Коротко

Тепер ви вмієте будувати будь-яке окреме арабське речення. Цей урок — про стики між реченнями: слова, які перетворюють п’ять окремих тверджень на один абзац, що аргументує, поступається, пояснює й підсумовує. Арабська мова спирається на ці стики набагато сильніше, ніж англійська, — у серйозному абзаці літературною арабською сполучник стоїть на початку майже кожного речення, а текст без них читається як купа нотаток. Набір таких слів невеликий і закритий, і він поділяється на шість функцій: додавання, протиставлення, вказування причини, оголошення наслідку, впорядкування кроків і перефразування.

Значення тут прості; урок дає вам граматику, яка до них додається. Кожен сполучник належить до певного класу керування, і саме клас — а не значення — визначає, що може стояти після нього і яке закінчення отримає це слово. لٰكِنَّ ставить наступний іменник у знахідний відмінок, بِسَبَبِ вимагає родового, а أَيْضًا сам є знахідним і взагалі нічим не керує. Змішування класів дає речення, які цілком зрозумілі, але явно звучать не по-арабськи.

Правило

1. Шість функцій, один набір інструментів. Спершу запам’ятайте карту функцій: додавання (وَ، أَيْضًا، كَذٰلِكَ، بِالإِضافَةِ إِلى، فَضْلًا عَنْ), протиставлення (لٰكِنَّ، بَلْ، غَيْرَ أَنَّ، إِلّا أَنَّ، بَيْدَ أَنَّ، في المُقابِلِ), причина (لِأَنَّ، بِسَبَبِ، نَظَرًا لِـ، إِذْ), наслідок (لِذٰلِكَ، وَبِالتّالي، وَمِنْ ثَمَّ، فَـ), послідовність (أَوَّلًا… ثانِيًا… وَأَخيرًا), перефразування (أَيْ، بِعِبارَةٍ أُخْرى). Причина й наслідок — це одне відношення, побачене з двох кінців: لِأَنَّ ставить причину після факту, لِذٰلِكَ ставить факт після причини.

2. Клас перший — родина أَنَّ: наступний іменник стоїть у مَنْصوب. Кожен сполучник, побудований на أَنَّ, — لٰكِنَّ، غَيْرَ أَنَّ، إِلّا أَنَّ، بَيْدَ أَنَّ، بِما أَنَّ، رَغْمَ أَنَّ، مَعَ أَنَّ، لِأَنَّ — це إِنَّ وأَخَواتُها (урок 44) в одязі сполучника. Іменник після нього отримує фатху, а його присудок лишається مَرْفوع:

لٰكِنَّ الطّالِبَ مُجْتَهِدٌ. / غَيْرَ أَنَّ الطَّريقَ طَويلٌ. / إِلّا أَنَّ الأَسْعارَ مُرْتَفِعَةٌ.

Займенник-підмет приєднується так само, як і до إِنَّ: لٰكِنَّهُ، غَيْرَ أَنَّها، بَيْدَ أَنَّني. А оскільки іменник або займенник тут обов’язковий, жодне з цих слів не може стояти прямо перед дієсловом. غَيْرَ أَنَّ، إِلّا أَنَّ і بَيْدَ أَنَّ — усі означають «однак, окрім того що»; بَيْدَ أَنَّ — найформальніше, доречне в редакційних статтях.

3. Клас другий — прийменникові сполучники: наступний іменник стоїть у مَجْرور. بِسَبَبِ، نَظَرًا لِـ، بِالإِضافَةِ إِلى، عَلى الرَّغْمِ مِنْ، فَضْلًا عَنْ، في المُقابِلِ закінчуються прийменником або першим членом إِضافَة, тому наступне слово отримує касру і є іменником, зазвичай مَصْدَر:

بِسَبَبِ المَطَرِ / عَلى الرَّغْمِ مِنَ المَطَرِ / نَظَرًا لِارْتِفاعِ الأَسْعارِ / فَضْلًا عَنْ ذٰلِكَ

Жоден з них не може приєднувати підрядне речення. Щоразу, коли в англійській стоїть «because of / in view of / despite», в арабській на цьому місці стоїть один іменник у родовому відмінку — і нічого більше.

