Коротко

Усе в цьому курсі досі писалося для того, щоб ви це вживали: вивчили правило — застосовуйте його. Цей останній урок — навпаки. Це урок на читання. Арабська мова має одну граматику, розтягнуту на чотирнадцять століть, і на верхівці цього діапазону — Коран, класична бібліотека, преамбула конституції, проповідь, абзац, який цитує колумніст, щоб підкреслити думку, — використовується жменька засобів, які сучасна проза тихо відклала. Вони не складні, лише незвичні, і кожен — маленький візуальний маркер, який ви або впізнаєте, або об який спіткнетеся.

Мета вузька й чесна: розпізнавайте, але не утворюйте самостійно. Після цього уроку ви зможете відкрити давній текст, побачити لَـ перед присудком, подвоєний نّ на кінці дієслова, بـ там, де не місце прийменнику, або ім’я у формі أَبا, і миттю зрозуміти, що кожен із них означає, — без жодного бажання вжити щось із цього в листі. Шари відрізняються не граматикою, а частотністю: усе це й досі формально правильна літературна арабська, а давні тексти просто використовують увесь набір одразу, без огласовок. Єдине, що вам справді знадобиться активно, — це بَلى.

Правило

1. إِنَّ і плинний лям — اللّامُ المُزَحْلَقَة. إِنَّ ви зустрічали в уроці 44 як звичайний підсилювач. У піднесеній арабській він зазвичай приходить із партнером: لَـ із фатхою, що стоїть на присудку.

• إِنَّ الأَمْرَ لَخَطيرٌ. — справа справді серйозна.
• إِنَّ الإِنْسانَ لَفي خُسْرٍ. (العصر 2)

Граматики звуть його المُزَحْلَقَة, «зсунутий лям»: його місце — на початку речення, де вже стоїть إِنَّ, тож він зсувається вперед, на خَبَر. Він ніколи не змінює відмінка й завжди має фатху — касра в цій позиції означає прийменник لِـ, тобто щось геть інше. Коли خَبَر винесено наперед (урок 17), лям потрапляє натомість на відкладений اسْم: إِنَّ في البَيْتِ لَرَجُلًا.

2. نونُ التَّوْكيد — підсилювальний нун. نّ, приварений до кінця дієслова, перетворює «я це зроблю» на «я неодмінно це зроблю». Він приєднується лише до مُضارِع і أَمْر, ніколи до минулого часу, у важкій формі (لَأَفْعَلَنَّ، اِذْهَبَنَّ) і рідкісній легкій — із простим сукуном (اِذْهَبَنْ). Після цього дієслово перестає відмінюватися за способом: воно مَبْنِيٌّ عَلى الفَتْح, тож ـُ форми مَرْفوع (урок 40) зникає під фатхою. У множині та жіночому роді закінчення стикаються й спрощуються — يَكْتُبونَ перетворюється на لَيَكْتُبُنَّ, а تَكْتُبينَ — на لَتَكْتُبِنَّ, — і єдиним слідом утраченої літери лишається ḍamma чи kasra, що вціліла. Поза цитатою, проповіддю чи віршованим рядком ви цього не зустрінете, і самі писати так ніколи не варто.

3. القَسَم — клятва і відповідь, яку вона диктує. Клятва має три частини: частку, те, чим клянуться (завжди مَجْرور), і جَوابُ القَسَم — речення, яке клятва гарантує. Частки такі: وَ (وَاللهِ), بِ (بِاللهِ — єдина, що допускає явне дієслово, أُقْسِمُ بِاللهِ) і تَ (تَاللهِ). Конструкцію легко впізнати, бо відповідь не вільна: її форму диктує сама клятва, і таблиця нижче наводить усі п’ять моделей. وَتَاللهِ لَأَكيدَنَّ أَصْنامَكُمْ (الأنبياء 57) — уся система в чотирьох словах: частка, родовий відмінок, лям, підсилювальний нун. Сучасний слід: وَاللهِ живе в мовленні, а присяга на посаду зберігає ту саму рамку, أُقْسِمُ بِاللهِ العَظيمِ أَنْ أَحْتَرِمَ الدُّسْتورَ.

