Коротко

Арабська вказує двома родинами слів: близькою, побудованою на هٰذا «цей», і далекою, побудованою на ذٰلِكَ «той». Кожна родина має форму чоловічого й жіночого роду, двоїну і множину, і ви обираєте між ними так само, як обирали прикметник в уроці 8 — дивлячись на те, на що вказуєте. Добра новина в тому, що ці слова майже не відмінюються: окрім двоїни, кожен вказівний займенник мови — مَبْنِيّ, застиглий в одній формі, хай що з ним робить речення.

Весь урок тримається на одній дуже маленькій деталі: чи носить іменник після вказівного займенника الـ. هٰذا كِتابٌ — це вже повне речення — «це книжка». هٰذا الكِتابُ — це взагалі не речення; це двослівне словосполучення «ця книжка», що ще чекає, аби про нього щось сказали. Один артикль — і вся різниця між твердженням і простим називанням предмета, і початківці помиляються тут постійно. Закріпіть цю пару зараз, і все інше в уроці — лише технічні деталі.

Правило

1. Близька серія. Вони вказують на те, що поруч — у просторі, у часі чи просто на сторінці перед вами: هٰذا (ч.р., одн.)، هٰذِهِ (ж.р., одн.)، هٰذانِ / هٰذَيْنِ (ч.р., двоїна)، هاتانِ / هاتَيْنِ (ж.р., двоїна)، هٰؤُلاءِ (множина, люди). Усередині них ще видно шви: ها — стара частка привертання уваги, а ذا، ذِهِ، ذانِ، تانِ — власне вказівні елементи. Тому жіноча двоїна — це هاتانِ, а не *هٰذَتانِ — вона складається з ها + تانِ.

2. Далека серія. Вони вказують на те, що далі, або — дуже часто в сучасній прозі — назад на щось уже згадане: ذٰلِكَ (ч.р., одн.)، تِلْكَ (ж.р., одн.)، أُولٰئِكَ (множина, люди). Тут теж видно частини: ذا + لِ + كَ. ل — маркер віддаленості, а кінцеве كَ звернене до співрозмовника, приблизно «он той, як бачите». У сучасному письмі ذٰلِكَ лишається незмінним для будь-якого слухача; лише давні й дуже формальні тексти змінюють цю останню літеру.

3. Усе, крім двоїни, застигле. Вказівний займенник — مَبْنِيّ, тобто взагалі не отримує відмінкових закінчень. هٰذا — це هٰذا і як підмет, і після прийменника, і всюди; هٰؤُلاءِ завжди закінчується на касру; ذٰلِكَ завжди закінчується на фатху; تِلْكَ не змінюється ніколи. Лише форми двоїни поводяться як справжня двоїна й показують чергування аліф / йа, знайоме вам з уроку 12:

• هٰذانِ الوَلَدانِ صَديقانِ. — називний, тому форма з аліфом
• أَنا مَعَ هٰذَيْنِ الوَلَدَيْنِ. — після прийменника, тому форма з йа
• هاتانِ الغُرْفَتانِ نَظيفَتانِ. / فِي هاتَيْنِ الغُرْفَتَيْنِ

Зверніть увагу, що вказівний займенник і іменник рухаються разом: обидва в називному або обидва в непрямому відмінку. Вони — одне ціле, тож не можуть розходитися.

4. هٰذا كِتابٌ — речення. Поставте вказівний займенник перед неозначеним іменником — і отримаєте повне номінальне речення такого типу, який ви будували в уроці 2. Вказівний займенник — це مُبْتَدَأ, неозначений іменник — це خَبَر, а англійській доводиться додавати дієслово, якого арабська не потребує:

• هٰذا بَيْتٌ. — Це будинок.
• هٰذِهِ سَيّارَةٌ سَريعَةٌ. — Це швидка машина.
• ذٰلِكَ مُهَنْدِسٌ. — Той — інженер.
• هٰؤُلاءِ طُلّابٌ. — Це студенти.

Танвін на другому слові виконує реальну роботу: він позначає цей іменник як неозначений, а неозначений іменник після вказівника може бути лише присудком — речення завершене.

5. هٰذا الكِتابُ — словосполучення. Поставте той самий вказівний займенник перед іменником, що носить الـ, — і нічого ще не сказано. Обидва слова просто стоять поруч як одна називна конструкція, «ця книжка», а речення ще попереду:

• هٰذا البَيْتُ — цей будинок
• هٰذِهِ السَّيّارَةُ — ця машина
• تِلْكَ المَدينَةُ — те місто
• هٰؤُلاءِ الطُّلّابُ — ці студенти

Причину варто запам’ятати, бо вона пояснює кожен випадок цього уроку: вказівний займенник означений за своєю природою. Означений вказівник + означений іменник = одна називна конструкція. Означений вказівник + неозначений іменник = підмет + присудок = речення. Вирішує означеність, а не інтонація.