4. Клас третій — знахідні прислівникові сполучники: вони нічим не керують. أَيْضًا، أَوَّلًا، ثانِيًا، أَخيرًا، عِلاوَةً، فَضْلًا، نَظَرًا، إِذًا — це іменники, застиглі у знахідному відмінку й ужиті як прислівники (урок 31). Уся їхня граматика — це закінчення, яке вони носять: танвін фатхи, записаний як ـًا. На наступне слово вони не впливають — نَجَحَ في الاِمْتِحانِ أَيْضًا це звичайне речення з прислівником на кінці. Два з них, فَضْلًا і نَظَرًا, завжди тягнуть за собою прийменник.

5. Клас четвертий — легкі частки, які нічим не керують і нічого не вимагають. وَ، فَـ، ثُمَّ، بَلْ، لٰكِنْ، أَيْ، إِذْ приймають після себе будь-що — дієслово чи іменник — і не змінюють жодного закінчення.

6. Важке لٰكِنَّ проти легкого لٰكِنْ. Ті самі три літери, два слова, і вся різниця — у шадді. لٰكِنَّ належить до родини إِنَّ і після нього обов’язково стоїть іменник у знахідному відмінку або приєднаний займенник — لٰكِنَّ الوَقْتَ قَصيرٌ، لٰكِنَّها رَفَضَتْ. لٰكِنْ (сукун, без шадди) — звичайний сполучник, після якого зазвичай стоїть дієслово — حاوَلْتُ الاِتِّصالَ بِهِ لٰكِنْ نَسيتُ الرَّقْمَ. Обом часто передує وَ без зміни значення, а в тексті без огласовок обидва виглядають як لكن, тож під час читання ви визначаєте слово за тим, що йде далі: іменник означає важке, дієслово — легке.

7. وَ، فَـ، ثُمَّ — три швидкості «і». وَ просто додає і нічого не каже про порядок чи причину. فَـ, яке пишеться злито з наступним словом, означає «і одразу ж» або «і тому» — найкоротший наслідковий сполучник у мові: سَمِعَ الخَبَرَ فَاتَّصَلَ بي. ثُمَّ означає «потім, через якийсь час». Абзац, побудований лише на وَ, читається як перелік; чергування цих трьох робить арабську прозу живою.

8. Причина, чотирма способами. لِأَنَّ приєднує підрядне речення з підметом у знахідному відмінку (урок 38); بِسَبَبِ приєднує один іменник у родовому відмінку; نَظَرًا لِـ — формальний регістр بِسَبَبِ і теж приєднує іменник — نَظَرًا لِسوءِ الأَحْوالِ الجَوِّيَّةِ. إِذْ стоїть окремо: це легка частка, яка приєднує ціле пояснювальне речення до вже закінченого, близько до «оскільки, бо, з огляду на те що» — لَمْ نُسافِرْ، إِذْ كانَتِ الأَسْعارُ مُرْتَفِعَةً. Вона ніколи не відкриває абзац і ніколи не приєднує голий іменник.

9. Наслідок, чотирма способами. لِذٰلِكَ («отже, тому») — повсякденний варіант, і він стоїть на початку речення. وَبِالتّالي («відповідно») і وَمِنْ ثَمَّ («звідси») — писемні регістри тієї самої ідеї; مِنْ ثَمَّ — застиглий вислів: ثَمَّ тут — старе слово «там», а не ثُمَّ послідовності. Четвертий спосіб — це голе فَـ, яке виконує ту саму роботу однією літерою.

10. Послідовність: ряд ـًا. أَوَّلًا، ثانِيًا، ثالِثًا، وَأَخيرًا нумерують кроки аргументації чи інструкції. Вони стоять на початку речення, зазвичай зі знаком «،» після себе, і лише останнє слово зазвичай отримує وَ. У межах одного речення ту саму роботу виконують ثُمَّ і بَعْدَ ذٰلِكَ, а підсумок — وَفي النِّهايَةِ.