4. ما الحِجازِيَّة і зайвий بـ. В уроці 68 ما заперечує дієслово в минулому часі. Давня арабська дозволяє йому заперечувати й іменне речення, працюючи точнісінько як لَيْسَ: اسْم лишається مَرْفوع, а خَبَر переходить у مَنْصوب — ما هٰذا بَشَرًا (يوسف 31). Це хіджазький варіант; суперник, тамімський, лишає ما бездіяльним, з обома частинами в називному, ما هٰذا بَشَرٌ. Дуже часто خَبَر натомість несе باءٌ زائِدَة — зайвий بـ, який нічого не перекладає й ставить слово в родовий за формою, лишаючи його знахідним за функцією: ما هٰذا بِبَشَرٍ، ما أَنا بِنادِمٍ. Той самий зайвий بـ живий і після لَيْسَ в сучасній офіційній прозі — لَيْسَ الأَمْرُ بِسَهْلٍ — і саме за це його варто запам’ятати.

5. يا أَيُّها النّاسُ — і чому النّاسُ у називному відмінку. Урок 36 дав правило: يا не може стояти поряд із الـ, тож أَيُّها служить буфером. У піднесеній арабській це стандартне звертання, і воно приховує пастку з відмінком. أَيُّ — це справжній مُنادى, مَبْنِيٌّ عَلى الضَّمّ; ها — частка привернення уваги; а іменник після неї — це نَعْتٌ مَرْفوع, узгоджений із тією ж ḍamma, а не знахідний, якого можна було б чекати від звертання: يا أَيُّها النّاسُ / يا أَيُّها الَّذينَ آمَنوا (البقرة 183) / أَيَّتُها السَّيِّداتُ والسّادَةُ. Цілком уживане й нині — так починається кожен виступ і офіційний лист, зазвичай без يا.

6. Архаїчні сполучники. Шість вартих уваги — від цілком живих до суто літературних. Головне тут — яке керування вони вимагають; значення прості, і таблиця нижче показує їх поряд.

• بَيْدَ أَنَّ — «однак». Жорстко пов’язаний із أَنَّ, тож після нього завжди йде знахідний іменник (урок 44). Найофіційніший сполучник протиставлення з уроку 66, і досі цілком уживаний.
• إِذْ — «коли» для минулого часу (ذَكَرَ ذٰلِكَ إِذْ كُنّا صِغارًا) і причинове «оскільки, бо», улюблене в пресі: تَأَخَّرَ التَّقْريرُ، إِذْ لَمْ تَصِلِ البَياناتُ.
• لَعَلَّ («можливо») і لَيْتَ («якби ж») — дві сестри إِنَّ, тож іменник у знахідному, присудок у називному. لَعَلَّ живий у виваженій прозі; لَيْتَ, що виражає бажання недосяжного, лише літературний.
• لا سِيَّما — «особливо», зазвичай із وَ перед ним. Іменник після нього зазвичай стоїть у مَجْرور як другий член إِضافَة; класично правильним є й читання в називному.
• ناهيكَ عَنْ — «а тим паче», плюс родовий відмінок. Застигла форма дієприкметника із застиглим займенником.

7. الأَسْماءُ الخَمْسَة — одне слово в трьох одежинах довгих голосних. Урок 40 записав їх як дивину відмінкової системи; тут вона нарешті окупається, бо показує відмінок буквою, яка зберігається навіть у тексті без огласовок. Це أَبٌ، أَخٌ، حَمٌ، فو، ذو, і вони поводяться так лише за виконання всіх чотирьох умов: однина, не зменшувальна форма, مُضاف, і приєднання не до ياء المُتَكَلِّم.

جاءَ أَبو خالِدٍ - رَأَيْتُ أَبا خالِدٍ - سَلَّمْتُ عَلى أَبي خالِدٍ

Саме ця остання умова й плутає учнів: приєднайте будь-яке з них до «мій», і вони знову скочуються до звичайної відміни з невидимими закінченнями, тож أَبي، أَخي виглядають однаково в усіх трьох відмінках. ذو — особливий випадок: воно означає صاحِب, «володар», і вимагає після себе іменника, ніколи займенника; його жіноча форма ذاتُ / ذاتَ / ذاتِ відмінюється звичайними голосними, а множина — ذَوو / ذَوي. Ніщо з цього не музейний експонат: усе це працює в іменах і сталих виразах — أَبو ظَبْيٍ، ذو الحِجَّةِ، مِنْ ذَوي الخِبْرَةِ، ذَوو الاحْتِياجاتِ الخاصَّةِ، شَرِكَةٌ ذاتُ مَسْؤولِيَّةٍ مَحْدودَةٍ. Назва місця й досі відмінюється у виваженому письмі (زُرْنا أَبا ظَبْيٍ), хоча друк часто фіксує її застиглою формою أَبو ظَبْي.

