Коротко

Англійська ділить слова на вісім чи дев’ять частин мови. Арабська ділить кожне слово мови рівно на три: اسْم (іменник), فِعْل (дієслово) і حَرْف (частка). Немає окремого класу для прикметників, немає класу для займенників, немає для вказівних слів і немає для більшості прислівників — арабською все це اسْم. Три шухляди, і кожне слово потрапляє в одну з них. Шухляду обирають за граматичним тестом, а не за значенням слова.

Друга половина уроку — про маленький голосний, що стоїть на останній літері. Це не прикраса і не частина написання слова: це ярлик функції. На іменнику цей кінцевий голосний показує, у якому відмінку стоїть іменник, тобто яку роль він виконує в реченні. На дієслові ті самі три голосні показують дещо зовсім інше: спосіб, а не відмінок. На частці ярлика немає взагалі, бо частка ніколи не змінюється. На цьому етапі ваше завдання — лише впізнавати ці закінчення, коли вони надруковані. Виробляти їх самостійно від вас поки не вимагають.

Правило

Одне слово — один клас, і вирішує тест. Не питайте «що означає це слово?». Питайте «що це слово може робити?». مَريضٌ («хворий») здається носієві англійської прикметником, але воно бере танвін, бере الـ (المَريضُ) і може стояти після прийменника (عَنِ المَريضِ), тож це اسْم. Вирішило не значення, а поведінка.

Тест 1 — чи бере воно الـ? Це може лише اسْم. الكِتابُ، البَيْتُ، الجَديدُ، المَدْرَسَةُ — усе іменники. Дієслово ніколи не бере الـ; частка ніколи не бере الـ. Якщо можна додати артикль спереду, перед вами іменник, і тест можна припиняти.

Тест 2 — чи бере воно танвін (ـٌ ـً ـٍ)? Це може лише اسْم: كِتابٌ، وَلَدًا، بَيْتٍ. Танвін — це знак неозначеності; дієслова ніколи його не мають, і жодна частка, яку ви зустрінете на цьому рівні, теж. (Урок 4 показує, що іменник ніколи не має водночас الـ і танвіна.)

Тест 3 — чи може воно стояти після прийменника? Усе, що стоїть одразу після مِنْ، في، عَلى، إِلى، عَنْ, — це اسْم, або, згодом, ціле підрядне речення на його місці (урок 34). في البَيْتِ، مِنَ المَدينَةِ، عَلى الطّاوِلَةِ. Саме цей тест ловить іменники, які не пройшли тести 1 і 2, — див. примітку про незмінювані слова нижче.

الاسْم несе відмінок. У повністю вокалізованому тексті іменник зазвичай закінчується на один із трьох голосних, і цей голосний показує його роль: ـُ для діяча, ـَ для додатка, ـِ після прийменника. Арабська граматика називає це إِعْراب. Англійська показує ту саму відмінність лише на займенниках (he / him), а арабська — на кожному іменнику.

الفِعْل несе час і особу, а його кінцевий голосний — це спосіб, а не відмінок. كَتَبَ («він написав») і يَكْتُبُ («він пише») — дієслова: вони показують коли і хто. Вони відмовляються від الـ і від танвіна. ـُ на يَكْتُبُ реальна, і її треба друкувати, але вона не означає «називний». Це закінчення способу за замовчуванням, і воно змінюється на ـَ або на сукун, коли перед дієсловом стоять певні частки — لَمْ يَكْتُبْ، أَنْ يَكْتُبَ. Це уроки 33 і 35; тут просто зафіксуйте, що кінцевий голосний дієслова належить до іншої системи.

الحَرْف незмінна й нічого не означає сама по собі. مِنْ، في، عَلى، إِلى، هَلْ، لا، وَ، أَنْ ніколи не мають власного закінчення; найбільше, на що вони здатні, — замінити кінцевий сукун на допоміжний голосний, коли наступне слово починається на الـ (مِنَ البَيْتِ). Скажіть مِنْ окремо — і ви нічого не сказали: «від» чого? Частка виконує свою роботу, тільки коли приєднана до чогось іншого. Цей клас — невеликий закритий список із кількох десятків слів, тож його справді можна вивчити напам’ять; اسْم і فِعْل — відкриті класи із сотнями тисяч членів.