11. Перефразування. أَيْ означає «тобто» і просто передує перефразованому вислову: يَصِلُ الوَفْدُ غَدًا، أَيْ قَبْلَ المُؤْتَمَرِ بِيَوْمٍ. Для повнішого перефразування вживайте بِعِبارَةٍ أُخْرى або بِمَعْنًى آخَرَ, кожне зі знаком «،» і повним реченням після нього. Зверніть увагу на закінчення: أُخْرى — це مَقْصور і не показує відмінка, тоді як آخَرَ — диптот (урок 41) із фатхою там, де ви очікуєте касру.

12. أَمّا … فَـ — рамка теми, і فَ тут не факультативне. أَمّا оголошує тему: «що ж до X». Іменник після нього — مُبْتَدَأ і лишається مَرْفوع; коментар обов’язково має починатися з فَـ:

أَمّا زَيْدٌ فَمُسافِرٌ. / أَمّا الطُّلّابُ الجُدُدُ فَيَبْدَؤُونَ الدِّراسَةَ غَدًا. / أَمّا في المَساءِ فَنَبْقى في البَيْتِ.

Пропустити فَ — класична помилка тих, хто вивчає мову; без нього рамка руйнується. أَمّا — головний інструмент для розгортання порівняння на два речення, і воно утворює пару з في المُقابِلِ.

13. Поступка: رَغْمَ أَنَّ … فَإِنَّ, і ніколи додатково لٰكِنَّ. Якщо спереду стоїть رَغْمَ أَنَّ، بِالرَّغْمِ مِنْ أَنَّ або مَعَ أَنَّ, головне речення зазвичай починається з فَـ, часто у вигляді فَإِنَّ: رَغْمَ أَنَّهُ مَريضٌ فَإِنَّهُ يَعْمَلُ. Чого не можна робити — це позначати протиставлення двічі — *رَغْمَ أَنَّهُ مَريضٌ لٰكِنَّهُ يَعْمَلُ. Один маркер на речення: або رَغْمَ أَنَّ … فَـ, або два речення, з’єднані لٰكِنَّ.

14. إِذًا — це не إِذا. إِذًا (пишеться також як إِذَنْ) — це знахідний прислівник «отже, у такому разі», що робить висновок зі щойно сказаного: لَنْ يَحْضُرَ، إِذًا نَبْدَأُ بِدونِهِ. إِذا зі звичайним аліфом і без танвіна — це умовне «якщо» з уроку 56; танвін тут — єдина видима відмінність.

15. Де ховаються закінчення. У паузі кінцевий короткий голосний випадає, тож фатху لٰكِنَّ الطّالِبَ чути лише всередині речення; слова на ـًا — виняток, оскільки їхня танвінна фатха вимовляється як довге ā. А в тексті без огласовок жодного з цих закінчень узагалі не написано: لكن الطالب مجتهد не показує вам нічого. Проте вимовляти їх ви все одно зобов’язані, і уважний читач вимовляє їх уголос.

16. Не в цьому уроці. Коли بِسَبَبِ приєднує مَصْدَر, який зберігає власний підмет і додаток, — بِسَبَبِ إِهْمالِ الشَّرِكَةِ الصِّيانَةَ — це урок 67. Щільні сполучники газетного стилю — إِثْرَ، بِشَأْنِ، في ظِلِّ — належать до газетного регістру, урок 69.

Форми й моделі

Набір інструментів за функцією. Середню колонку слід запам’ятовувати разом зі словом.

Керування: класи. Усе сказане вище розкладається на ці рядки, і саме рядок — те, що вам справді треба знати.