8. حينَئِذٍ і компенсаційний танвін. Закрита родина прислівників часу, утворених із ظَرْف плюс إِذْ, які пишуться одним словом із хамзою на сидінні-йа. Касратан тут — це تَنْوينُ العِوَض, танвін на компенсацію: він заміняє собою ціле пропущене речення, «у той момент, коли [це сталося]». Тому це не відмінкове закінчення, і воно ніколи не змінюється — حينَئِذٍ лишається حينَئِذٍ і як підмет, і як додаток, будь-де. Прості сучасні відповідники — عِنْدَها، حينَها، في ذٰلِكَ الوَقْتِ; форми на ـئِذٍ — це варіант офіційного регістру, і вони поширені в друкованих текстах.

9. Позначки на сторінці, які не є літерами. Кинджальний аліф, який ви вже зустрічали серед голосових знаків і ще раз серед вказівних займенників, — довге ā, надруковане як маленька вертикальна риска замість аліфа, — рясніє саме в таких текстах: هٰذا، ذٰلِكَ، أُولٰئِكَ، لٰكِنْ، الرَّحْمٰن، إِلٰه، هٰكَذا. Сучасний набір цю риску опускає; голосний однаково лишається довгим. Поруч стоїть васла ٱ — аліф із маленьким ص над ним, що позначає هَمْزَةُ الوَصْل, яка випадає в злитому читанні: звичайний друк пише голий ا, а мусхаф — ٱلْحَمْدُ.

10. Читання друкованого Корану і як його цитувати. Сторінка мусхафа набрана для декламації, а не для прози: знаки васли, кинджальні аліфи всюди, додаткові знаки для читання, давніше написання деяких слів (الصَّلوٰةَ замість الصَّلاةَ) і номери аятів арабо-індійськими цифрами всередині розетки, ٢٥٥ ۝. Ніщо з цього не стосується граматики й не переноситься на письмову арабську. Цей курс друкує західні цифри, тож цитата — це назва сури арабською плюс західний номер аята в дужках: (البقرة 255)، (العصر 2)، (يوسف 31).

11. Один живий рефлекс: بَلى, а не نَعَمْ. Урок 15 уже дав вам це, і воно належить і тут, бо це класична відмінність, яку сучасна арабська не відкинула. Після заперечного запитання نَعَمْ погоджується із запереченням — воно означає «ні, не я». Лише بَلى йому суперечить: أَلَسْتَ طالِبًا؟ - بَلى، أَنا طالِبٌ.

12. Де проходить межа. Безпечно у вашій власній офіційній арабській: بَيْدَ أَنَّ، إِذْ، لَعَلَّ، لا سِيَّما، عِنْدَئِذٍ، أَيُّها الحُضورُ, п’ять іменників, بَلى. Небезпечно: نون التوكيد، القَسَم як риторичний прийом, ما الحِجازِيَّة، لَيْتَ, підсилювальний لَـ. Звіт, що тягнеться до لَأَفْعَلَنَّ, звучить не вченим, а костюмованим.

Форми й моделі

Маркери в тому вигляді, як вони з’являються на сторінці:

نونُ التَّوْكيد на كَتَبَ — той зріз, який ви справді зустрінете. Форми двоїни та жіночої множини (لَتَكْتُبانِّ، لَيَكْتُبْنانِّ) пропущено: вони трапляються вкрай рідко, і модель сама їх розшифрує, якщо вам колись така стрінеться.