Розберіть речення слово за словом. Візьмімо ذَهَبَ الوَلَدُ إِلى المَدْرَسَةِ («хлопчик пішов до школи»). Чотири слова, три класи: ذَهَبَ — це فِعْل (час і особа, без الـ), الوَلَدُ — це اسْم (він має الـ) із закінченням на ـُ, бо це діяч, إِلى — це حَرْف (незмінне, саме по собі беззмістовне), а المَدْرَسَةِ — це اسْم із закінченням на ـِ, бо стоїть після прийменника. Кожне арабське речення, яке ви коли-небудь прочитаєте, розкладається саме так.

Трійця відмінків на одному іменнику. Лишіть той самий іменник, змініть лише його роль — і рухається тільки останній голосний: ذَهَبَ الوَلَدُ (він той, хто йде) — رَأَيْتُ الوَلَدَ (він те, що я побачив) — نَظَرْتُ إِلى الوَلَدِ (він стоїть після прийменника). Ті самі три приголосні, три різні закінчення, три різні ролі. Ось уся суть إِعْراب в одному рядку.

Розпізнавайте, але не утворюйте самостійно. Наразі: читаючи вокалізований текст, помічайте закінчення й дозволяйте йому підказати, хто що зробив. Розмовляючи, можете зупинятися перед закінченням — зупинка на голому слові й так є тим, що роблять носії наприкінці речення, — це паузальна форма (вакф), описана в посібнику з вимови. Повна система з усіма її додатковими позначками — це урок 40. Ніщо між цим уроком і тим не вимагає від вас позначати відмінок спонтанно.

Прикметники, займенники й вказівні слова — усе це іменники. الجَديدُ («новий») бере الـ і відмінок -> اسْم. هُوَ، أَنا، أَنْتَ можуть стояти підметом і йти після прийменника (مِنْهُ) -> اسْم. هٰذا، هٰذِهِ вказують на речі й поводяться як іменники -> اسْم. Слова часу й місця на кшталт اليَوْمَ، غَدًا، أَمامَ، تَحْتَ теж іменники, що стоять у відмінку ـَ (урок 31). Якщо виникає спокуса вигадати для будь-якого з них четвертий клас — утримайтеся: в арабській їх три.

مَبْنِيّ: слова із застиглим закінченням. مُعْرَب-слово змінює кінцевий голосний залежно від своєї ролі (الكِتابُ / الكِتابَ / الكِتابِ). مَبْنِيّ-слово незмінне — воно всюди має ту саму форму. Кожна حَرْف — це مَبْنِيّ, дієслово минулого часу — це مَبْنِيّ (ذَهَبَ у кожному реченні закінчується на ـَ), і невелика група іменників теж مَبْنِيّ: займенники, вказівні слова, الَّذي. Ось чому هٰذا і هُوَ не проходять тести 1 і 2, лишаючись іменниками, — їх ловить тест 3.

І все це невидиме в реальному тексті. Газети, романи й сайти майже не друкують голосових знаків: ذهب الولد إلى المدرسة. Граматично закінчення там усе одно є, і освічений читач подумки їх додає, але на сторінці вони ніяк не показані. Цей курс друкує повний تَشْكيل саме для того, щоб ви бачили граматику, якої вас навчають; не сподівайтеся на таку щедрість від зовнішнього світу (читання голого тексту — окремий урок у посібнику з вимови).

Форми й моделі

Тест із трьох кроків. Одне «так» у перших трьох рядках одразу визначає клас.

Речення, розібране слово за словом: ذَهَبَ الوَلَدُ إِلى المَدْرَسَةِ.

Трійця відмінків на одному іменнику — лише для розпізнавання; повний перелік — урок 40.

Ті самі три голосні на дієслові — це інша система. Не читайте їх як відмінки.

Незмінюваний (مَبْنِيّ) чи відмінюваний (مُعْرَب)?