لٰكِنَّ проти لٰكِنْ

Три швидкості поєднання

Рамка أَمّا

Приклади

Типові помилки

• لٰكِنَّ الطّالِبُ مُجْتَهِدٌ -> لٰكِنَّ الطّالِبَ مُجْتَهِدٌ — сестра إِنَّ: іменник після нього отримує фатху, а присудок зберігає свою дамму.
• لٰكِنَّ نَسيتُ الرَّقْمَ -> لٰكِنْ نَسيتُ الرَّقْمَ — дієслово може стояти лише після легкого لٰكِنْ. З важким варіантом потрібно приєднати займенник: لٰكِنَّني نَسيتُ.
• بِسَبَبِ أَنَّ الطَّريقَ مُغْلَقٌ -> لِأَنَّ الطَّريقَ مُغْلَقٌ — بِسَبَبِ керує іменником, а не підрядним реченням. Або перейдіть на لِأَنَّ, або перетворіть на іменникову конструкцію: بِسَبَبِ إِغْلاقِ الطَّريقِ.
• بِسَبَبِ المَطَرُ -> بِسَبَبِ المَطَرِ — та сама касра належить і після عَلى الرَّغْمِ مِنْ، نَظَرًا لِـ، بِالإِضافَةِ إِلى.
• رَغْمَ أَنَّهُ مَريضٌ لٰكِنَّهُ يَعْمَلُ -> رَغْمَ أَنَّهُ مَريضٌ فَإِنَّهُ يَعْمَلُ — один маркер поступки на речення. На رَغْمَ أَنَّ відповідає فَـ, а не друге «але».
• أَمّا الطُّلّابُ يَبْدَأونَ غَدًا -> أَمّا الطُّلّابُ فَيَبْدَؤُونَ غَدًا — فَـ є другою половиною рамки أَمّا і є обов’язковим, хоч би якою довгою була фраза-тема.
• أَمّا زَيْدًا فَمُسافِرٌ -> أَمّا زَيْدٌ فَمُسافِرٌ — أَمّا нічим не керує; слово після нього — звичайний مُبْتَدَأ і лишається مَرْفوع. Воно не належить до родини أَنَّ.
• أَيْضًا نَحْتاجُ إِلى مُتَرْجِمٍ -> نَحْتاجُ أَيْضًا إِلى مُتَرْجِمٍ — арабська мова не відкриває речення словом أَيْضًا так, як англійська відкриває його словом «also». Щоб почати речення, вживайте وَكَذٰلِكَ.
• أَوَّلا نَجْمَعُ البَياناتِ -> أَوَّلًا نَجْمَعُ البَياناتِ — ці прислівники і є своїм знахідним закінченням. Без танвіна фатхи слово взагалі не є прислівником.
• إِذا لَنْ نَنْتَظِرَهُ -> إِذًا لَنْ نَنْتَظِرَهُ — «отже, у такому разі» — це إِذًا з танвіном (або إِذَنْ). Звичайне إِذا — умовне «якщо», і після нього потрібне ціле умовне речення.

Поради

• Учіть кожен сполучник як пару «слово + позиція»: «لٰكِنَّ + іменник у знахідному», «بِسَبَبِ + іменник у родовому», «أَيْضًا + нічого». Сам лише переклад дасть невірне закінчення.
• Один швидкий тест охоплює більшість слів набору: якщо слово закінчується на ـنَّ, наступний іменник отримує фатху. Якщо воно закінчується прийменником, наступний іменник отримує касру. Якщо воно закінчується на ـًا, наступне слово не отримує нічого.
• Якщо не впевнені, чи можна вжити підрядне речення, перетворіть його на іменникову конструкцію. بِسَبَبِ تَأَخُّرِ القِطارِ — безпечний, ідіоматичний варіант, і коротший за речення, яке ви збиралися побудувати.
• Виробіть звичку починати речення сполучником, коли пишете арабською. Англійська толерує просте чергування речень без зв’язки; літературна арабська без وَ، فَـ، لِذٰلِكَ، أَمّا на початку виглядає незавершеною.
• Прочитайте газетний абзац і позначте лише сполучники. Текст без огласовок ховає закінчення, але сполучники — це видимий скелет аргументації.
• Стежте за двома парами-«тінями»: لٰكِنَّ / لٰكِنْ і إِذًا / إِذا. В обох парах слова виглядають однаково у звичайному друці, і в обох різницю визначає те, що йде далі.
• Тримайте в пам’яті пари для однієї ідеї у двох регістрах — بِسَبَبِ / نَظَرًا لِـ، لِذٰلِكَ / وَبِالتّالي، لٰكِنَّ / بَيْدَ أَنَّ — і обирайте залежно від формальності тексту, а не заради різноманітності.
• Поки що не женіться за газетними сполучниками (إِثْرَ، بِشَأْنِ، في ظِلِّ). Двадцять слів з цього уроку вже дають змогу побудувати повноцінну аргументацію.