جَوابُ القَسَم — відповідь, яку диктує клятва:

الأَسْماءُ الخَمْسَة у всіх трьох відмінках:

Компенсаційний танвін — уся родина, і вона коротка:

Архаїчні сполучники і їхнє керування:

Приклади

Типові помилки

• أَلَسْتَ طالِبًا؟ - نَعَمْ. -> أَلَسْتَ طالِبًا؟ - بَلى. — після заперечного запитання نَعَمْ підтверджує заперечення, тож ви щойно погодилися, що ви не студент.
• هاذا -> هٰذا — довге ā тут пишеться кинджальним аліфом або взагалі нічим, але ніколи повним аліфом. Те саме для ذالك -> ذٰلِكَ і لاكن -> لٰكِنْ.
• رَأَيْتُ أَبو خالِدٍ -> رَأَيْتُ أَبا خالِدٍ — أَبو، أَبا، أَبي — це одне слово в трьох відмінках, а не три різні слова. Після رَأَيْتُ воно виступає як مَفْعولٌ بِهِ, і його показник знахідного — довгий ا.
• إِنَّ الرَّجُلَ لِرَجُلٌ كَريمٌ -> إِنَّ الرَّجُلَ لَرَجُلٌ كَريمٌ — підсилювальний лям має фатху. З касрою це прийменник لِـ, який вимагав би родового відмінка.
• ما هٰذا بِبَشَرًا -> ما هٰذا بِبَشَرٍ — щойно з’являється зайвий بـ, слово після нього набуває родової форми, хоча за функцією й далі лишається знахідним خَبَر. Обирайте одну форму: ما هٰذا بَشَرًا або ما هٰذا بِبَشَرٍ.
• يا أَيُّها النّاسَ -> يا أَيُّها النّاسُ — іменник після أَيُّها — це نَعْت, узгоджений із її ḍamma. Знахідний відмінок звертання стосується приєднаного مُنادى (يا صاحِبَ البَيْتِ), але не цього випадку.
• حينَئِذًا -> حينَئِذٍ — одне слово, хамза на сидінні-йа і незмінний касратан, що компенсує пропущене речення. Це не відмінкове закінчення, і воно ніколи не стає ـًا.
• وَلَأُرْسِلَنَّ النُّسْخَةَ غَدًا -> وَسَأُرْسِلُ النُّسْخَةَ غَدًا — бездоганна граматика, але не той регістр. نون التوكيد в електронному листі читається як пародія; вам потрібні سَـ плюс звичайний مُضارِع.

Поради

• Читайте, шукаючи маркери, а не розбираючи речення повністю. Основне навантаження несуть чотири форми: лям із фатхою перед присудком, подвоєний نّ на кінці дієслова, بـ там, де не місце прийменнику, і довгий و/ا/ي на кінці أَب، أَخ، ذو. Помітьте їх — і речення розкриється саме.
• Тримайте в голові дві колонки: вживати (بَيْدَ أَنَّ، إِذْ، لَعَلَّ، لا سِيَّما، عِنْدَئِذٍ، أَيُّها، بَلى) проти лише розпізнавати (نون التوكيد، القَسَم، ما الحِجازِيَّة، لَيْتَ، اللام المزحلقة). Кожен пункт цього уроку належить рівно до однієї з них.
• Тренуйте п’ять іменників як вимовлені трійки — أَبو أَبا أَبي، أَخو أَخا أَخي، ذو ذا ذي — так само, як ви тренували الطّالِبانِ الطّالِبَيْنِ в уроці 40. Це єдиний показник відмінка, який виживає в тексті без огласовок, тож він заслуговує на більшу увагу, ніж підказує його частотність.
• Ставтеся до слів на ـئِذٍ як до лексики, а не граматики: шість одиниць, одне незмінне закінчення, без узгодження, без відмінка. Вивчіть спершу عِنْدَئِذٍ — це те, яке зустрічатиметься найчастіше.
• بَلى — єдиний тут активний елемент. Прив’яжіть його до запитання, а не до відповіді: якщо запитання починалося з أَلَـ، ما або لَمْ, відповідь-заперечення — це بَلى.
• Для практики читайте колонку двомовного видання поряд із перекладом навпроти й позначайте лише конструкції з цього уроку. П’ятнадцять хвилин такої роботи варті більше, ніж година таблиць, і це природний наступний крок тепер, коли курс завершено.