Частки, які вам уже потрібні. Це закритий список; десяток із них становить основу вашого раннього читання. Прийменники детально розглянуто в уроці 16.

Приклади

Типові помилки

• الطّالِبُ الْيَدْرُسُ -> الطّالِبُ يَدْرُسُ — дієслово ніколи не бере الـ. Щоб сказати «студент, який навчається», потрібне означальне підрядне речення (урок 39), а не артикль, приклеєний до дієслова.
• يَكْتُبٌ -> يَكْتُبُ — танвін належить лише іменникам. Жодне дієслово в арабській ніколи не закінчується на ـٌ ـً ـٍ.
• لَمْ يَكْتُبُ -> لَمْ يَكْتُبْ — кінцевий голосний дієслова — це спосіб, а не відмінок, тож частка перед ним може скоротити його до сукуна. Закінчення іменника ніколи б так не відреагувало на لَمْ.
• ذَهَبَ الوَلَدَ إِلى المَدْرَسَةِ. -> ذَهَبَ الوَلَدُ إِلى المَدْرَسَةِ. — діяч бере ـُ. З ـَ виходить, що хтось пішов хлопчика, а це безглуздо.
• إِلى المَدْرَسَةُ -> إِلى المَدْرَسَةِ — усе, що стоїть після прийменника, — це іменник у відмінку ـِ. (Невеликий клас іменників пише той самий відмінок через ـَ замість цього — إِلى مِصْرَ — але це урок 41; усе, що ви зустрічаєте зараз, бере ـِ.)
• مِنْ هٰذا الكِتابُ -> مِنْ هٰذا الكِتابِ — هٰذا — це іменник, а не частка; він стоїть після مِنْ як незмінна (مَبْنِيّ) форма, а іменник, що йде далі, усе одно мусить показати ـِ.
• الرِّسالَةُ مِنْ هُوَ. -> الرِّسالَةُ مِنْهُ. — займенники є іменниками й можуть стояти після прийменника, але там вживають приєднану форму, а не самостійну (урок 7).
• هَلْ أَنْتَ طالِبًا؟ -> هَلْ أَنْتَ طالِبٌ؟ — هَلْ — це حَرْف: вона лише додає питання й не чіпає жодного закінчення. Присудок іменного речення лишається таким, яким був (урок 2).
• ذَهَبْتُ إِلى. -> ذَهَبْتُ إِلى المَدْرَسَةِ. — частка не може завершувати речення, бо вона нічого не означає сама по собі. Після إِلى обов’язково має йти її іменник.

Поради

• Спершу застосуйте тест на الـ. Це одна секунда роздумів, і вона відділяє іменники від усього іншого швидше за будь-яке інше питання.
• Два голосні — два питання. На іменнику кінцевий голосний відповідає на «яка роль?»; на дієслові — на «який спосіб?». Ніколи не дозволяйте ـُ дієслова спокусити вас назвати його підметом.
• Підказка для пам’яті: назва, дія, клей. اسْم називає річ, فِعْل діє, حَرْف склеює перших два і сам по собі нічого не робить.
• Учіть частки як лексику, а не як граматику. Їх лише кілька десятків, і ті самі дванадцять трапляються постійно; кожне інше слово, яке ви коли-небудь зустрінете, — це іменник або дієслово.
• Перестаньте перекладати англійські частини мови. «Прикметник», «займенник», «прислівник» і «артикль» не мають своєї окремої шухляди в арабській — віднесення їх до اسْم знімає приблизно половину плутанини на рівні A1.
• Читайте відмінкові закінчення вголос, коли читаєте вокалізований текст, і відкидайте їх, коли говорите спонтанно. Зараз — упізнавання, продукування — значно пізніше (урок 40).
• Не панікуйте через невокалізований текст. Там закінчення невидимі, а порядок слів і контекст вас підтримають; цей курс друкує їх, щоб ви бачили, як працює механізм.
• Коли речення вас збиває з пантелику, розбирайте його, як у таблиці вище: клас, потім причина, потім закінчення. Чотири колонки — і туман зазвичай розсіюється.