6. Обидві конструкції одразу. Маючи словосполучення, ви можете щось про нього сказати — і те, що ви додаєте, звісно, неозначене:

• هٰذا البَيْتُ كَبيرٌ. — Цей будинок великий.
• هٰذِهِ السَّيّارَةُ قَديمَةٌ. — Ця машина стара.
• هٰؤُلاءِ الطُّلّابُ مِنْ مِصْرَ. — Ці студенти з Єгипту.

А якщо ви хочете вставити прикметник усередину словосполучення, а не присудок після нього, прикметник узгоджується в означеності й теж отримує الـ (урок 8): هٰذا البَيْتُ الكَبيرُ «цей великий будинок», яке потім може отримати власний присудок — هٰذا البَيْتُ الكَبيرُ قَديمٌ «цей великий будинок старий». Три слова, один артикль відсутній чи присутній — три різні значення; читайте цю пару вголос, поки різниця не стане чутною.

7. Множина неістот вказується словом هٰذِهِ. Це знову урок 11, і це друга велика пастка. Усе, що не є людиною — книжки, машини, будинки, ідеї, — у множині трактується як жіночий рід однини, тож бере вказівний займенник жіночого роду однини:

• هٰذِهِ الكُتُبُ جَديدَةٌ. — Ці книжки нові.
• تِلْكَ السَّيّاراتُ غالِيَةٌ. — Ті машини дорогі.
• هٰذِهِ مُدُنٌ كَبيرَةٌ. — Це великі міста.

هٰؤُلاءِ і أُولٰئِكَ призначені лише для людей: هٰؤُلاءِ الأَوْلادُ، أُولٰئِكَ المُعَلِّماتُ، هٰؤُلاءِ المُهَنْدِسونَ. Написати *هٰؤُلاءِ الكُتُبُ — помилка, яку носій мови помітить миттєво, і її легко уникнути: спитайте себе «це люди?», перш ніж узяти множинний вказівний займенник.

8. Уже означений іменник усе одно дає речення. Іменник, зроблений означеним приєднаним займенником (урок 7), не може отримати الـ — один маркер означеності на слово. Тож коли такий іменник стоїть після вказівного займенника, прочитання «словосполучення» просто недоступне, і ви отримуєте речення:

• هٰذا كِتابي. — Це моя книжка. (ніколи не «ця моя книжка»)
• هٰذِهِ مَدْرَسَتُنا. — Це наша школа.
• هٰذا أَحْمَدُ. — Це Ахмад.

Щоб сказати «ця моя книжка», ви змінюєте порядок і ставите вказівний займенник після іменника: كِتابي هٰذا جَديدٌ «ця моя книжка нова», سَيّارَتُها تِلْكَ «та її машина». Той самий обмін порядком ви застосуєте з إِضافَة в уроці 20. Але з іменником, що має الـ, зберігайте звичайний порядок — هٰذا البَيْتُ, а не البَيْتُ هٰذا.

9. Видиму граматику несе іменник. Оскільки вказівний займенник застиглий, відмінок словосполучення проявляється лише на іменнику:

• هٰذا الكِتابُ جَديدٌ. — називний на الكِتابُ
• المِفْتاحُ فِي هٰذِهِ الحَقيبَةِ. — родовий після прийменника, на الحَقيبَةِ
• مَعَ هٰؤُلاءِ الطُّلّابِ — знову родовий, а هٰؤُلاءِ зберігає власну касру

Двоїна — виняток, як і в пункті 3: там рухаються обидва слова. Усе інше ви пишете один раз і забуваєте.

10. Кинджальний аліф. هٰذا، هٰذِهِ، هٰؤُلاءِ، ذٰلِكَ، أُولٰئِكَ — усі містять довге «а», яке вимовляється, але не пишеться як аліф. У повністю вокалізованому тексті воно з’являється як маленька вертикальна риска, أَلِف خَنْجَرِيَّة (кинджальний аліф), і саме цей курс її друкує. У звичайній арабській ви побачите هذا، هذه، هؤلاء، ذلك، أولئك узагалі без позначки — голосний усе одно є у вимові. Ніколи не «допомагайте» написанню, дописуючи повний аліф: *هاذا і *ذالك — неправильно. Ще дві дивовижі з тієї самої родини: أُولٰئِكَ містить німе و, яке пишеться, але ніколи не вимовляється, а هٰذِهِ закінчується на справжнє ه, а не на ة.

11. Залишено для інших уроків. «Це книжка, яку я прочитав» потребує الَّذي — урок 39. «Тут / там є книжка» з هُنا і هُناكَ належить до уроку 17. Обидві теми — сусіди цієї, і жодна не потрібна, щоб просто на щось указати.

Форми й моделі

Близька серія повністю. У правому стовпчику — форма, яку ви справді писатимете.

