хамзу в посібнику з вимови). Він вимовляється, лише коли артикль відкриває висловлення. Щойно перед ним з’являється інше слово, аліф узагалі не вимовляється, і артикль спирається прямо на останній голосний того слова — обидва зливаються в один подих:

• قَرَأْتُ الْكِتابَ — закінчення قَرَأْتُ переходить прямо в ل
• ذَهَبْتُ إِلَى الْمَدْرَسَةِ
• الوَلَدُ فِي الْبَيْتِ
• خَرَجْتُ مِنَ الْبَيْتِ — مِنْ закінчується на приголосний, тож позичає голосний, щоб з’єднатися. Цей голосний — фатха, і в цьому مِنْ — виняток: майже кожне інше слово із закінченням на сукун позичає касру — عَنِ الْمَكْتَبِ، هَلِ الْمِفْتاحُ جاهِزٌ؟، وَصَلَتِ الطّائِرَةُ, — тоді як закінчення множини ـمْ у هُمْ і أَنْتُمْ позичає натомість дамму (урок 6)

Той сукун на ل присутній у будь-якій позиції; у середині речення змінюється лише аліф, який перестає вимовлятися, — тож الْ усередині речення читають просто з голосного попереднього слова. Слово, що закінчується довгим голосним, нічого не позичає: замість цього довгий голосний випадає, а вокалізація показує те, що лишилося, як фатху на ل у إِلَى і عَلَى — إِلَى الْمَدْرَسَةِ، عَلَى الصُّنْدوقِ, — тож написання ніколи не змінюється, новим є лише знак. Коран та інші священні тексти позначають німий аліф васлою — голівкою маленької ص, написаної над ним (ٱ); звичайний друк, зокрема й цей урок, лишає аліф голим. Із сонячною літерою взагалі нічого додаткового не видно, бо в ل спершу й не було знака: رَأَيْتُ الشَّمْسَ.

8. Написання танвін-фатх. Знахідний танвін — єдиний, що змінює написання слова: до нього додають зайвий аліф як опору, і цей аліф німий.

• كِتابًا، بَيْتًا، وَلَدًا، جَديدًا

У друку трапляються дві позиції — над останньою літерою (كِتابًا) або над доданим аліфом (كِتاباً). Це те саме; пишіть першим способом і читайте обидва. Три групи слів не беруть зайвого аліфа:

• слова, що закінчуються на ة: مَدْرَسَةً، سَيّارَةً، كَلِمَةً
• слова, що закінчуються на ء, яка вже стоїть на довгому аліфі: ماءً، سَماءً، دَواءً
• слова, що закінчуються на ى: فَتًى، مَعْنًى، مَقْهًى

Але хамза, яка не йде за довгим аліфом, поводиться як звичайний приголосний і таки бере опору: شَيْئًا، جُزْءًا، عِبْئًا.

9. Означені без الـ. Не сягайте по الـ щоразу, коли англійська каже «the». Кілька класів слів означені за своєю природою і не приймають артикля:

• власні назви: مُحَمَّدٌ، فاطِمَةُ، مِصْرُ، لُبْنانُ — тож *الْمُحَمَّد неправильно. (Низка географічних назв справді несе артикль як частину самого імені: القاهِرَةُ، المَغْرِبُ، العِراقُ. Учіть їх такими, якими вони написані.)
• займенники: هُوَ، هِيَ، أَنا، أَنْتَ (урок 6)
• вказівні слова: هٰذا، هٰذِهِ، ذٰلِكَ (урок 13)
• іменники з присвійним закінченням: كِتابي، بَيْتُكَ، سَيّارَتُها (урок 7) — «моя книжка» вже й так конкретна, тож *الْكِتابي неможливий
• перший член إِضافَة: بابُ الْبَيْتِ، مِفْتاحُ السَّيّارَةِ (урок 20) — перше слово не бере ні الـ, ні танвіна; свою означеність воно черпає з другого слова, тож بابُ بَيْتٍ — це «якісь двері якогось дому»

Є одна чесна тонкість: повністю відмінюване власне ім’я все одно показує танвін — مُحَمَّدٌ، خالِدٌ. Тут танвін — це просто звичайне повне закінчення слова; він не каже «неозначений», бо ім’я за своєю природою вказує на одну конкретну особу. Це єдине місце, де танвін і означеність співіснують, і на рівні A1 це не коштує вам нічого: просто не викреслюйте танвін з імен, які його мають.

10. Позначка на майбутнє. Клас іменників під назвою المَمْنوع مِنَ الصَّرْف (диптот) узагалі ніколи не бере танвіна, у жодному відмінку: فاطِمَةُ، أَحْمَدُ، مَدارِسُ. Їхні закінчення працюють інакше, і цим займається урок 41. Наразі, якщо в слові, яке вам трапилося, немає танвіна там, де ви його очікували, підозрюйте цю групу, а не помилку друку.

Форми й моделі

Обидва знаки поряд, із доданим іменником жіночого роду, щоб ви побачили: ة нічого не змінює в цій системі:

Чотирнадцять حُروف شَمْسِيَّة — ل зникає, а літера подвоюється:

Чотирнадцять حُروف قَمَرِيَّة — ل зберігає свій сукун і вимовляється:

Артикль на початку висловлення проти артикля всередині нього:

Знахідний танвін і його опора:

Приклади

Типові помилки

• الْبَيْتٌ -> البَيْتُ (той дім) або بَيْتٌ (якийсь дім) — іменник ніколи не може мати одночасно артикль і танвін. Визначтеся, що саме ви маєте на увазі.
• هٰذا كِتابُ. -> هٰذا كِتابٌ. — неозначений іменник закінчується подвоєним знаком, а не простою даммою. Одинарна ـُ без артикля означає, що слово означене чимось іншим.
• الْشَّمْسُ -> الشَّمْسُ — перед сонячною літерою ل не бере сукуна, бо вона не вимовляється. Пишуть лише шадду на ش.
• الشَمْسُ -> الشَّمْسُ — і не пропускайте шадду теж; без неї читачеві доводиться вгадувати, і початківець вимовить ل.
• القَّمَرُ -> القَمَرُ — місячні літери ніколи не вбирають у себе ل артикля, тож ніколи не отримують від нього шадду. ل лишається чутним, а ق лишається одинарним.
• الْمُحَمَّدُ -> مُحَمَّدٌ — особисте ім’я означене саме по собі, тож не приймає артикля; а танвін тут — просто звичайне повне закінчення слова.
• الْكِتابي -> كِتابي — присвійне закінчення вже робить іменник означеним; الـ і суфікс не можуть ділити одне слово.
• الْبابُ الْبَيْتِ -> بابُ الْبَيْتِ — перше слово إِضافَة не бере ні الـ, ні танвіна, навіть коли англійська каже «the door of the house».
• كِتابً -> كِتابًا — знахідному танвіну потрібна його німа опора-аліф.
• مَدْرَسَةًا / ماءًا -> مَدْرَسَةً / ماءً — але ніколи після ة і ніколи після ء, яка вже стоїть на довгому аліфі.

Поради

• Зберігайте кожен новий іменник у пам’яті разом з його танвіном: بَيْتٌ، كِتابٌ، مَدْرَسَةٌ. Якщо вивчите його голим, потім доведеться вгадувати, означений він чи ні.
• Промовляйте слова із сонячними літерами вголос, стежачи за шаддою. Шадда — не прикраса, а інструкція з вимови, і почути الرَّجُلُ з довгою ر — це і є вся суть.
• Скористайтеся тестом язика, щоб скоротити список: якщо приголосний утворюється біля зубів або трохи позаду них — там, де утворюється ل, — він сонячний. Губи, горло й задня частина рота — місячні. Вивчіть ج напам’ять як виняток: сьогодні вона відчувається сонячною, але насправді місячна.
• Пам’ятайте, що сама ل — сонячна літера. اللُّغَةُ — це не виняток; це те саме правило, застосоване до власної літери артикля.
• Перестаньте шукати арабське слово для «a». Неозначеність — це звук у кінці іменника, а не слово на його початку.
• Перш ніж написати будь-який іменник, зробіть двосекундну перевірку: чи починається він з الـ? Тоді він не може закінчуватися на танвін — і навпаки.
• Наразі не зважайте на те, у якому відмінку має стояти іменник. Цей урок просить лише правильно з’єднати означену форму з відповідною неозначеною: البَيْتُ з بَيْتٌ، البَيْتَ з بَيْتًا.
• У звичайному невокалізованому тексті — власній темі посібника з вимови — الـ і далі добре видно, але танвін зникає, окрім аліфа в كتابا. Читати означеність там — це здебільшого читати початок слова.