Далека серія, точно паралельна:

Чотири далекі форми двоїни наведено лише для повноти. У сучасному письмі вони справді рідкісні — розпізнавайте їх, якщо трапляться, і не витрачайте пам’ять на те, щоб їх продукувати. Три форми, які треба знати напевно, — це ذٰلِكَ، تِلْكَ، أُولٰئِكَ.

Обидві конструкції поруч. Це таблиця, яку варто вивчити напам’ять:

Застигла однина проти відмінюваної двоїни — стежте, які слова змінюються:

Знахідний відмінок двоїни вживає ті самі форми هٰذَيْنِ / هاتَيْنِ, що й родовий; ви почнете їх писати в уроці 29, щойно в дієслів з’являться додатки.

Написання: те, що друкує цей курс, і те, що ви побачите всюди інде.

Приклади

Типові помилки

• هٰذا كِتابٌ (у значенні «ця книжка») -> هٰذا الكِتابُ — з неозначеним іменником ви написали ціле речення «це книжка». Словосполученню потрібне الـ на іменнику.
• هٰذا الكِتابُ (у значенні «це книжка») -> هٰذا كِتابٌ — зворотна помилка. З الـ ще нічого не сказано; ви лише назвали предмет.
• هٰذا البَيْتُ الكَبيرُ (у значенні «цей будинок великий») -> هٰذا البَيْتُ كَبيرٌ — присудок неозначений. Поставте الـ на прикметник — і він увійде до словосполучення.
• هٰؤُلاءِ الكُتُبُ -> هٰذِهِ الكُتُبُ — هٰؤُلاءِ призначене для людей. Множина неістот бере жіночий рід однини, точно як в уроці 11.
• أُولٰئِكَ المُدُنُ -> تِلْكَ المُدُنُ — те саме правило в далекій серії: міста — не люди.
• هٰذِهِ الكِتابُ -> هٰذا الكِتابُ — كِتاب чоловічого роду, тож і вказівник чоловічого роду. Перевіряйте рід іменника, перш ніж указувати.
• هٰذا كِتابي (у значенні «ця моя книжка») -> كِتابي هٰذا — іменник з приєднаним займенником не може отримати الـ, тож вказівний займенник має стояти після нього, щоб утворилося словосполучення.
• فِي هٰذانِ الكِتابَيْنِ -> فِي هٰذَيْنِ الكِتابَيْنِ — вказівний займенник двоїни — це та єдина форма, що відмінюється, і після прийменника вона мусить узгоджуватися зі своїм іменником.
• هٰذَيْنِ الطّالِبانِ نَشيطانِ -> هٰذانِ الطّالِبانِ نَشيطانِ — позиція підмета, тож обидва слова беруть форму з аліфом.
• هاذا / ذالك -> هٰذا / ذٰلِكَ (пишеться هذا / ذلك) — довге «а» цих слів ніколи не записується повним аліфом.
• أُلٰئِكَ -> أُولٰئِكَ — німе و — частина написання, навіть якщо ви його не вимовляєте.

Поради

• Усе вирішує одне питання: чи носить іменник після вказівного займенника الـ? З الـ це словосполучення; без нього — ви зробили твердження. Промовляйте هٰذا بَيْتٌ / هٰذا البَيْتُ уголос парою, поки вибір не стане рефлексом.
• Вивчіть هٰذا і هٰذِهِ першими і ретельно. Саме هٰذِهِ охоплює жіночий рід однини і будь-яку множину неістот у мові, що робить його найкориснішим з усіх.
• Пам’ятайте, що ال після вказівного займенника — це هَمْزَةُ الوَصْل: هٰذا الكِتابُ вимовляється як одна нерозривна група, без гортанної змички і без зайвого голосного між двома словами.
• Продовжуйте писати шадду на сонячних літерах усередині словосполучення: هٰذا الطّالِبُ، هٰذِهِ السَّيّارَةُ، ذٰلِكَ الرَّجُلُ.
• Запам’ятайте далеку серію за її формою: ذا + لِ + كَ. ل віддаленості з’являється лише в ذٰلِكَ і تِلْكَ, але кожна далека форма закінчується на те саме كَ.
• Не тренуйтеся продукувати далекі форми двоїни ذانِكَ، تانِكَ. Достатньо їх упізнавати; навіть уважні сучасні автори віддають перевагу іншому варіанту.
• Друкуйте кинджальний аліф, поки вчитеся, а потім відмовтеся від нього, коли пишете справжню арабську — але ніколи не втрачайте звук. هذا — це два склади з довгим першим.
• Указування на людину, яку ви бачите, і посилання назад на щось сказане три рядки тому вживають ті самі слова. У новинах і академічній прозі ذٰلِكَ зазвичай означає другий тип, і це одне з найуживаніших слів на сторінці.